Пак Хвасон (кор. 박화성, 朴花城, 12 травня 190416 квітня за місячним календарем – 30 січня 1988) — південнокорейська письменниця та есеїстка. Справжнє ім’я – Пак Кьонсун, походження – з роду Мірян, літературний псевдонім – Сойон.
Піонерка корейської літератури, народилася в період модернізації в місті Мокпхо. Її життя було сповнене викликів і боротьби, але завдяки невпинному прагненню до творчості вона залишила величний слід в історії корейської літератури. У 15 років вона почала працювали вчителькою початкової школи, стала однією з перших кореянок, що вступили на факультет англійської літератури Жіночого університету Ніхон у Японії, а також першою професійною письменницею та авторкою романів у корейській літературі. Її літературна творчість заслуговує високої оцінки за здатність трансформувати біль і самотність, спричинені долею нації, у потужний опір японській окупації.
З’явившись на літературній сцені в 1925 році, коли зароджувалася сучасна корейська література, Пак Хвасон протягом понад 60 років своєї письменницької кар’єри здобула визнання як «велика мати» корейської літератури. Її численні шедеври та внесок у літературу вважаються неоціненною культурною спадщиною.
Біографія Ранні роки
Пак Кьонсун народилася 12 травня 1904 року в селі Чуктон (нині район міста Мокпхо, провінція Південна Чолла) в сім’ї Пак Унсо та Кім Унсон. Вона була наймолодшою серед п’яти дітей. Батько займався торгівлею в портовому районі, і сім’я була відносно заможною.
Освіта та викладацька діяльність
У 1915 році Пак Хвасон закінчила вищий курс жіночої школи Чонмьон у Мокпхо, а в 1918 році – Сеульську жіночу середню школу Сунмьон. Після завершення навчання вона працювала вчителькою в початкових школах у районах Чхонан та Асан провінції Південний Чхунчхон, а в 1922 році була призначена до середньої школи Йонван у провінції Південна Чолла. У цей період вона спілкувалася з поетом сіджо Чо Уном та іншими літераторами, що поглибило її інтерес до літературної творчості.
Навчання в Японії та літературний дебют
У 1925 році Пак Хвасон офіційно дебютувала в літературі, опублікувавши оповідання «Ніч перед Чхусоком» (кор. 추석전야) у журналі «Чосон Мундан». У 1926 році вона вирушила до Японії, щоб продовжити освіту, і вступила на факультет англійської літератури Жіночого університету Ніхон. У 1929 році, завершивши три роки навчання, вона повернулася до Кореї та невдовзі опублікувала оповідання «Спорудження каналізації» (кор. 하수도공사) у журналі «Тонґван».
Шлюб і сімейне життя
Пак Хвасон одружилася з Кім Ґукчіном (金國鎭), другом її старшого брата Пак Чеміна. Однак через ув’язнення чоловіка за порушення Закону про підтримання громадського порядку під час японської окупації подружжя довгий час жило окремо, що призвело до значних життєвих труднощів. У 1937 році, після того, як Кім Ґукчін виїхав до Маньчжурії, вони розлучилися.
Згодом Пак Хвасон уклала другий шлюб із бізнесменом із Мокпхо Чхон Доккином. У цьому шлюбі вона народила трьох синів, усі з яких досягли успіхів у літературі та науці: старший, Чхон Синджун, став літературним критиком; другий син, Чхон Синсе – письменником; молодший, Чхон Синколь – почесним професором факультету англійської літератури Сеульського національного університету.
Самотність і труднощі, які Пак Хвасон пережила як жінка після ув’язнення першого чоловіка та розлучення з ним, а також досвід виховання трьох синів самотужки, знайшли відображення в її творчості. Її твори часто зображують сильних жінок, які прагнуть незалежності, самосвідомості та долають суспільний тиск.
Смерть
Пак Хвасон померла 30 січня 1988 року о 6-й годині ранку в своєму будинку в районі Пхьончхан-дон, Сеул, через тривалу хворобу.
Літературна діяльність Літературна діяльність у 1930-х роках
Після оповідання «Будівництво каналізації» в 1932 році Пак Хвасон опублікувала романи «Біла квітка» (кор. 백화) та «Схил» (кор. 비탈), у яких реалістично зобразила соціальні проблеми. Її творчість вирізнялася правдивим описом страждань міських робітників і селян, а також суспільних суперечностей під час японської окупації. Однак після 1938 року через політику Японії щодо знищення корейської мови та посилення цензури вона була змушена припинити письменницьку діяльність.
Діяльність після визволення
Після визволення Кореї в 1945 році Пак Хвасон відновила літературну діяльність, опублікувавши в 1946 році оповідання «Весняний туман» (кор. 봄 안개) у журналі «Мінсон». У 1950-х роках вона видала низку романів, які започаткували еру жіночої романної прози в Кореї. Серед її ключових творів цього періоду – «Всередині шторму» (кор. 광풍 속에서), «Перейшовши пагорб» (кор. 고개를 넘으면) і «Кохання» (кор. 사랑). У цих творах вона відійшла від соціальної критики, зосередившись на масовій літературі, психології людини та, зокрема, жіночій самосвідомості й любові.
Літературні організації та міжнародна діяльність
Пак Хвасон обіймала посади в кількох літературних організаціях: була членкинею правління Асоціації письменників Кореї, першою головою Асоціації жінок-письменниць Кореї та членкинею центрального комітету корейської філії Міжнародного PEN-клубу. У 1965 році вона взяла участь у міжнародній конференції PEN у Тайвані, у 1966 році – у Нью-Йорку, а також виступала з літературними лекціями в Японії.
Твори Романи
«Біла квітка» (《백화》, 1932, газета “Тона Ільбо”) «Як перейти пагорб» (《고개를 넘으면》, 1955–1956, газета “Ханґук Ільбо”) «Любов» (《사랑》, 1956–1957, газета “Ханґук Ільбо”) «Квітка на скелі» (《벼랑에 피는 꽃》, 1957–1958, газета “Йонхап”) «Буря» (《바람뉘》, 1958–1959, журнал “Йовон”) «Палаюча зірка» (《타오르는 별》), «Малюю на блакиті» (《창공에 그리다》), «Сонце нове щодня» (《태양은 날로 새롭다》) (1960, серія) «Біжу тернистою стежкою» (《가시밭을 달리다》, 1962) «Наша з тобою пісня» (《너와 나의 합창》, 1962) «Молоді дерева» (《젊은 가로수》, 1963, серія) «Хуртовина в каналі» (《눈보라의 운하》, 1964)
Оповідання
«Ніч перед Чхусоком» (《추석전야》, 1925, журнал “Чосон Мундан”) «Спорудження каналізації» (《하수도공사》, 1929, журнал “Тонґван”) «Схил» (《비탈》, 1933, журнал “Сінкаджон”) «Коли йду на поле» (《논 갈 때》, 1934, журнал “Мунхак Чханджо”) «До і після повені» (《홍수전후》, 1934–1935, журнал “Сінкаджон”) «Привид засухи» (《한귀》, 1935, журнал “Чоґван”) «Морська зірка» (《불가사리》, 1936, журнал “Сінтона”) «Люди без батьківщини» (《고향 없는 사람들》, 1936, журнал “Сінтона”) «Чунґунналь» (《중굿날》, 1938) «Весняний туман» (《봄 안개》, 1946, журнал “Мінсон”) «Всередині шторму» (《광풍 속에서》, 1948, газета “Соуль”) «Ботан і цариця» (《샌님 마님》, 1965, журнал “Хьонде Мунхак”) «Останній лист» (《마지막 편지》, 1980-ті роки) «Ранок мчиться» (《달리는 아침에》, 1980-ті роки)
Збірки
«Люди без батьківщини» (《고향 없는 사람들》, 1947, збірка оповідань) «Рештки» (《잔영》, 1968, 3-тя збірка оповідань) «Вічність миті» (《순간에서 영원 사이》, 1974, збірка нагороджених творів) «Сплячий вулкан» (《휴화산》, 1977, 4-та збірка оповідань)
Премії та нагороди Пак Хвасон стала лауреаткою Літературної премії міста Мокпхо (1958), Корейської літературної премії (1966), Премії Національної академії мистецтв Республіки Корея (1970), Літературної премії Саміль (1984) та інших, а також отримала Орден «За заслуги в галузі культури» від уряду Республіки Корея у 1974 році.
Вшанування пам’яті З метою вшанування пам’яті про Пак Хвасон як жінки-письменниці 1-го покоління, облаштована літературна меморіальна зала на другому поверсі Культурного центру міста Мокпхо, який на сьогодні визначений як Національне історичне місце №289. Там у літературній кімнаті знаходяться її власні рукописи, листи й світлини, а в кімнаті з реліквіями розташовані предмети побуту Пак Хвасон.
Також щороку для вшанування літературної діяльності письменниці Письменницька асоціація міста Мокпхо проводить конкурс есе імені Пак Хвасон.
Посилання