Космологія духу. Роль мислячої матерії в системі світової взаємодії () – філософсько-фантастичне есе («філософсько-поетична фантасмагорія, що спирається на принципи діалектичного матеріалізму») радянського філософа-марксиста Евальда Ільєнкова. Час написання – орієнтовно, 1950-ті роки, перша публікація в скороченому вигляді – 1988 рік, повністю опублікована в 1991 році.

Історія публікації Ідеї, висловлені в «Космології…» були настільки новаторськими, глобальними і незвичайними на той час, що, природно, не могли бути опубліковані за життя автора. Пожовклі сторінки рукопису одного з власних ранніх текстів Ільєнков показував своєму учневі , якому навіть після смерті вчителя не вдалося надрукувати «Космологію…»Мареев С. Н. Встреча с философом Э. Ильенковым. — Изд. 2-е, доп. — М.: Эребус, 1997.- С.175-177.. Лише наприкінці радянської епохи це есе було опубліковане у двох номерах журналу «»Ильенков Э. В. Космология духа. Роль мыслящей материи в системе мирового взаимодействия (философско-поэтическая фантасмагория, опирающаяся на принципы диалектического материализма) // Наука и религия. — 1988. — № 8. — С. 4-7. (начало); № 9. — С. 16-19 (окончание).. Повністю «Космологія духу» була опублікована в 1991 році у авторській збірці «Філософія і культура»Ильенков Э. В. Философия и культура. — М.: Политиздат, 1991. — С. 415—437.. Основний зміст Як і випливає з підзаголовка («Роль мислячої матерії в системі світової взаємодії») мова йде про «дух» — осередок мислення і «космологію» — глобальний зовнішній світ. Ільєнков виходить із того, що матерія — це субстанція реальності, а мислення — її невід'ємний атрибут. Мислення — не випадковість в історичному розвитку Всесвіту, а необхідна закономірність, результат організації матерії, що ускладнюється, найскладніший рівень з усіх видів світової взаємодії.

Матерія породила мислення, але що буде з мисленням, коли сама матерія тріщатиме по швах через багато мільярдів років? Матеріаліст-діалектик не може прийняти сценарій «кінця часів» (якщо є кінець, значить, є і початок, акт релігійного творіння), тому автор вживає інше визначення — «теплову смерть Всесвіту», взяту в лапки. У далекому майбутньому весь водень у ядрах зірок вигорить, і всяка матеріальна взаємодія буде наближатися до нуля, а температура космічного простору гомогенізується. Холодний, майже нерухомий Всесвіт можуть повернути до життя лише наші далекі нащадки, які на той час відкриють спосіб надпотужного вибуху. Згустки гарячої матерії знову конденсуватимуться в галактики і зоряні скупчення, а світовий розвиток піде за новим витком, який породить нових носіїв мислення… Таким чином, «як немає мислення без матерії, так немає і матерії без мислення», мислення у свою чергу породжує матерію.

Характеристика ідей твору Логічність і ґрунтовність, основою якої є ідея про величну місію жертовності Розуму, справляє на читача враження краси і досконалості концепції Ільєнкова [Предисловие] // Наука и религия. — 1988. — № 8. — С. 4.. Проте доля мислячої матерії, очевидно, і є найуразливішим місцем даної конструкції. Розуму відводиться роль природної сили, яка закільцьовує черговий вселенський цикл, служачи містком між періодами ентропії та антиентропії. Розум не має вибору — він має відродити Всесвіт, самознищившись при цьому. Ні про яку спадкоємність між Розумами, які живуть у різних циклах, мова не йде: матерія приречена проходити щоразу одні й ті ж етапи, зрештою, породжуючи життя і мислення.

Всесвіт Ільєнкова нескінченний і вміщує все суще, наявність паралельних всесвітів, та ще й не завжди сумісних з життям і Розумом, очевидно, не допускається. Всесвіт Ільєнкова вічний. Щоправда, вічність Всесвіту забезпечується не якимись його фізичними властивостями, а низкою самогубств Розумів. Без самогубства чергового Розуму вся споруджена система просто перестає працювати і «теплова смерть» перетворюється на реальну теплову смерть.

Система Ільєнкова замкнута на себе, на чергування циклів смерті та відродження. Та чи може Розум розірвати ущербне природне коло і перетворити його на спіраль? Чи має керуватися Мислення нащадків єдиною метою — збереженням Всесвіту, відкидаючи при цьому егоїзм власного самозбереження? Хоч ці питання і не ставляться прямо в есе, та вони постають між рядків концепції Ільєнкова.

Критика Відзначаючи красу та довершеність концепції Ільєнкова, дослідники все ж певним чином критикували її. Історик науки Володимир Ігнатович, зокрема, відзначав, що суїцидальна гіпотеза Ільєнкова фантастична і світовий кругообіг повинен замикатися природним чином, без втручання суб'єкта мисленняИгнатович В. Н. Введение в диалектико-материалистическое естествознание: Монография. — К.: Издательство «Экмо», 2007. — С. 286.. Критик соціальної фантастики Микола Гриценко підкреслював, що, напевно, ніхто з тих, хто писав про «Космологію духу», не помітив однієї, на перший погляд, незначної сюжетної особливості цього есе. Мислячій матерії «Космології…» теж було куди сховатися під час рукотворного «Великого Вибуху». Згідно з гіпотезою Ільєнкова вибух займатиме дуже великі області Всесвіту, проте область простору, охоплена вогняною трансформацією, все ж таки буде кінечоюИльенков Э. В. Философия и культура. — М.: Политиздат, 1991. — с.434.. Тобто ніщо не заважає перенести штучне середовище існування, про яке є згадки в тексті, у вільні від вибуху ареали космосуГриценко, Николай. Эвальд Ильенков и научная фантастика: [О творчестве советского философа] // Edita (Гельзенкирхен, Германия), 2021, № 4(88) — с.53..

Примітки

Джерело Текст твору