The Original Dixieland Jass Band (ODJB або «Оригінальний діксілендський джазовий оркестр») — американський джазовий колектив у стилі діксіленд, що створив перші джазові записи у 1917 році. «Livery Stable Blues» став першим виданим записом джазової музики. ODJB створив кілька джазових стандартів, серед яких найвідомішим був «Tiger Rag». 1917 року гурт змінив назву на Original Dixieland Jazz Band.
Гурт складався з п'яти музикантів, які грали в гуртах Папи Джека Лейна. ODJB називали себе «творцями джазу». Це був перший гурт, який почав записувати джазові композиції і мав хіти в цьому жанрі. Лідер гурту та корнетист Нік ЛаРокка стверджував, що ODJB заслуговують на визнання як перший гурт, який комерційно записав джаз, і перший гурт, який утвердив джаз як музичну ідіому чи жанр.
Оригінальний квінтет розпався у 1926 році. 10 років потому, у 1936 році, Нік ЛаРокка (Nick LaRocca) знову зібрав більшість учасників колишнього квінтету, щоб створити новий свінг‑бенд, у якому брали участь члени ODJB. Повний квінтет було возз'єднано у 1936 році, і йому вдалося досягти значних успіхів. Після цього ансамбль остаточно розпався у 1938-му.
Походження
У 1916 році промоутер із Чикаго запросив кларнетиста Елсіде Нуньєза та барабанщика Джонні Стайна до Чикаго виконувати музику в стилі Нового Орлеана. На цей час колишній гурт Brown's Band From Dixieland під керівництвом тромбоніста Тома Брауна вже успішно працював у цьому жанрі. Після того, як Нуньєс і Стайн прийняли пропозицію, до них приєднались тромбоніст Едді Едвардс, піаніст Генрі Рагас та корнетист Френк Крістіан. Але швидко Крістіан покинув ансамбль, і замість нього в останню хвилину взяли Ніка ЛаРокку.
3 березня 1916 року музиканти розпочали свою роботу в кафе Schiller's у Чикаго під назвою Stein's Dixie Jass Band. Гурт успішно виступав і отримував вигідніші пропозиції в інших місцях. Оскільки Штайн був єдиним музикантом, що мав іменний контракт, решта гурту розпалася, і поїхала до Нового Орлеана до барабанщика Тоні Сбарбаро, а 5 червня почала грати під назвою The Dixie Jass Band. У ЛаРокки та Нуньєса виник конфлікт, і 30 жовтня Tom Brown's Band та ODJB домовилися про обмін кларнетистами, так Ларрі Шилдс опинився у Original Dixieland Jass Band. Гурт зацікавив театрального агента Макса Харта, який забронював його на виступи у Нью-Йорку. На початку 1917 року гурт почав грати на танцях у Reisenweber's Cafe на Колумбус-Серкл на Мангеттені.
Перші записи
Кілька інших новоорлеанських гуртів вже виступали в Нью-Йорку раніше, але вони були радже частиною водевілів. ODJB грали на танцях і тому стали першим «джасовим» гуртом, який отримав популярність у Нью-Йорку, а потім почав записувати треки. В цей час американська індустрія звукозапису була зосереджена переважно на північному сході, переважно в Нью-Йорку та Камдені, Нью-Джерсі.
29 січня 1917 року в Нью-Йорку гурту запропонували пройти прослуховування в Columbia Graphophone Company. Записів із прослуховування, що пройшло 31 січня 1917 року, так і не публікувалиCharters, Samuel. 2008. A Trumpet Around the Corner: The Story of New Orleans Jazz. Univ. Press of Mississippi. p. 141. .
Після створення гурту, вони записали два треки для Victor Talking Machine Company: «Livery Stable Blues» та «Dixieland Jass Band One-Step». Записи були зроблені 26 лютого 1917 року в студії Victor у Нью-Йорку і випущені під кодом-номером Victor 18255 у травні того ж рокуJohn Robert Brown, A Concise History of Jazz. Mel Bay Publications, 2004, p. 25. . Ці видання стали першими комерційними джазовими пластинками. Перші записи отримали велику популярність і стали одними з перших способів ознайомлення американської аудиторії з джазовою музикою.
Після випуску «One Step» автор Джо Джордан подавав позов до суду, оскільки у композиції містилися елементи його регтайм-твору «That Teasin' Rag» 1909 року. Згодом назву запису змінили на «Introducing 'That Teasin' Rag' by Joe Jordan». Судовий позов щодо авторства «Livery Stable Blues» призвів до того, що суддя визнав мелодію «суспільним надбанням».
Після успіху альбому на Victor Records, ODJB у травні повернулися до Columbia, записавши дві збірки популярних мелодій, обраних лейблом: «Darktown Strutters' Ball» та «(Back Home Again in) Indiana» під кодом A-2297.
Після успіху ODJB було з'явилися численні джазові гурти, які копіювали його стиль. Також гурти були запрошені з Чикаго та Каліфорнії (наприклад, Frisco Jass Band), що хотіли долучитися до джазового буму. Гурти різних стилів та їхні керівники, такі як Вілбур Світман, називали свої групи «джасовими» або «джазовими». Ерл Фуллер, керівник нью-йоркського гурту, отримав наказ від керівництва закладу, де він виступав, створити «джасовий» гурт.
В. К. Генді записав одну з найперших кавер-версій на мелодії ODJB, випустивши «Livery Stable Blues» у виконанні Handy's Orchestra of Memphis для лейблу Columbia в 1917 році. У 1918 році пісню «When You Hear That Dixieland Jazz Band Play» Шелтона Брукса, «короля регтайму», було опубліковано в Чикаго. Це була данина поваги Dixieland Jazz Band, який був представлений на обкладинціGraczyk, Tim, with Frank Hoffmann. Popular American Recording Pioneers: 1895—1925. London and New York: Routledge, 2008, p. 257.
Original New Orleans Jazz Band Коли в 1917 році стиль новоорлеанського джазу захопив Нью-Йорк із появою Original Dixieland Jazz Band, Джиммі Дюранте вперше почув виступ ODJB у Reisenweber's Cafe на Колумбус-Серкл. Дюранте був вражений і запросив їх виступити в клубі Alamo в Гарлемі, де Джиммі грав на фортепіано. Дюранте попросив свого друга, Джонні Стайна, попереднього барабанщика та лідера гурту, зібрати гурт музикантів із Нового Орлеана для акомпанементу його виступу в Alamo. Стайн зібрав гурт із музикантів із колективів Laine у Новому Орлеані, але без піаніста Дюранте. У кінці 1918 року вони записали дві сторони платівки для Okeh під назвою New Orleans Jazz Band. Через кілька місяців ці ж треки були записані для Gennett як Original New Orleans Jazz Band. У 1920 році той самий гурт знову записався для Gennett як Jimmy Durante's Jazz Band. Пізніше гурт перейменувався на Durante's Jazz and Novelty Band.
Сицилійський вплив І ЛаРокка, і Сбарбаро народилися у сім'ях імігрантів із Сицилії. Столиця Сицилії, Палермо, давно торгували бавовною та цитрусовими з Новим Орлеаном, що дозволило встановити пряме судноплавне сполучення між двома портовими містами. Це сприяло масовій міграції сицилійців до Нового Орлеану та інших міст США у кінці XIX — початку XX століття. З міграцією з'явилося сицилійське музичне звучання, яке було інтегровано з регіональною афроамериканською музикою. Гурт вирішив використати цей симбіоз.
Пізніша історія гурту
1917 року, після свого першого запису для лейблу Victor, ODJB записалися для Columbia Records та Aeolian-Vocalion, після чого 1918 року повернулися до Victor. Тромбоніста Едвардса призвали на Першу світову війну в 1918 році, його місце посів Еміль Крістіан, а піаніст Генрі Рагас помер від грипу під час пандемії грипу 1918 року, і його замінив піаніст і композитор Дж. Рассел Робінсон.
Композиції Робінсона для гурту, записані та випущені в 1920 році, включають класичні «Margie» та «Palesteena (Lena from Palesteena)», вони були одними з найпопулярніших та найпродаваніших хітів 1920 року. «Aggravatin' Papa» була написана разом з автором текстів Роєм Терком та Адді Брітт і записана Альбертою Хантер у 1923 році з танцювальним оркестром Флетчера Хендерсона, а також Бессі Сміт, Софі Такер, Флоренс Міллс, Люсіль Хегамін та Перл Бейлі. Робінсон також співпрацював з Роєм Терком над композиціями «Sweet Man O' Mine» та «A-Wearin' Away the Blues», а також написав «Mama Whip! Mama Spank! (If Her Daddy Don't Come Home)» для блюзової та джазової співачки Меймі Сміт та її джаз-бенду в 1921 році, які були випущені на лейблі Okeh. Робінсон був членом гурту до 1923 року, він повернувся до гурту 1936-го.
Пісню «Margie» написав Дж. Рассел Робінсон із Коном Конрадом, а автором слів став Бенні Девіс. «Margie» записували Луї Армстронг, який також виконав кавер на пісню гурту «Tiger Rag», Рей Чарльз, Ел Джолсон, оркестр Дюка Еллінгтона та його гурту 1935 року, гурт Billy Kyle Swing Club Band, Клод Гопкінс, Ред Ніколс, Джанго Рейнхардт, Джордж Пакстон, гурт Dutch Swing College Band, Фетс Доміно, Сідні Беше, Дон Редман, Кеб Калловей, Джим Рівз, Джин Крупа та Бенні Гудман.
«Margie» стала дев'ятим хітом ODJB у 1921 році за участі Дж. Рассела Робінсона, який грав на фортепіано. Едді Кантор записав найбільш хітову версію цього твору, що залишалася на першому місці хітпарадів протягом п'яти тижнів того року. Пісню представили в фільмі The Eddie Cantor Story і стала темою однойменного телесеріалу, що виходив у 1961—1962 роках. Крім того, Кантор записав композицію ODJB «Palesteena (Lena from Palesteena)».
У 1920 році Джин Родеміч та його оркестр посіли № 7 зі своєю версією «Margie». У 1921 році Тед Льюїс і його оркестр посіли четверте місце, а Френк Круміт — сьоме. У 1934 році Клод Гопкінс і його оркестр, зайняли п'яте. У 1939 році Дон Редман і його оркестр досягли п'ятнадцятого місця, виконуючи кавер-версію пісні ODJB.
Серед інших виконавців, що записали «Margie»: Дейв Брубек, Бікс Байдербеке, Бінг Кросбі, Джо Стаффорд, Ерролл Гарнер, Оскар Петерсон, Чарлі Шейверс, Джиммі Сміт, Джо Венуті, Рей Барретто та Шеллі Манн. Джиммі Лансфорд записав пісню в 1938 році в аранжуванні Сі Олівера за участю Траммі Янга.
Виступи в Лондоні
Інші музиканти Нового Орлеана, включаючи Нуньєса, Тома Брауна та Френка Крістіана, за прикладом ODJB також поїхали до Нью-Йорка, щоб грати джаз. ЛаРокка запросив гурт до Лондона, де були єдиним новоорлеанським джазовим гуртом у мегаполісі. Виступ гурту 7 квітня 1919 року на Лондонському іподромі став першим офіційним джазовим виступом будь-якого гурту у Сполученому Королівстві, після чого відбувся виступ для короля Георга V у Букінгемському палаці. Концерт розпочався не дуже вдало: аристократія, серед якої був французький маршал Філіп Петен, дивилася на гурт крізь оперні біноклі, не розуміючи контексту. Однак публіка розслабилася після того, як король засміявся та голосно зааплодував їхньому виконанню «The Tiger Rag». Британський тур завершився тим, що лорд Харрінгтон переслідував гурт до доків Саутгемптона, розлючений тим, що його донька мала роман із вокалістом гурту. У Лондоні вони зробили ще двадцять записів для британської філії Columbia. У Лондоні вони записали другу, більш комерційно успішну версію свого хіта «Soudan» (також відомого як «Oriental Jass»).
Гурт повернувся до США у липні 1920 року і гастролював країною ще чотири роки. В цей час гурт виконував більш комерційний стиль музики, до аранжувань додавали саксофон, що було характерно для інших популярних оркестрів. Джазовий піаніст і композитор Френк Сіньйореллі, який працював над джазовими стандартами «A Blues Serenade» (записаними Гленном Міллером і Дюком Еллінгтоном), «Gypsy» та «Stairway to the Stars», ненадовго приєднався до ODJB у 1921 році.
У листопаді 1925 року Нік ЛаРокка оголосив про відхід з музичного бізнесу. Його замінив 19‑річний трубач Генрі Левін, який у 1940 році представив репертуар у радіошоу NBC The Chamber Music Society of Lower Basin Street. Після відходу ЛаРокки, Тоні Сбарбаро, єдиний оригінальний учасник ODJB, став керівником оркестру. У складі ODJB були: Тоні Сбарбаро (барабани), Генрі Левін (труба), Арті Сіберг (кларнет), Ел Каплан (тромбон) та Вайлдер Чейз (фортепіано).
Розриви та возз'єднання У лютому 1926 року гурт завершив контракт з нью-йоркським Cinderella Ballroom і розпався, на цей час його стиль вільного джазу вважався старомодним. Учасники гурту роз'їхалися з Нью-Йорку. Нік ЛаРокка повернувся до будівельного бізнесу в Новому Орлеані. Кларнетист Ларрі Шилдс переїхав до Чикаго, а потім до Нового Орлеана, де працював у видавництві Біблій. Тромбоніст Едді Едвардс мав газетний кіоск у Нью-Йорку. Барабанщик Тоні Сбарбаро тепер був механіком. Піаніст Дж. Рассел Робінсон працював на радіо музичним керівником мережі NBC.