Футбольний шолом — це тип захисного головного убору, який використовується у різних видах гридайрон-футболу, хоча його структурна варіація іноді використовується також і в австралійському футболі.

Шоломи дозволяють значно зменшити ризик як безпосередніх наслідків травм голови (зокрема, ), так і ризику довгострокових наслідків численних незначних травм — наприклад, хронічної травматичної енцефалопатії. Втім, слід пам'ятати, що шолом зменшує ймовірність травми, а не гарантує захист від неї на 100 %.

Естетичний дизайн зовнішньої оболонки став центральним елементом форми та іміджу команд — зокрема, поширені так звані у відповідних кольорах.

Історія

Один з перших випадків використання гравцями в американський футбол захисних головних уборів датується 1896 роком, коли Джордж «Роуз» Барклай, півзахисник команди «Лафаєтські леопарди» коледжу Лафайєт в Істоні, штат Пенсільванія, який використовував на ремінцях для захисту вух.

Хто саме винайшов футбольний шолом, достеменно невідомо. Багато джерел приписують створення шолома Джеймсу Нейсміту (винахіднику баскетболу), тоді як інші — мічману Військово-морської академії США (який пізніше став «батьком палубної авіації»). У грі між армією та флотом 1893 року Рівз використовував захисний шолом з кротових шкірок.

Пізніше шоломи виготовлялися з м'якої шкіри та нагадували або сучасні регбійні . У професійному футболі шоломи були необов'язковими, і деякі гравці Національної футбольної ліги грали всю або більшу частину своєї кар'єри без шолома.

1920-ті роки ознаменували перший випадок широкого використання шоломів у футболі. Ці шоломи були виготовлені зі шкіри та мали підкладку зсередини. Втім, підкладка забезпечувала слабкий захист, і ці шоломи не мали масок для обличчя, в результаті чого травми все ще були дуже поширеними. Крім того, ранні шоломи поглинали багато тепла, що робило їх носіння дуже некомфортним.

У 1939 році компанія з Чикаго, штат Іллінойс, почала виробляти пластикові шоломи, припустивши, що вони будуть безпечнішими за шкіряні. Виявилося, що пластик дійсно ефективніший, оскільки він зберігає свою форму при зіткненні під час гри. Також ці шоломи також були набагато зручнішими та вміщували більше підкладок для пом'якшення удару голови. У комплекті з пластиковим шоломом постачалася пластикова маска для обличчя.

До середини 1940-х років шоломи стали обов'язковими в НФЛ. Вони все ще виготовлялися зі шкіри, але з удосконаленням технологій виробництва набули своєї більш звичної сферичної форми. Спочатку НФЛ дозволяла використовувати як пластикові, так і шкіряні шоломи, але в 1948 році заборонила пластикові шоломи, вважаючи твердий пластик травмонебезпечним. Втім, наступного року цю заборону було скасовано, а до 1950 року пластикові шоломи навпаки набули повсюдного поширення в лізі.

У 1950-х роках поява полімерів поклала край ері шкіряних шоломів. Останній виробник шоломів зі шкіри, «MacGregor», припинив їх виробництво у середині 1960-х років. У 1955 НФЛ також рекомендувала своїм гравцям використовувати маски для обличчя. Останнє зменшило кількість зламаних носів і , але також зумовило необхідність введення нового правила, що забороняло хапати гравця суперника за маску (див. нижче).

Компоненти сучасного шолому

Зовнішня оболонка

Зовнішня оболонка шоломів помітно змінювалася протягом історії НФЛ. У 1920-х роках футбольні шоломи мали м'яку шкіряну оболонку, тоді як сьогодні вона складається з жорсткого полікарбонату. Перший литий полікарбонатний шолом з'явився в НФЛ у 1986. Сучасні шоломи зазвичай мають полікарбонатну оболонку товщиною близько 3,35 мм. Тверда зовнішня оболонка захищає голову від локальних ударів, делокалізуючи силу таким чином, щоб навантаження було поглинуто іншими елементами. Як ідеальні матеріали для зовнішніх оболонок, зарекомендували себе полікарбонати, які легкі, демонструють хорошу міцність на удар навіть за екстремальних температур та прості у виробництві.

Процес підбору шолома починається з вимірювання голови гравця штангенциркулем. На основі зроблених вимірів підбирається корпус шолома відповідного розміру та стилю. Потім, щоб забезпечити правильну посадку шолома на голові носія, додається набивка з піногумових накладок, яка містить надувні камери згори і з боків. Після одягання шолома на голову гравця, ці камери наповнюються повітрям за допомогою груші для накачування через два спеціальних отвори. Шоломи виготовлені з якомога легших матеріалів, і після належного встановлення накладок шолом не зміщується на голові гравця.

Енергопоглинаючі елементи

Характеристики футбольного шолома базуються на його здатності зменшувати вплив сили удару на голову користувача. Шолом зменшує пікову силу, що передається на голову, тимчасово накопичуючи або розсіюючи енергію удару. Конструкція шолому має захищати найбільш вразливі ділянки голови та ділянки, де найчастіше трапляються сильні удари, а також враховувати комфорт користувача і зручність для нього. Крім того, оскільки футбольні шоломи повинні витримувати численні зіткнення, бажано щоб матеріал оболонки шолому міг повертатися до початкової форми після кожного удару (тобто щоб при ударі їх деформація лишалася пружною, коли матеріал деформується оборотно пропорційно до свого модуля еластичності без постійних змін у внутрішній структурі). Матеріали підкладок повинні мати низьку щільність, щоб зробити носіння шолому зручним і практичним без шкоди для поглинання енергії. Більшість підкладок футбольних шоломів виготовляються з в'язкопружних матеріалів, таких як поліуретанова або нітрилова піна. Такий матеріал здатен утримати максимальний пік навантаження, яке ще не шкодить здоров'ю голови (1,5 МПа), і при цьому є відносно легким та дешевим. Крім того, футбольні шоломи обладнані кількома повітряними кишенями, що дозволяє пом'якшити удари і зменшити ризик струсу мозку.

Піноматеріали у футбольних шоломах руйнуються з часом, і цей процес часто не враховується під час моделювання безпеки. Шоломи, особливо в молодіжних командах, можуть використовуватися повторно протягом багатьох років, що наражає гравців на ризик, оскільки реальний захист шолома слабший за очікуваний.

Лицьова маска

Лицьова маска — це решітка, подібна до такої на хокейному шоломі. Ще у часи шкіряних шоломів спробою захисту обличчя був так званий «шолом ката» (), який закривав ніс та більшу частину обличчя, подібно стереотипній масці ката. Також існували шоломи, які просто мали накладку, що закривала перенісся і ніс.

Маски-сітки вперше з'явилися в американському футболі у другій половині 1950-х років, коли шоломи з твердим пластиковим корпусом стали звичним явищем, і були добровільно та протягом одного десятиліття повсюдно прийняті на всіх рівнях футболу. Останнім гравцем НФЛ, який ніколи не використовував маску, став (ресивер, «Клівленд Браунс», член ), який пішов на пенсію після сезону 1968.

Спочатку єдиною доступною конструкцією були маски з однією планкою, і протягом наступних кількох десятиліть маски набули сучасного дизайну, схожого на клітку, що на початку 1980-х стало нормою. Маски для обличчя з однією планкою були офіційно заборонені в професійному футболі у 2004, хоча гравцям, які все ще використовували їх, було дозволено продовжувати це згідно з «дідівською політикою». Останнім, хто носив маску з однією планкою, був , що закінчив кар'єру в 2009.

Деталі маски залежать від тактичної ролі користувача. Квотербеки, ресивери та кікери/пантери носять маску з лише кількома горизонтальними планками (в наші дні щонайменше дві, у попередні роки дозволялася одна), щоб мати кращий огляд поля. Однак маски гравців на травмонебезпечних позиціях, таких як лайнмени, можуть мати більш густу сітку з як горизонтальними, так і вертикальними планками.

Спочатку планки масок виготовляли з люциту, і вони були прозорими. Пізніше їх стали робити металевими і покривати гумою, що мала коричневий колір, який згодом змінили на сірий. З 1974 року з'явилися кольорові маски, хоча деякі досі зберегли нейтрально-сірий колір масок, наприклад «Даллас Ковбойс» або Лас-Вегас Рейдерс.

У більшості ліг захоплення маски гравця противника є серйозним порушенням правил через свою травмонебезпечність, тому покарання за неї є суворим: . Протягом сезону НХЛ 1961 року дозволялося хапати за маску гравця, що несе м'яч, але не інших, але з наступного року заборону поширили на всіх гравців.

Щитки Новітнім доповненням до футбольного шолома став , який кріпиться до лицьової маски для захисту від відблисків і . Вважається, що першим гравцем, який використав захисний щиток, був Марк Маллані з команди НФЛ «Міннесота Вайкінгс» у 1984 році. Щиток йому був потрібен, щоб захистити очі, що відновлювалися після травми. Також одним з перших носив щиток , квотербек «Чикаго Берс», з огляду на травму ока, отриману в дитинстві (через носіння цього тонованого щитка він отримав прізвисько «Дарт Вейдер»).

Хоча захисні щитки Маллані та Макмагона були тонованими, більшість ранніх щитків були прозорими. Шкільні та дитячі ліги дозволяють лише прозорі щитки: це правило було прийнято для того, щоб тренувальний персонал могли легко побачити очі гравця у разі серйозної травми, щоб визначити, чи він притомний. З тієї ж причини заборонили використання тонованих щитків Національна асоціація студентського спорту та Національна футбольна ліга. Однак гравці з проблемами зору все ще можуть отримати спеціальний дозвіл на носіння тонованих щитків, як зробили, наприклад, та Кріс Канті. Деякі ліги, наприклад , дозволяють своїм гравцям носити тоновані та прикрашені захисні щитки.

Провідними виробниками захисних щитків є Nike, та Under Armour.

Датчики

Існують шоломи, до яких встановлено та . Ці прилади дозволяють відстежувати удари, які отримує шолом, зокрема силу та напрямок удару. Якщо сила, зафіксована датчиками, перевищує 100 G, це сигналізує про можливий струс мозку. Отримана з датчиків інформація аналізується лікарями, і у випадках серйозного удару гравця може бути терміново оглянути і за необхідності надати медичної допомоги. Деякі гравці отримують до 2000 таких ударів, що потенційно можуть призвести до струсу мозку, щосезону.

Використання таких датчиків у Національній футбольній лізі викликало суперечки. Хоча майже всі схвалюють наміри дбати про здоров'я гравців, існують побоювання щодо якості даних та конфіденційності особистих медичних записів. Протягом сезону 2013 року дві команди НФЛ, назви яких не розголошуються, провели випробування шоломів з датчиками, але після випробувань такі захисні засоби так і не ввели в дію. Ліга планує ввести датчики, як тільки будуть вирішені питання конфіденційності та якості даних.

Тим не менш, датчики вже після пілотного дослідження були використані для підвищення безпеки гри. Проаналізувавши зібрані під час цього експерименту дані, американський спортивний медик виявив, що найнебезпечнішою частиною гри є кік-офф. Його результати були достатньо переконливими, щоб переконати НФЛ перемістити лінію кік-оффу на п'ять ярдів вперед, до 35-ярдової лінії, з метою збільшення кількості тачбеків, що робить гру безпечнішою.

Аудіогарнітури У 1956 році винахідники з Огайо Джон Кемпбелл та Джордж Сарлес, розробили для тренера команди «Клівленд Браунс» Пола Брауна, щоб він мав радіозв'язок зі квотербеком Джорджем Раттерманом. Використання гарнітури заборонили того ж року, після того, як «Браунс» зіграли три передсезонні гри з радіозв'язком. Але у 1994 НФЛ схвалила використання гарнітур для всіх своїх команд, у 2006 році додавши уточнення, що всі шоломи з гарнітурами повинні мати добре видиму зелену крапку на потилиці, щоб було очевидно, хто з гравців має перевагу у вигляді радіоконтакту з тренером.

Гардіан-кепи