Культурний груповий добір – модель у рамках культурної еволюції, яка пояснює, яким чином культурні риси розвиваються відповідно до конкурентних переваг, що має кожна група. Цей міждисциплінарний підхід до питання людської культури об'єднує дослідження з галузей антропології, поведінкової економіки, еволюційної біології, еволюційної теорії ігор, соціології та психології.
Хоча культурні норми зазвичай корисні для осіб, які їх дотримуються, але це не завжди має бути так.Diamond, Jared. "The Worst Mistake in the History of the Human Race." Discover Magazine. May. 64-66. 1987. Норми можуть поширюватися шляхом культурного групового відбору, коли вони практикуються в успішних групах, крім того норми частіше за все поширюються з успішних груп. Але для того, щоб культурний груповий добір відбувся, між групами повинні існувати культурні відмінності, які, поширюючись з часом, впливають на збереження або поширення груп.
Культурні норми, що забезпечують ці переваги, у свою чергу, призведуть до витіснення, поглинання або навіть зникнення інших, менш успішних культурних груп. Однак моделі теорії ігор показують, що якщо індивіди здатні мігрувати між групами (що є поширеним явищем у суспільствах малого масштабу), тоді відмінності між групами досить важко підтримувати.Henrich, J. Cultural group selection, coevolutionary processes and large-scale cooperation. Journal of Economic Behavior & Organization. Volume 53, Issue 1, January 2004, 3–35. Дослідження в галузі психології показують, що люди мають певний набір рис, які включають імітацію, конформізм та внутрішньогрупову упередженість, що здатні підтримувати групові відмінності протягом тривалих періодів часу.
Відбір культурних груп дає переконливе пояснення того, як сформувалися великомасштабні складні суспільства.Turchin, Peter. 2018. Ultrasociety: How 10,000 Years of War Made Humans the Greatest Cooperators on Earth. Chaplin, CT: Beresta Books, 67-94.Хоча альтруїстична поведінка, така як добір родинних зв'язків та взаємність, може пояснити поведінку невеликих соціальних груп, поширених у багатьох видах, вона не може пояснити великі складні суспільства непов'язаних між собою, анонімних індивідів, яких ми бачимо у людському суспільстві. Однак однією з головних відмінностей між людьми та іншими видами є людська залежність від соціального навчання у набутті поведінки.Horner, V. Whiten, A. Causal knowledge and imitation/emulation switching in chimpanzees (Pan troglodytes) and children (Homo sapiens). Animal Cognition (2005) 8: 164–181 Ці інстинкти дозволяють набувати та зберігати культуру.Tomasello, M. The Human Adaptation for Culture. Annual Review of Anthropology, Vol. 28, (1999), pp. 509-529 Завдяки відбору культурних груп, специфічна кооперативна поведінка може розвиватися для підтримки великих суспільств. Наприклад, у дослідженні, яке охоплювало різні культури, тестуючи поведінку в іграх «Ультиматум», «Диктатор» та «Покарання третьої сторони», було виявлено, що стандарти справедливості та схильності до покарання корелювали як з відношенням до релігій, так і з ринковою інтеграцією.Henrich, J., et al. Markets, Religion, Community Size, and the Evolution of Fairness and Punishment. Science 327, 1480 (2010) Це вказує на те, що різноманітність моделей поведінки, необхідних для складних суспільств, є результатом культурного впливу, а не еволюції нашої психології.
Адаптація людини до культури Щоб культурні знання та поведінка зберігалися протягом кількох поколінь, люди повинні мати здатність здобувати, зберігати та передавати культурну інформацію. Хоча багато видів займаються соціальним навчанням, люди постійно покладаються на нього для отримання поведінкових сигналів та інформації про навколишнє середовище. У дослідженні, яке порівнювало дітей людини та молодих шимпанзе, було зазначено, що коли їм демонструють, як дістати винагороду з коробки, шимпанзе копіюють відповідну поведінку, ігноруючи нерелевантну, щоб вирішити завдання. Тим часом діти людини будуть сумлінно імітувати як відповідну, так і нерелевантну поведінку, щоб вирішити одне й те саме завдання. Хоча це може здатися негативною якістю, саме це дозволяє надійно та високоточно передавати культурну інформацію та створює стабільну поведінкову рівновагу в межах культурних груп.
Майкл Томаселло вважає, що для людської культури необхідні такі три адаптації:
Спільна увага Приблизно у віці 9–12 місяців немовлята починають розвивати спільну увагу. Це передбачає стеження за поглядом дорослого або використання його як соціальних орієнтирів. Простіше кажучи, вони усвідомлюють увагу та поведінку дорослого щодо об'єктів навколишнього середовища. У цьому сенсі дитина починає розуміти людей як цілеспрямованих навмисних агентів. Це життєво важливо для навчання через імітацію та, зрештою, для засвоєння мови.
Наслідувальне навчання Приблизно до 1 року діти починають навчатися через імітацію. У цей момент діти здатні розрізняти навмисні дії від ненавмисних і намагатимуться точно копіювати ці навмисні дії для виконання завдань, які вони бачили у дорослих. Завдяки наслідувальному навчанню діти копіюватимуть ті навмисні дії, які не мають помітного впливу на результат, а також дивні або неприродні дії, коли доступні простіші методи. Наприклад, дослідження Ендрю Мельцоффа показало, що 14-місячні діти, побачивши, як це робить дорослий, згинаються в талії та натискають головою на панель, щоб увімкнути світло, замість того, щоб використовувати руки.Meltzoff A. 1988. Infant imitation after a one-week delay: long term memory for novel acts and multiple stimuli. Dev. Psychol. 24:470-76 Згідно з Томаселло, наслідувальне навчання необхідне для вивчення символічних умовностей мови.
Лінгвістичні символи та когнітивне представлення Завдяки наслідувальному навчанню дитина розуміє, що лінгвістичні символи призначені для зосередження уваги на певному аспекті спільного досвіду. Роблячи це, дитина повинна бути здатною сприймати точку зору мовця. Завдяки інтерсуб'єктивності лінгвістичних символів мова дозволяє передавати різні точки зору та переключати увагу на один аспект світу на інший. Вивчаючи мову, дитина успадковує величезний набір лінгвістичних символів, які передавалися з покоління в покоління. Успадковуються методи перемикання уваги та перспективи, які історично були важливими для людей цієї культури.
Культурний груповий добір за Фрідріхом фон Гаєком Фрідріх фон Гаєк припускає, що існують два способи, якими ми можемо уявити собі суспільство таким, яким воно є. Існує «консервативний» підхід, коли соціальні інститути були розроблені для певної мети, та альтернативний, еволюційний підхід, аналогічний дарвінівському відбору, «процес, у якому практики, які спочатку були прийняті з інших причин або навіть чисто випадково, зберігалися, оскільки вони дозволяли групі, в якій вони виникли, переважати над іншими»David Ramsay Steele "Hayek's Theory of Cultural Group Selection " https://cdn.mises.org/8_2_1_0.pdf.
Концепція культурного групового добору Фрідріха Гаєка стверджує, що успішні культури – це ті, що мають корисні правила та норми, що передаються через конкуренцію, що призводить до поширення успішних груп. Цей процес відбувається, коли індивіди приймають правила, добровільно або через наслідування, а групи з вигідними правилами перемагають тих, хто їх не має. Гаєк розглядав це як повільніший, але більш домінантний еволюційний процес, ніж біологічний відбір, і вважав, що це пояснює еволюцію складної людської моралі та інституцій.
Хоча груповий відбір був запропонований самим Дарвіном для пояснення парадоксу екстенсивного людського альтруїзму, він вийшов з моди після відомих дебатів у біології в 1970-х роках. Мало хто в той час захищав його логічну можливість, але Гаєк сміливо припустив, що правила поведінки 2-го типу, доцільні для взаємодії з невідомими іншими у великих групах, тому що були культурно відібрані групою: ті групи що мали більш вигідні правила процвітали та залишали більше потомства, витісняючи ті, чиї правила були менш успішними. Груповий добір міг здійснюватися через конфлікти (війни) або наслідування, але імітаторів не вважали раціональними: вони часто не усвідомлювали цінності, втіленої в правилах, які вони сліпо наслідувалиPerote-Peña, Juan. 2025. “F. A. Hayek’s Thinking in the Light of Evolutionary Science: A Vindication and a Warning.” Journal of Libertarian Studies 29 (1): 161–85. https://doi.org/10.35297/001c.138405.: «Ми повинні повністю відкинути уявлення про те, що людина змогла розвивати культуру, тому що вона була наділена розумом. Те, що, очевидно, відрізняло її, була здатність наслідувати та передавати те, чого вона навчилася... Людина, безумовно, частіше вчилася робити правильні речі, не розуміючи, чому це було правильно, і їй досі часто краще служить звичка, ніж розуміння» Hayek, Friedrich A. 2013. Law, Legislation and Liberty: A New Statement of the Liberal Principles of Justice and Political Economy. London: Routledge..Для Гаєка успіх процесу відбору завжди вимірюється з точки зору групового відтворення. «Більшість цих кроків в еволюції культури стали можливими завдяки тому, що деякі особи порушили деякі традиційні правила та практикували нові форми поведінки — не тому, що вони розуміли їх як кращі, а тому, що групи, які діяли відповідно до них, процвітали більше, ніж інші, і зростали».Цікаво, що Гаєк, очевидно, не усвідомлював, що належний процес відбору культурних рис може бути зумовлений швидкістю відтворення самих рис, а не індивідами, які носять ці риси у своєму мозку (те, що пізніше було названо «меметичною теорією», було вперше запропоновано французьким соціологом Габріелем Тардом ще в 1903 році, а набагато пізніше — Докінзом у 1976 році).
Гаєк наголошував, що культурна еволюція — це не процес свідомого раціонального проектування, а процес поступового відбору, де правила, які випадково добре працюють, передаються та вбудовуються в культуру. Він стверджував, що хоча генетика відіграє певну роль, культурна еволюція є набагато швидшим і домінантнішим процесом формування людських цінностей та інституцій, що він висловив у критиці ранньої соціобіології. Він розглядав конкуренцію між різними культурними групами як необхідний процес для перевірки того, які набори правил є більш адаптивними.
Механізми, що підтримують міжгрупову варіацію Без міжгрупової варіації культурний груповий добір не міг би відбуватися, оскільки не було б групової диференціації для відбору. У той час як такі процеси, як культурний дрейф, епідемії та стихійні лиха, збільшують міжгрупову варіацію, міграція та генетичне змішання зменшують міжгрупову варіацію та збільшують внутрішньогрупову варіацію. Варіація підтримується лише тоді, коли культурні групи мають механізми, які запобігають вторгненню норм зовнішніх груп у культурну групу. Ці «механізми» – це унікальні людські психологічні риси та поведінка, які заохочують наслідування, конформізм та внутрішньогрупові упередження.
За словами Джозефа Генріха, міжгрупова варіація підтримується наступними чотирма механізмами:
Конформістська передача