Іван Баранюк (1816, с. Москалівка, нині частина м. Косів — 1880, там само) — український майстер художньої кераміки, основоположник косівської школи мальованої керамікиРеєстр імен Українського біографічного словника : літери А - Б / [О. В. Бугаєва та ін.] ; відп. ред. В. І. Попик ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біогр. дослідж., Укр. біогр. т-во. – Київ : [б. в.], 2008. – С. 66. — (Серія «Реєстр Українського біографічного словника. Робочі зошити»; вип. 1).. Батько Михайла, дід Йосипа БаранюківСкаченко О., Гринюк М. Косівська мальована кераміка як феномен української культури : наук. вид. / М-во культури України, Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, Наук. б-ка ; редкол.: Ю. І. Горбань (голова) та ін. – Київ : Вид. центр КНУКіМ, 2016. — С. 12—13. : іл. — (Серія «Скарби нації» ; вип. 2)..
Доробок Його творча спадщина включає створення понад сотні кахлевих коминів, а також великої кількості побутових предметів, таких як миски та підсвічники (ліхтарі).
У своїй роботі Баранюк використовував традиційні техніки оздоблення кераміки: ріжкування (нанесення кольорової глини або ангобу за допомогою спеціального ріжка для створення ліній та візерунків) та ритування (процарапування або гравіювання візерунків на поверхні)Івашків Г. М. Баранюки // Велика українська енциклопедія (дата звернення: 7.11.2025)..
Його керамічні вироби — кахлі та миски — є легко впізнаваними завдяки оригінальній авторській манері розпису, яка перетворює їх на візуальні оповіді. Тематика його розписів надзвичайно різноманітна: від пишних квітів, зображень тварин і міфічних істот до побутових сценок та геральдичних знаків. Особливе місце займають сакральні мотиви — хрести, лики святих та храми. Прикметно, що Баранюк часто проставляв дати виготовлення своїх виробів, розміщуючи їх переважно на кахлях із зображенням Миколи Чудотворця, двоголового орла, і значно рідше — на кахлях, прикрашених побутовими сценками.
Композиції Баранюка характеризуються спокоєм і монументальністю. На відміну від робіт його послідовників, вони позбавлені динамізму. Майстер, як правило, повністю заповнював поверхню виробу основними фігурами, залишаючи мінімум простору для допоміжних елементів. Дослідник Д. Гоберман високо оцінював колорит його робіт, відзначаючи їхню «підвищену колірну напруженість», що досягалася гармонійним контрастом червоно-коричневих і зелених кольорів.
Роботи зберігаються у фондах Національного музею народної архітектури та побуту УкраїниХалко О. Керамічні предмети побуту українців галицького містечка міжвоєнного періоду в колекції Національного музею народної архітектури та побуту України. // Історія релігій в Україні : науковий щорічник. Львів : Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії, 2017. — Вип. 27–2. — С. 244., Музею Івана Гончара та інших. Серед учнів — Олександр Бахматюк.
Примітки