Роберт Семюел Гроссман (1 березня 1940 — 15 березня 2018Grossman's The Nation contributor page: ) — універсальний американський митець, відомий як художник, скульптор, кінорежисер, автор коміксів, ілюстратор і письменник. Його визнано членом Зали слави Товариства ілюстраторів.
За п'ятдесят років своєї кар'єри ілюстрації Гроссмана прикрасили понад 500 обкладинок різноманітних загальнонаціональних видань. Його роботи публікувалися у таких журналах і газетах, як «Тайм», «Ньюсвік», «Роллінг Стоун», «Есквайр», «ТБ Гайд», «Спортс Іллюстрейтед», «Таймс», «Нейшн», «Нью-Йорк Обсервер», «Атлантик Манслі», «Нью Репаблік», «Евергрін Рев'ю», «Нью-Йорк журнал», «Нешнл Лемпун» та «Нью-Йорк Таймс». Крім того, ілюстрації Гроссмана використані в дитячих книжках, включаючи «Надзвичайна ситуація 18-го століття» (текст Бетсі К. Байєрс) та «Ким може бути гіпопотам?» (текст Майка Талера). Він також розробляв обкладинки альбомів для лейблів Columbia, Epic, Warner Bros. та United Artists.
Освіта та початок кар'єри Джозеф Гроссман, батько художника, сам був художником-оформлювачем (або дизайнером експозицій) і надав Роберту перші знання в мистецтві; крім того, будучи євреєм, він активно сприяв ранньому розвитку сина, відправляючи його на суботні ранкові художні заняття до Музею сучасного мистецтва, що розташований на Мангеттені, Нью-Йорк.
Після закінчення середньої школи Мідвуд у 1957 році, Гроссман вступив до Єльського університету, де активно займався творчістю: працював карикатуристом, ілюстратором, а також обіймав посаду редактора гумористичного журналу The Yale Record, який вважається найстарішим у коледжах Америки (був заснований на чотири роки раніше за Harvard Lampoon); у 1961 році він успішно завершив навчання, здобувши ступінь бакалавра мистецтв з образотворчого мистецтва.
Пародійний випуск студентського журналу The Yale Record під назвою «The Yew Norker» (що імітував відомий The New Yorker)Grossman, Robert (February–March, 1961). відкрив Гроссману шлях до професійної кар'єри: це видання привернуло увагу арт-директора Джима Джераті, завдяки чому Роберт отримав посаду арт-редактора в тижневику; того ж періоду, працюючи для сатиричного журналу Monocle, Гроссман створив персонажа «Капітан Меланін» — «першого у світі афроамериканського супергероя».
Роберт Гроссман став незалежним ілюстратором, розпочавши свою кар'єру фрілансера у 1963 році. Його талант невдовзі отримав міжнародне визнання: у 1979 році в Цюриху, Швейцарія, відбулася персональна виставка його робіт у престижній галереї Vontobel.
Найвідоміша робота Роберт Гроссман є автором знакового плаката для комедії 1980 року «Аероплан!», на якому зображено літак, зав'язаний у вузол.
Для комедійного запису 1970 року «Не розчавлюй цього карлика, дай мені плоскогубці» Гроссман створив квартет карикатур на гурт «Вогняний знак» (The Firesign Theatre). Художня ідея Гроссмана полягала в тому, щоб зобразити членів гурту як гібридних істот (напівлюдей-напівтварин); при цьому кожна тварина була обрана не випадково, а символізувала Вогняний знак Зодіаку, під яким народився відповідний музикант.
Журнал Rolling Stone випустив серію плакатів, де були відтворені знакові обкладинки, створені Робертом Гроссманом, на яких зображені такі відомі особистості та гурти, як Джордж Буш, Річард Ніксон, Боб Ділан, The Who, Джеррі Гарсія та Кросбі, Стіллз і Неш.
Художник Протягом усієї кар'єри Гроссман використовував аерограф (віддаючи перевагу стисненому повітрю), щоб створювати на своїх картинах скульптурні форми з високим ступенем візуальної правдоподібності, оскільки цей інструмент дозволяв йому майстерно відтворювати ділянки світла й тіні з необхідною чіткістю або м'якістю; за це йому часто приписують відродження аерографа в ілюстрації, оскільки до того він використовувався переважно для ретуші фотографій, а його новаторський підхід, що поєднував техніку з «їдким гумором», за словами Піта Гемілла у журналі GraphisGraphis 186, Graphis Press, Volume 32, 1977. та Стівена Геллера у книзі «Новатори американської ілюстрації», став предметом широкого наслідування серед ілюстраторів, додає Хеллер.Heller, Steven.
Гроссман так описував розвиток своєї техніки: спочатку він був захоплений тим, як Девід Левін та художники зі студії Push Pin використовували лінію для досягнення ефекту тривимірності, що й надихнуло його на пошуки швидшого способу створення «опуклості»; він знайшов старий аерограф у майстерні батька й відкрив для себе цей інструмент, що дозволив йому створити стереоскопічний вигляд без контурів, через що він певний час вважав роботу лініями окремою, несумісною технікою; однак, за його словами, останнім часом він помічає, що сильна контурна лінія знову почала проявлятися у його картинах, свідчачи про повернення до комбінування технік.
Скульптор Розуміння форми та об'єму, характерне для двовимірних робіт Гроссмана, знайшло продовження у його постійній серії скульптурних погрудь, які, однак, були створені не для огляду з усіх боків, як традиційна скульптура, а спеціально для фотографування з однієї точки та показу масовій аудиторії; Гроссман ліпив їх із червоної глини, а потім застосовував живописне розуміння кольору, створюючи різнокольорові поверхні; хоча його картини охоплювали широкий спектр тем, скульптури використовувалися Гроссманом переважно як засіб для створення карикатур.
Кінорежисер Роберт Гроссман, який виступив продюсером фільму «Джиммі С» разом із Джеймсом Пікером та Крейгом Вітакером від Motionpicker Productions, був номінований на премію «Оскар» у категорії «Найкращий короткометражний анімаційний фільм»; у цьому трихвилинному фільмі використана глиняна анімація, що зображує президента Джиммі Картера, який співає пісню «Georgia on My Mind», при цьому в саундтреку звучить виконання цієї пісні Реєм Чарльзом.
Протягом 1980-х років Роберт Гроссман та його брат Девід створювали низку анімаційних телевізійних рекламних роликів під назвою «Grossman Brothers», серед яких були такі запам'ятовуючі образи, як собака, що тане, для реклами кондиціонера, співаючі купідони для нью-йоркської радіостанції з любовними піснями, та танцююча скарбничка для місцевого банку; основною технікою, яку обрав Гроссман, була анімація заміщення — метод, де для кожного етапу дії ліпиться окрема лялька або її частина (наприклад, десятки різних голів для вираження емоцій), і ця ж техніка пізніше використовувалася, зокрема, у фільмі «Жах перед Різдвом».
Карикатурист Протягом своєї кар'єри Гроссман регулярно писав і малював багатопанельні комікси, які часто публікувалися пером і чорнилом у таких виданнях, як «Нью-Йорк журнал», «Нейшн», «The Yew Norker» та «Нью-Йорк Обсервер», причому багато з них, як-от «Людина, яка забрала Багдад для тата» про війну в Іраку, були написані повністю у віршах; для висвітлення скандалу Вотергейт журнал New York Magazine розмістив його карикатури «Водяні клопи», де фігурували Річард М. Найткроулер з поплічниками Халдебугом та Ерліхбухом; пізніше це переросло у мультфільм Zoonooz, де діяли президент Джеральд Дак, схильний до ударів головою, та кінозірка Рональд Гризун у стилі Міккі Мауса, а журнал Rolling Stone регулярно публікував рубрику ZooNooz, у якій тварини розігрували сатиричну версію поточних політичних подій.
У червні 2008 року газета «Нью-Йорк Таймс» опублікувала статтю, присвячену політичним коміксам Гроссмана, починаючи ще з адміністрації Кеннеді, що співпало із запуском його онлайн-збірки «O-MANLAND», присвяченої президентським перегонам 2008 року; цей сайт отримав назву на честь вигаданого Гроссманом альтер-его Барака Обами — «О-Man», чиї суперсили та харизма були безмежними, а музичну тему для сайту художник створив у співпраці з продюсером і музикантом Джоном Саймоном; пізніше, у 2017 році, Гроссман продовжив політичну сатиру, створивши вебкомікс «Twump & Pooty», що висміював Дональда Трампа та володимира путіна.
Автор Гроссман, який також іноді писав есеї, поділився з читачами журналу «Нейшн» своїми глибокими враженнями від класичного графічного роману «Маус» Арта Шпігельмана, назвавши його «найзворушливішою та найуспішнішою розповіддю про Голокост, коли-небудь написаною», і висловив захоплення тим, скільки «страху, надії, любові та пафосу» може вміститися в ескізі голови миші заввишки «ледве півдюйма»; власне ж посмертно опублікований у травні 2019 року графічний роман Гроссмана «Життя на Місяці», заснований на знаменитій газетній «Великій місячній містифікації» (Great Moon Hoax) газети «Нью-Йорк Сан», був номінований на премію Айснера у 2020 році.
Особисте життя Особисте життя Роберта Гроссмана включало два шлюби, які завершилися розлученням: перший — з Донною Лундвалл (1964—1980), і другий — з Вікі Енн Морган (до 1987 року); після його смерті залишилися його партнерка протягом 24 років Елейн Луї, а також син Алекс Емануель Гроссман (актор, музикант і кінорежисер) та донька Лейла Сюзанна Гроссман (фотографка), які разом підтримують і керують його вебсайтом, причому син Алекс наразі працює над створенням документального фільму про свого батька.
Примітки
Посилання Детальний профіль пана Гроссмана з The New York Review of Magazines (2002) Земля О-мена — комікси містера Гроссмана з The Nation та New York Observer Сторінка автора The Nation Хеллер, Стівен Новатори американської ілюстрації. Нью-Йорк: Van Nortrand Reinhold, 1986
Lambiek Comiclopedia biography.