Облога Курська — епізод Смоленської війни у січні 1634 року, під час якого військо Речі Посполитої на чолі з Яремою Вишневецьким обложило Курськ.

Передумови Південний театр військових дій Смоленської війни (Сіверщина, Посем'я та прилеглі землі) відрізнявся високою активністю обох ворогуючих сторін, кожна з яких намагалася завдати удару по укріпленим пунктам ворога. Московським військам вдалося штурмом взяти Новгород-Сіверський, який став опорним пунктом для подальших походів, також були взяті Трубчевськ, Почеп і Стародуб. Були здійснені успішні походи на Ромни, Миргород і Борзну і менш успішний похід на Чернігів. Королівсько-запорізькі дії полягали у двох невдалих нападах на Путивль, руйнуванні московської прикордонної фортеці Валуйки, походах під Рильськ, Сєвськ та Бєлгород. До великої облоги січня 1634 року Курськ відбив штурм козаків Якова Острянина у серпні 1633 року. Метою удару у відповідь після московського руйнування Борзни, що відбувся в грудні 1633 року, Річ Посполита знову обирала Курськ.

Чисельність гарнізону Курська до війни становила 1440 осіб, серед яких були діти боярські, стрільці, кінні козаки та пушкарі. При цьому під час нападу частина служивих людей у місті була відсутня, будучи абстрактною на інші військові заходи. Загальне командування обложеними знаходилося в руках воєводи — стольника князя Петра Григоровича Ромодановського, а також стрілецького та козацького голови Івана Буніна та губного старости Євсія Стрєкалова.

Чисельність війська Речі Посполитої Ромодановський у відписці царю оцінював у 20 тисяч. Навіть з огляду на можливість деякого перебільшення цієї цифри, похід на Курськ належав до великих експедицій, порівнянних з облогою Путивля попереднього року. Про це свідчить і представницький командний склад війська. Левову частку війська складали надвірні магнатські загони та запорізькі козаки.

Курська фортеця складалася з Великого та Малого острогів. Дерев'яна фортеця була досить старою, постраждавши ще від облоги 1612 року. Її відносно великий розмір був у ситуації, що склалася, скоріше недоліком. У листі цареві воєвода Ромодановський вказував на невідповідність наявних служивих людей і нечисленного наряду (артилерії) великому периметру фортеці.

Похід та облога Московська сторона дізналася, що у Лохвиці Вишневецький збирає військо для великого походу, однак щодо його спрямування достовірних відомостей не було. Путивльські воєводи Гагарін та Усов поспішили підготувати своє місто до облоги, також були припущення, що удар буде направлений у бік Новгорода-Сіверського. Насправді ж Вишневецький, що виступив з військом з Лохвиці 5 січня, поспішив по засніженому бездоріжжю до більш віддаленого Курська, сподіваючись «град цей безвісним приходом взяти». Для цього він намагався триматися осторонь шляхів, що йдуть вододілами, воліючи форсувати невеликі річки. Однак через м'яку зиму лід на річках виявився неміцним, що завдало воїнству Речі Посполитої численний клопіт. Вершники проламувалися під кригу, тонули гармати. Важкі переправи через Ворожбу, Цвєтов Колодязь і, особливо, через Сейм призвели до виснаження війська. Однак від захоплених полонених Вишневецький дізнався, що в Курську його напад ніяк не очікують, що спонукало його продовжити похід. Найімовірніше, це були люди московської сторожі на річці Сейм. Одному з дозорців на ім'я Никифор Мальцов вдалося втекти і, прискакавши до Курська, він розповів воєводі та городянам про швидкий напад великого війська Вишневецького. Ромодановський вислав для перевірки невеликий загін, який, натрапивши на авангард Вишневецького, поспішив повернутись у фортецю з пораненим командиром.

На тлі наступу Вишневецького посад Курська охопила паніка. Авангард річпосполитського війська стрімко прорвався через слободи до кутової Крейдяної вежі Курської фортеці. Вежа, що стояла в низині біля впадання Кура в Тускар, була найбільш вразливим місцем оборони Курська. Метою авангарду було раптове захоплення даного плацдарму, щоб протриматися до підходу основних сил. Добірний загін Вишневецького швидко зійшов на стіни та опанував Крейдяною вежею, встановивши на ній свій прапор. Однак тут відбулася прикра для напдників випадковість. Наповнена солдатами зроблена з колод вежа захиталася, і жовнірам нічого не залишалося, як поспішно рятуватися з неї втечею, побоюючись обвалу.

Несподіване відбиття першого нападу дало Ромодановському і Буніну час згуртувати курян і організувати оборону по всьому периметру укріплень. Після того як основне військо Вишневецького підійшло до міста, князь оточив його з усіх боків і наказав штурмувати ворота північної П'ятницької вежі, одночасно здійснивши два відволікаючих удари по північно-західній Нікітській вежі з боку Кура. Спроба пробити ворота тараном зазнала невдачі. Куряни, зачаївшись, підпустили жовнірів впритул до міських стін, так що ті вже почали думати, що городяни якимось чином покинули місто. Потім московити дали потужний гарматний і збройовий залп, відкинувши наступаючих. Вишневецький не бажав приступати до повноцінної облоги і велів йти на все нові напади, використовуючи різні облогові знаряддя. Коли всі атаки виявилися марними, королівські війська через великі втрати відійшли від стін фортеці, розташувавшись біля міста двома таборами. Вони залишалися під Курськом ще до 15 січня, зробивши кілька подальших спроб взяти місто. Гарнізон на чолі з Петром Ромодановським не обмежувався пасивною обороною, а здійснював успішні вилазки, в ході яких річпосполитській стороні завдавали відчутної шкоди і захоплювали полонених. В результаті Вишневецький зупинив облогу і наказав трубити відступ. Його військо повернулося до Лохвиці 23 січня.

Відповідно до «Повісті про місто Курськ» втрати Вишневецького склали 7 тисяч осіб, проте більш реалістичні цифри повідомив путівський посадський чоловік Афанасій Глухарьов, який втік з польського полону. Будучи в Лохвиці, він чув про втрати понад дві тисячі.

Наслідки Не домігшись успіху на курскому напрямку, Вишневецький незабаром виступив з 12-тисячним військом на північ для з'єднання з армією короля Владислава IV, який після капітуляції армії Михайла Шеїна під Смоленськом збирався розвивати наступ на Москву і обложив фортецю Білу. Однак на шляху Вишневецький спробував взяти з ходу Сєвськ і вплутався в його безуспішну облогу. Великий загін запорізьких козаків на чолі з Ілляшем Чорним і Яковом Острянином, відокремившись від Вишневецького, знову підступив до Курська і тримав в облозі його з 4 по 16 квітня 1634 року, проте все обмежилося лише спаленням кількох слобідПапков А. И. Порубежье Российского царства и украинских земель Речи Посполитой (конец XVI — первая половина XVII века). — Белгород: Константа, 2004. — С. 159..

Невдачі у взятті міст на заключному етапі Смоленської війни схилили Річ Посполиту до підписання Поляновського миру.

Примітки

Література

Раздорский А. И. Осада Курска польско-литовскими войсками во время Смоленской войны 1632—1634 гг. // Клио. — 2003. — № 4. — С. 78—80.