Облога Курська 1612 — подія Смутних часів і Польсько-московської війни 1609—1618 років. Чотиритижнева зимова облога Курська королівсько-козацькими силами не увінчалася успіхом і була знята.

Передісторія Південь Московії відмовлявся визнавати проголошеного Семибоярщиною в 1610 царя Владислава Жигимонтовича. Для приведення південномосковських міст до присяги польському королевичу загони Речі Посполитої та запорізькі козаки в 1610—1611 роках здійснили спустошливі походи до Сіверської землі, а потім об'єктом їхньої діяльності стала Курщина. На початку 1612 року королівсько-козацькі сили, що виступили з Лубен, зробили спробу захопити Курськ. Основним джерелом для опису облоги служить «Повість про місто Курськ та ікону Знамення Божої Матері» середини XVII століття, в якій, однак, містяться багато неточностей щодо чисельності та ватажків королівсько-козацького військаЗорин А. В. Осада Курска в 1612 г.: датировка, ход событий, последствия. // Путивльский краеведческий сборник. Выпуск 7. Сумы. −2013. — С. 153—164.

Хід облоги Поява королівського війська виявилася для мешканців повіту повною несподіванкою. Більшість із них не встигла замкнутися у стінах Курської фортеці. У результаті їм довелося шукати порятунку в інших місцях: «і люди всі побігли в інші навколишні міста, куди до якого міста швидше дійти могли».

Підступивши до стін міста, королівсько-козацьке військо одразу кинулося на штурм. Йому вдалося підпалити дерев'яні стіни фортеці одразу за кількома місцями. Гарнізон у відсутності достатньо сил, щоб забезпечити оборону всього периметра укріплень «великого острогу». Тому воєвода Юрій Ігнатович Татіщев прийняв рішення відвести своїх людей в межі цитаделі — малого острогу (незважаючи на його старість). У стінах його були проломи, які довелося поспіхом закладати, розбираючи на колоди найближчі споруди. Прикриваючи відхід у малий острог, воєвода організував контратаку проти наступаючого ворога. Але нападники, увірвавшись у палаюче місто, швидко змели нечисленні заслони його захисників і потім влаштував справжню різанину. Однак спроба з ходу взяти малий острог була відбита з втратами для штурмуючих.

Королівсько-козацькі сили обклали малий острог щільним кільцем і надіслали до обложених парламентаря з пропозицією здатися. Парламентер обіцяв повторний штурм та швидке взяття острогу і попереджав, що пощади у разі відмови від негайної здачі нікому не буде. Воєвода та городяни відповіли, що готові за ім'я Христове померти, але місто здавати не збираються.

Через нетривалий час була зроблена нова спроба штурму. Удар був нанесений по П'ятницьким воротам. Бачачи підготовку до штурму і знаючи неміцність воріт, обложені заздалегідь засипали їх землею наполовину. Зберігаючи за наказом воєводи тишу і повне мовчання, вони чекали ворога і умовного пострілу з П'ятницької вежі — сигналу відкрити вогонь. Коли штурмувальники наблизилися з тараном, їх зустрів потужний залп. Ворогу було завдано серйозної шкоди. Штурм був зупинений. Після цього противник довго не вживав активних дій, продовжуючи обстріл фортеці.

Воєвода Татищев тим часом наказав спалити продірявлену частину фортеці разом з Крейдяною вежею, яку було б важко обороняти при правильній облозі. Цей вчинок змусив ворога думати, що куряни намагаються під прикриттям диму і вогню вирватися з фортеці, тому відразу ж королівсько-козацькі сили оточили місто. Не знайшовши втікачів, вони спробували скористатися пожежею для штурму, однак у підсумку самі зазнали великих втрат.

Після цієї невдачі нападники перейшли до правильної блокади, позбавивши захисників фортеці доступу до води. Проте рясні снігопади частково згладили цю проблему. Проте облога тривала вже третій тиждень і оточені почали відчувати гостру нестачу в запасах, у тому числі пороху. Нарешті, на загальному сході було вирішено залишити фортецю, пробитися через кільце облоги і сховатися в лісах за Тускаром. Однак, план видала полякам якась попадя, через що на місці передбачуваного прориву поляки позиціонували кінноту, «приготовану на січу всякого без милосердя». Одночасно планувалося розпочати загальний штурм фортеці, яку покидали захисники. У цьому місці «Повість про град Курськ і ікону Знамення Божої Матері» розповідає, що захисники надихнулися чутками про заступництво Богородиці за місто, які разом з якимись «страшними явищами» викликали сум'яття і в таборі ворога. Ймовірно, їм також стало відомо про плани нападників на ніч прориву. В результаті спроба прориву не відбулася, натомість продовжилися обстріли і напади. Один перебіжчик вказав полякам на те, що захисники, відбиваючи нічні штурми, не очікують їх вдень, а також вказав вигідне місце для нового штурму. Незважаючи на те, що гарнізон був вкрай виснажений, але і це не допомогло у взятті міста.

У результаті чотиритижневої облоги, пошарпане королівсько-козацьке військо прийняло рішення про відступ від старої фортеці, що виявилася неприступною.

Наслідки Згідно з обітницею, даною курянами під час облоги, в місті була збудована церква, яка згодом започаткувала Знам'янський Богородицький монастир.

Зазнавши невдачі під Курськом, королівсько-козацькі сили наприкінці 1612 року досягли успіху в Білгороді, а потім у Путивлі. Військами, що взяли Білгород і Путивль, командував лубенський урядник князь Семен Лико. У результаті військові дії 1612 виявилися частково вдалими для річпосполитської сторони. Однак стійкий захист Курська і Рильська допомогли зберегти Посем'я за силами Другого земського ополчення, що взяло Москву, і зберегло регіон за Московією.

На заключному етапі Смоленської війни Курськ в 1634 витримав ще одну річпосполитську облогу.

Примітки

Література

Воробьёв, А. В. (2014). Южнорусские города на исходе Смутного времени (1611—1613 гг.), Canadian-American Slavic Studies, 48(1-2), 84-97. Зорин А. В. Осада Курска в 1612 г.: датировка, ход событий, последствия // Путивльський краєзнавчий збірник. Випуск 7. Суми, 2013. С.153-164. Зорин А. В. К вопросу о датировке двух осад Курска первой пол. XVII в. // Белгородская черта. Сборник статей и материалов по истории Белгородской оборонительной черты. Вып. 4. Белгород, 2019. С.94-97.