Узагальнювальне слово — слово у реченнях з однорідними членами, яке виражає їх загальне значення. Це граматична форма, яку вживають як назву найближчого родового або більш широкого поняття, що об'єднує видові й конкретні поняття в межах однорідного рядуУзагальнювальні слова в реченнях з однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальнювальних словах у реченнях з однорідними членами // Шабельник Т. М. Українська мова. 8 клас: Плани-конспекти уроків (для шкіл з українською мовою навчання). — Х.: Вид-во «Ранок», 2011. — С. 140—141. — (Майстер-клас). — ISBN 978-966-672-284-6..

Особливості Зазвичай виконують таку ж синтаксичну роль, яку й однорідні, однак вони означають родові поняття, а однорідні члени — видові.

Найчастіше їх передають займенниками і прислівниками «все», «всі», «всюди» тощо, іменниками, рідше — дієсловами й прикметниками. Можуть стояти перед однорідними членами або після них.Узагальнювальне слово // Українська мова. Енциклопедія / [Г. А. Губарева, О. В. Чуєшкова, Т. В. Михайлова та ін. ; за ред. І. В. Муромцева]. — Київ: Майстер-клас, 2011. — С. 362—363.

Між однорідними членами й узагальнювальним словом існують синтаксичні відношення уточнення (або відношення поясненняСучасна українська мова. Довідник / Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко; За ред. О. Д. Пономаріва. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Либідь, 1996. — С. 204. «Відношенням пояснення пов'язуються узагальнювальне слово з наступними однорідними словами...»), тому однорідні члени відповідно є уточнювальнимиУзагальнювальні слова при однорідних членах // Сучасна українська мова: підруч. для студентів гуманітар. спец. вищ. закл. освіти / [авт. кол.: О. М. Григор'єв та ін.]; ред. О. Д. Пономарів. — Київ: Либідь, 1997. — С. 278—279..

Узагальнювальне слово звичайно належать до тих же членів речення, що й однорідні, і можуть узгоджуватися з нимиУзагальнювальне слово //  — С. 697—698..

Інтонація Узагальнювальне слово завжди вимовляють з підвищеною інтонацієюОднорідні члени речення з узагальнювальним словом. Двокрапка і тире при узагальнювальних словах // Шабельник Т. М. Українська мова. 5 клас: Плани-конспекти уроків (для шкіл з українською мовою навчання). — Х.: Вид-во «Ранок», 2011. — С. 113. — ISBN 978-966-672-319-5.; інтонацією, що попереджує про наступний перелік.

Коли однорідні члени речення розміщені в середині речення, то як правило, перед двокрапкою тон трохи підвищують; однорідні члени речення вимовляють звичайним тоном, а після тире — тон знову трохи вищеУзагальнювальні слова і розділові знаки при них // Українська мова: підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — 2-е вид. — К.: Либідь, 2004. — С. 537—538. — ISBN 966-06-0284-7..

Іноді тоді коли тире ставлять перед однорідними членами, замість двокрапки, то однорідні члени вимовляють з підвищеною інтонацією.

Розділові знаки Розділові знаки при узагальнювальних словах ставлять так:

якщо узагальнювальне слово стоїть перед однорідними членами, то після нього ставлять двокрапка: А місяць все такий же: і молодик, і повен, і серпик, і рогалик, і місяць, як діжа (Л. Костенко); якщо узагальнювальне слово стоїть після однорідних членів, то перед ним ставлять тире: Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все дихало молодою парубочою красою (І. Нечуй-Левицький); якщо однорідні члени стоять у середині речення, то після узагальнювального слова ставлять двокрапку (рідше тире), а після однорідних членів тире: Все навколо: дерева, птахи, люди — сповнене весняної, пружної, нестримної сили (В. Собко); якщо речення з узагальнювальним словом починається однорідними членами, то перед ними ні двокрапка, ні тире не ставиться, якщо таке речення закінчується однорідними членами: Гуркіт підвід, рокіт моторів, іржання коней — усе ставало зараз помітно лункішим, ніж удень (О. Гончар), Ах, як усього багато: неба, сонця, веселої зелені (М. Коцюбинський) якщо при узагальнювальному слові є слова «а саме», «як-от», «наприклад», то перед ними ставлять кому, а після них двокрапку: Всяке птаство, як-от: деркачів, перепілок, куликів, курочок — можна було викосити косою в траві (О. Довженко).

У різних стилях Узагальнювальне слово є одним із прийомів організації позамовного матеріалу. Вибір його залежить від стилістичних настанов твору.

У науковому та офіційно-діловому стилях у ролі узагальнювальних слів використовуються родові поняття, котрі семантично охоплюють уміщені в одному ряді видові. У цих стилях перед однорідними членами двокрапку можуть ставити навіть тоді, коли немає узагальнювального слова (тоді розділовий знак необов'язковий): На нараді були присутні: директор, заступник директора, головний бухгалтер, начальники цехів.

У художньому стилі як узагальнювальні слова вживаються також родові назви, але найчастіше це слова типу «все, ніхто, завжди, всюди, скрізь, ніде, ніколи», що охоплюють широке коло складників однорідного ряду. Інколи двокрапку без узагальнювального слова використовують навіть у художніх текстах: На простому, батьком змайстрованому столі їх чекає: і хліб, і картопля, і варена кукурудза, і голубці (М. Стельмах), Було: трави зім'ятий запах, і лісу глухуватий гук, і небо в зоряних накрапах, і дощ, і серця перестук... (В. Лучук).

У художньому та публіцистичному стилях речення з узагальнювальними словами виконують, не лише функцію послідовності та чіткої логічності, а й художньо-зображувальну та емоційно-експресивну.

Примітки

Джерела

Узагальнювальне слово //  — С. 697—698. Узагальнювальне слово // Українська мова. Енциклопедія / [Г. А. Губарева, О. В. Чуєшкова, Т. В. Михайлова та ін. ; за ред. І. В. Муромцева]. — Київ: Майстер-клас, 2011. — С. 362—363. Узагальнювальні слова при однорідних членах // Сучасна українська мова: підруч. для студентів гуманітар. спец. вищ. закл. освіти / [авт. кол.: О. М. Григор'єв та ін.]; ред. О. Д. Пономарів. — Київ: Либідь, 1997. — С. 278—279. Узагальнювальні слова і розділові знаки при них // Українська мова: підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — 2-е вид. — К.: Либідь, 2004. — С. 537—538. — ISBN 966-06-0284-7. Сучасна українська мова. Довідник / Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко; За ред. О. Д. Пономаріва. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Либідь, 1996. — С. 204.

Література