Мезоскаф — це підводний апарат для середніх глибин. Термін «мезоскаф» не отримав широкого розповсюдження. Цей термін зазвичай використовується лише у зв'язку з підводними апаратами «Огюст Піккар» (PX-8) та «Бен Франклін» (PX-15), побудованими Жаком Піккаром.

Було побудовано два мезоскафи, які досягли значних результатів.

Історія

Зародження ідеї Більшість узбережжя обмежені так званим «континентальним шельфом», глибина якого не перевищує 300 метрів. Щоб вивчити цю область, а також принаймні принцип «схилу», що з'єднує її з океанічним дном, професор Огюст Піккар вирішив розробити те, що він назвав «мезоскафом» — апаратом для середніх глибин. Назва «мезоскаф» складається грецькою мовою з двох частин: "мезо" — середній, "скаф" — легке судно.

Ідея мезоскафа, здатного зависати в товщі води на середніх глибинах, була запропонована професором Піккаром ще в 1953 році, але його спорудженню заважали проблеми з фінансуванням.

Принцип, що лежав в основі цього апарата, також був простим: простота — це те, що породжує чудові ідеї. Легка кабіна, легша за воду, виготовлена зі сталі, скла або плексигласу, мала рухатися в морські глибини одним або кількома гвинтами вертикального переміщення. Апарат був би надзвичайно безпечним, оскільки відмова двигуна вертикального переміщення автоматично призводила до його підйому на поверхню. Мезоскаф ніколи не був побудований у такому вигляді, але назва та принцип легкої кабіни були збережені при подальшій побудові підводних апаратів.

Створення першого мезоскафа — "Огюст Піккар" Перший мезоскаф був побудований у 1963—1964 роках для Національної виставки в Лозанні. У жовтні 1961 Жак Піккар запропонував одному з директорів майбутньої виставки побудувати туристичний підводний апарат для занурення в Женевське озеро як незвичайного атракціону виставки. У грудні 1962 року, після багатьох нарад, проєкт був затверджений і конструктору виділені необхідні кошти. До того часу Жак Піккар вже розробив частину основної технічної документації, що дозволило здійснити будівництво за короткий термін. Корпус був виготовлений заводом «Брати Джованьолі» у Монте, місток, баластові цистерни, хвостову частину — механічним заводом у Веве.

Туристичний підводний човен був достатньо великим і вміщав сорок пасажирів та від трьох до п'яти членів екіпажа. Цей підводний човен, спеціально позначений як мезоскаф, складався з довгого циліндричного міцного корпусу, закритого з обох кінців напівсферами. Зовні він мав місток, ніс, хвіст, кіль, кермо та рулі, а також прожектори. Усередині міцного корпусу, на носі, знаходилася кабіна пілотів, за якою йшов довгий коридор з двома рядами по двадцять сидінь у кожному; кожен пасажир також мав великий ілюмінатор з плексигласу; на кормі знаходився моторний відсік та головна силова установка. Як і личить тій національній виставці, підводний човен був побудований у Монте, Швейцарія.

Експлуатація першого мезоскафа Спуск на воду відбувся 27 лютого 1964 року в Буве, за 20 км від Монте, куди мезоскаф був доставлений залізницею. Однак випробування та початок експлуатації апарату були затримані на кілька місяців, на думку Жака Піккара, через бюрократизм і боязні відповідальності в експертній комісії, призначеної керівництвом виставки для прийняття мезоскафа. У підсумку Жак Піккар був відсторонений від подальших робіт і опинився в ролі стороннього спостерігача.

Однак незабаром після відкриття виставки, після незначних доопрацювань, мезоскаф був введений в експлуатацію. Для його пілотування була набрана команда з досвідчених підводників і морських офіцерів. Апарат здійснив близько 700 занурень на глибину 100 м в Женевське озеро за час роботи виставки, а після її закриття — ще близько 400. Загальне число пасажирів мезоскафа перевищило 33 тисячі чоловік. За весь цей час не було жодного нещасного випадку або серйозної події. Досвід експлуатації повністю підтвердив надійність і безпеку мезоскафа, а також його відмінні технічні характеристики.

Коли виставка закрилася, було організовано нову серію занурень. Потім, перед тим як бути проданим потужній американській компанії, мезоскаф здійснив ще кілька занурень з суто науковою метою: для нього було організовано кампанію гравіметричної підводної системи, і геологи змогли зробити важливий крок у вивченні геологічного утворення озера. 1 300 занурень, 33 000 пасажирів, важливі наукові спостереження: це початкова оцінка цього типу швейцарського підводного апарата, названого «Огюст Піккар», на згадку про швейцарського піонера глибоководних досліджень.

Мезоскаф «Огюст Піккар» зрештою був проданий Канаді та використаний для розвідки нафти на шельфі. Пізніше він був сильно пошкоджений під час торнадо в Техасі, де його зберігали. У 1999 році мезоскаф був перевезений назад до Швейцарії та зберігався поблизу Женевського озера, доки музей транспорту не відновив його після сильної іржавості. Реставрація тривала 28 000 годин з 2005 року. Після відновлення мезоскаф «Огюст Піккар» експонується в Швейцарському музеї транспорту в Люцерні.

Створення другого мезоскафа — "Бен Франклін" Поява першого мезоскафа спростила завдання з будівництва другого апарата Жака Піккара — "Бен Франклін" РХ-15. В 1965 році Жак Піккар виступив у Національному науковому фонді у Вашингтоні, виклавши свою ідею про подорож у водах Гольфстриму. Доповідь викликала сенсацію у США.

Піккар отримав пропозицію фірми Grumman Aircraft Engineering Corporation про будівництво на заводі Giovanola в Монте мезоскафа — підводної обсерваторії. Проєкт отримав назву "РХ-15".

Суть ідеї Піккара полягала в тому, щоб на новому мезоскафі з екіпажем чисельністю шість осіб опуститися в Гольфстрим і дрейфувати з волі течії підводної річки. Декілька тижнів мезоскаф повинен був залишатися в підводному положенні, не піднімаючись до поверхні і лише підтримуючи ультразвуковий зв'язок з судном супроводу

На початку 1967 року розпочалося будівництво мезоскафа «РХ-15». 4 квітня 1968 року з відкритих воріт складального цеху «Джованьоли» платформа з мезоскафом була вивезена назовні, а сирена сповістила про завершення робіт. Європейська залізнична подорож завершилася в Антверпені.

Експлуатація другого мезоскафа 25 липня 1968 року мезоскаф спустили на воду, а через місяць, під час хрещення «Семи морів», він отримав ім’я «Бен Франклін». 22 листопада 1968 року відбулося перше технічне занурення. Мезоскаф здійснив ще близько сорока занурень, перш ніж вирушити в експедицію «Гольфстрим».

Під командуванням шести хоробрих гідронавтів, місія PX-15 на мезоскафі «Бен Франклін» здійснила 30-денне занурення, дрейфуючи 1 400 миль на глибині у Гольфстримі.

Твори чи публікації

https://www.youtube.com/watch?v=C7eAg28Ckhk — "Бен Франклін". Будівництво до початкових пробних занурень. https://www.youtube.com/watch?v=Wgn7D7UfsYs — Фільм ВМС США 1971 року про подорож "Бен Франкліна". https://www.youtube.com/watch?v=s_1kU5l-do8&list=PL28flvYKjbu6ZOr7nPU8cdSeeInxbkn1D&index=8 Passenger Submarine Launched https://www.youtube.com/watch?v=CBWbww7oO3U Expo 64 - Mésoscaphe

Див. також

"Бен Франклін" (мезоскаф) "Огюст Піккар" (мезоскаф)

Примітки

Джерела

Войтов Д. В. «Подводные обитаемые аппараты» — АСТ, Астрель — Москва—2002 —303с.

Посилання

https://blog.nationalmuseum.ch/en/2021/12/the-auguste-piccard-mesoscaphe-submarine/ https://blog.nationalmuseum.ch/fr/2021/12/le-sous-marin-mesoscaphe-auguste-piccard/ https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Mésoscaphe_(submarine,_1964)