Модна табличка — це ілюстрація (або таблиця), що відображає ключові риси певних модних стилів одягу. Зазвичай такі зображення створювали за допомогою технік травлення, лінійного гравіювання чи літографії, після чого їх розфарбовували вручну. Як зазначав історик Джеймс Лейвер, найвдаліші зразки цих робіт «досягають надзвичайно високого рівня естетичної досконалості».

Модні таблички зазвичай не зображують конкретних осіб. Вони подають узагальнені образи, покликані показати певний стиль одягу, який може виготовити чи продати кравець або модна крамниця, а також продемонструвати можливості використання різних тканин і матеріалів. Переважно такі ілюстрації публікувалися в журналах жіночої моди, що почали з’являтися в останні десятиліття XVIII століття. У переносному значенні цей термін часто вживається щодо людини, одяг якої повністю відповідає найновішим модним тенденціям.

Модні таблички часто використовуються як первинний матеріал для вивчення історичної моди, хоча коментатори попереджають, що оскільки це були високоякісні каталоги, не слід вважати, що більшість людей одягалися однаково, виражали свої мрії через табличку. Більш точний спосіб використання модних табличок для дослідження — це розглядати їх як сучасний висококласний журнал моди або вітрину дизайнерського магазину, де лише кілька людей носять такі предмети розкоші.

Історія До Французької революції модні таблички були рідкістю, і зазвичай це були невеликі чорно-білі ілюстрації в щорічниках, відомих як кишенькові альбоми. Цей метод поширення модних стилів був найбільш популярним протягом 19-го та початку 20-го століть. Однак їхнє походження сягає 16-го століття, навіть якщо історія може бути не безперервною. Портрети, особливо королівські портрети, служили основою для майбутнього модних табличок, оскільки вони пропонували візуальну підказку щодо популярних стилів, тканин та прикрас того часу. Ляльки також були популярними до появи модних табличок. Фактично, кравчиня Марії-Антуанетти, Роза Бертен, була відома тим, що щороку гастролювала континентом з табличками, на яких були ляльки, одягнені за останніми модними стилями.

Модні таблички вперше з'явилися в обігу наприкінці 18 століття в Англії, а не у Франції, як і слід було очікувати. Журнал «Леді», один з перших розповсюджувачів модних табличок у журналах, почав видавати їх у 1770 році, поширивши цю тенденцію по всій Європі. Таблички не прикрашалися кольоровими відтінками до 1790 року. До 1790 року кравчині додавали колір до самих модних табличок, щоб покращити дизайн та спонукати клієнтів замовляти одяг.

У Франції «La Galerie des Modes» була піонером у виданні модних друкарських форм. Ця серія, що охоплювала понад 400 відбитків, періодично випускалася торговцями друкарською літературою Жаком Ено (або Ено) та Мішелем Рапіллі між 1778 і 1787 роками та проклала шлях для розповсюдження популярних журналів, таких як « Magazin des Modes Nouvelles Françaises et Anglaises» . З удосконаленням технологій швидкість зв'язку та транспорту зростала, що дозволяло споживачам отримувати доступ до іноземної моди, аксесуарів та зачісок . Поява освіченого середнього класу також сприяла формуванню більш модно свідомого населення, яке почало присвятити себе публікаціям модних форм. До 1820-х років гравіювання модних форм виконувалося на мідних друкарських формах, що обмежувало кількість відбитків, які можна було зробити, через м'якість металу.

До 1830-х років американські журнали почали публікувати власні модні таблички, хоча вони часто були запозичені з імпортних французьких оригіналів. Найпопулярніші журнали довоєнного періоду, включаючи Godey's Lady's Book та його конкурентів, зокрема Graham's Magazine та Peterson's Magazine, вихвалялися якістю своїх модних табличок. Видавець Луї Антуан Годей у січні 1857 року заявив, що його модні таблички – розфарбовані вручну корпусом із 150 жінок-колористів – «перевершують усі інші». Годей також дбав про те, щоб його читачі знали про значну вартість його модних табличок, і деякі читачі справді видаляли їх із журналу та виставляли як твори мистецтва.

У Сполучених Штатах до війни було поширеним припущенням, що «Характер проявляється, так! Моральний смак і доброта, або їх збочення, проявляються в одязі». Деякі впливові американці, включаючи редакторку <i id="mwdg">журналу Godey</i> Сару Джозефу Хейл, висловлювали стурбованість впливом розкішної європейської моди на республіканські чесноти своїх співвітчизниць і прагнули пропагувати простоту та вишуканість як визначальну рису американського стилю. Однак, орієнтований на передплатників і дедалі більш конкурентний ринок періодичних видань означав, що модні таблички ставали дедалі поширенішими протягом 1840-х років. Щоб вирішити цю політичну проблему, редактори періодичних видань все частіше рекламували свої модні таблички як оригінальні творіння, посилаючись на Нью-Йорк або Філадельфію, модні столиці країни, як натхнення.

Зростання популярності фотографії на початку 20-го століття означало кінець модних фотографій, оскільки фотографії пропонували реалістичне зображення модних стилів.

Наприкінці 1970-х та на початку 1980-х років Томі відродив цю концепцію як іграшку, яку продавали просто під назвою «Модні тарілки» .

Модні тарілки проти костюмних тарілок Модні таблички не слід плутати з костюмними табличками. Як зазначав французький соціальний та культурний історик Даніель Рош, був момент, коли зображення костюма та моди «розійшлися»: Roche Daniel. The Culture of Clothing: Dress and Fashion in the Ancien Régime. Translated by Jean Birrell. Cambridge: Cambridge University Press, 1989, p. 476 останні почали зображувати одяг сучасності, тоді як перші стали представляти одяг «після події», тобто після епохи модного стилю. «Пам’ятник костюму» Фройденберга та Моро-ле-Еюн, опублікований у Парижі між 1775 і 1783 роками, складався з костюмних табличок.

Ілюстратори модних тарілок

Адель-Анаїс Колін Тудуз

Посилання

Зовнішні посилання

Колекція модних тарілок, 19 століття, у цифровій бібліотеці коледжів Клермонт Стіл, Валері : Паризька мода: Історія культури, Видавництво Оксфордського університету, 1988 . Колекція модних тарілок у Вашингтонському університеті