Революційна армія Кампучії (скор. РАК, ) — це збройні сили Демократичної Кампучії, створені 22 квітня 1975 року на базі численних незалежних збройних груп червоних кхмерів.
Історія
Передумови Термін «Революційна армія Кампучії» вперше з’явився ще під час Громадянської війни в Камбоджі. Вважається, що вперше його використали 1967 року під час селянського повстання в окрузі Самлут (провінція Баттамбанг).
Фактично термін позначав не чітку військову структуру, а узагальнену кількість незалежних збройних груп червоних кхмерів. Переважно з цієї кількості виділяють: Північно-східна група, очолювана Пол Потом, базувалася у північно-східних високогір'ях Камбоджі серед етнічних меншин. Південно-західна група, очолювана Ху Німом, діяла на півдні та південному заході Камбоджі, в гірських хребтах Кардамон та Елефант. Східна група, очолювана Со Фімом, базувалася в густонаселених східних провінціях між річкою Меконг та в'єтнамським кордоном.
Падіння Пномпення 17 квітня 1975 року сили червоних кхмерів вибили війська Кхмерської Республіки з Пномпеня. Основні антиурядові сили, виснажені боями та зморені тропічними хворобами, просувалися до центру міста дуже повільно. У цей же час центр міста вже зайняли невідомі молодики в зеленій та чорній уніформі — без характерних для червоних кхмерів клітчастих шарфів та головних уборів. Вони проїжджали вулицями на трофейних вантажівках та бронетранспортерах M59, підбурюючи населення до овацій. Іноземні репортери, що перебували в місті, активно фільмували дії цих молодиків і згодом надіслали кадри до різноманітних іноземних редакцій. Проте, як виявилося, ці молодики не мали жодного стосунку до червоних кхмерів. Насправді це була акція організації МОНАТІО.
Під час Демократичної Кампучії Після проголошення Демократичної Кампучії Революційна армія Кампучії стала її регулярною армією з центральним генеральним штабом, а також зональними командуваннями. Паралельно регулярній армії існували зональні армії, які підпорядковувалися зональним генеральним штабам. На нижчих ланках — від підрайонної до рівня населеного пункту — були організовані місцеві формування ополченців, керовані подвійним партійно-військовим командуванням.
Сама ж армія була організована на рівні дивізій, які підпорядковувалися місцевим очільникам зон. Проте центральна влада володіла як юридичними, так і фактичними повноваженнями щодо перепідпорядкування дивізій залежно від своєї волі. Як, до прикладу, сталося в липні 1975 року зі 170-ю дивізією під командуванням Чан Чакрея (він же Міан), яку на закритому засіданні Комуністичної партії Кампучії перевели в пряме підпорядкування центру через пров’єтнамські позиції її командування.
Того ж року положення про Революційну армію Кампучії було закріплено в новоприйнятій Конституції Демократичної Кампучії.
Станом на січень 1976 року армія складалася з 9 дивізій та 4 незалежних полків загальною чисельністю 72 тисячі регулярних військовослужбовців.
Внутрішньоармійські чистки (1976-1978) Наприкінці 1976 року серед офіцерського складу Революційної армії Кампучії розпочалися масові антив’єтнамські чистки.
З 1977 року фокус чисток був зроблений на ліквідацію пров’єтнамської агентури у дивізіях Східної зони, що межувала з Південним В’єтнамом.
Ці чистки загострили внутрішні конфлікти, що призвело до серії повстань та масового дезертирства з армії. Підсумком ці чистки і стали однією з причин інтенсивного прориву східного фронту Народною армією В’єтнаму під час Кампучійсько-в’єтнамського конфлікту.
Кампучійсько-в'єтнамський конфлікт Попри давні ідеологічні та політичні розбіжності, Північний В’єтнам залишався ситуативним союзником червоних кхмерів аж до початку 1970-х років, доки різке загострення у відносинах не спровокувало відвід в’єтнамських військ з лінії фронту в Камбоджі у 1972–1973 роках.
Після кінця В’єтнамської війни та Громадянської війни в Камбоджі на кордоні вчорашніх союзників почалися регулярні сутички. Найбільшого розмаху ці сутички набули між 1977–1978 роками. Проте конфлікт не переходив у гарячу стадію завдяки посередництву Китайської Народної Республіки.
Проте вже 25 грудня 1978 року Народна армія В’єтнаму перейшла кордон із Демократичною Кампучією. Сили вторгнення налічували 150 тисяч військовослужбовців, які за місяць розбили неорганізовану Революційну армію Кампучії та вже 7 січня 1979 року в’єтнамцями був узятий Пномпень, а останки Революційної армії Кампучії разом із урядом відступили в гірські райони.
Уже 8 січня 1979 року у Пномпені проголосили пров’єтнамську Народну Республіку Кампучія, яка не була визнана на міжнародній арені, інтерпретуючись іншими державами-членами ООН як в’єтнамський окупаційний режим. Протягом цього періоду Демократична Кампучія продовжувала визнаватися Організацією Об’єднаних Націй легітимним урядом Кампучії. Після падіння режиму Після поразки у війні з В’єтнамом останки Революційної армії Кампучії зайняли малозаселені гірські райони Камбоджі, де продовжили боротьбу. У цей період офіційно й неофіційно політичну та військову допомогу силам червоних кхмерів надавали Королівство Таїланд, Китайська Народна Республіка, Сполучені Штати Америки та інші вороги В’єтнаму.
У цей період сили червоних кхмерів вели боротьбу переважно з регулярними військами В’єтнаму, які продовжували перебувати на території Камбоджі аж до 1989 року. Проте поступово в’єтнамські військовики передавали справу в руки Кампучійських народно-революційних збройних сил та інших структур Народної Республіки Кампучія. Лише після смерті Пол Пота у квітні 1998 року сили червоних кхмерів остаточно втратили бойовий дух, і до кінця 1999 року останні командири, що залишилися, здалися уряду Камбоджі, що ознаменувало остаточний кінець боротьби.
Управління
Склад
Сухопутні війська
Повітряні сили Революційні повітряні сили Кампучії (кхмер. កងទ័ពអាកាសនៃកងទ័ពរំដោះកម្ពុជា) представляли собою групу трофейних літаків, більшість із яких складали західні зразки.
Попри наявність авіаційної техніки, ефективно застосовувати її у військових цілях було майже неможливо — значна частина необхідних спеціалістів була репресована або втекла.
Основною авіація використовувалася в транспортних цілях, у тому числі для перевезення перших осіб держави.
Під час інциденту в Маягезі (1975 року) було знищено 5 кампучійських літаків Т-28 «Троян». Решта ж літаків були знищені або захоплені в 1979 році під час вторгнення В'єтнаму до Камбоджі.
Флот Революційний флот Кампучії (кхмер. កងទ័ពជើងទឹករំដោះកម្ពុជា) також представляв собою групу трофейних човнів, переважно західного виробництва. Зокрема, 17 патрульних катерів типу «Swift», — з яких 7 були потоплені в травні 1975 року в результаті американського авіаудару під час інциденту з «Маягез»; — 2 човни класу PC-461, 3 десантні судна та 1 танкодесантний корабель, а також кілька малих річкових суден.
Озброєння
Примітки