Чугуївська форте́ця — колишня фортеця, яка розташовувалася на території сучасного міста Чугуїв на Харківщині, існувала з 1638 року.

Історія У московських документах XVI століття згадується Чугуївське або Чугуєве городище, як залишки («пам'ятник») міста, яке існувало з давніх, але невідомих часів. Д. Багалій і Д. Міллер вважали, що місцевість, де згодом засновано сучасне місто Чугуїв, до XIII століття належала Переяславському і Чернігівському князівствам, а на місці Чугуєва в давнину існувало місто.

У 1638 році в долині річки Сіверський Донець з'явилися загони запорізьких козаків на чолі з гетьманом Яковом Остряницею, які відступили в ці землі після поразки у Жовнинській битві, рятуючись від військ Речі Посполитої, що їх переслідували. Московський цар Михайло Федорович, який дбав про оборону своїх південних володінь від поляків та кримців, згодився прихистити втікачів та 10 серпня 1638 року надав грамоту на поселення та побудову фортеці на Чугуєвому городищі. Для прискорення будівництва фортеці, московський уряд відправив до Чугуєва воєводу Максима Ладиженського зі служивими людьми з Білгорода, Курська та Старого Осколу. Зводити її вирішили на високому скелястому березі при впаданні в Сіверський Донець річки Чугівки (Чугуївки). Чугуївська фортеця була побудована на залишках середньовічних укріплень за типовим планом московських оборонних споруд.Левченко А. В., Бучаста С. І., Шевченко О. А. ЧУГУЇВ, місто Харківської обл. [Електронний ресурс]

Місцевість, обрана для будівництва фортеці, мала хороші природні перешкоди із західної, східної та північної сторін, і була ідеальною у фортифікаційному відношенні. Зі сходу її обмежував крутий, високий берег річки Сіверський Донець, із заходу був глибокий яр (нині — тильна сторона садибних ділянок по Фортечному узвозу), з півночі її обмежував високий берег Чугуївки. Ладиженський, якому було поручено здійснити обміри Чугуївської гори, писав: «...близько міста принаймні 502 сажні. А горою вниз до річки Дінця 30 сажнів, а з іншого боку від долу вгору 40 сажнів, в третій бік 12 сажнів, а в четвертий бік прийшло місце плоске».

Попри те, що побудова фортеці була пов'язана з чималими труднощами (фортечні рови довелося вирубувати в скелі), укріплення звели дуже швидко, за що Ладиженський отримав нагороду від уряду.

Опис фортеці Фортеця мала практично правильну чотирикутну форму і складалася з дитинця та великого острогу. Вона розташовувалася на частини колишнього Чугуєва городища, де нині розташована земельна ділянка пам'ятника архітектури XIX століття Штабів військових поселень, військова частина та фрагмент скверу Соборної площі.

За описом в 1712 році Чугуївська фортеця мала 8 веж: Пречистенська (проїжджа, шестикутна), Брясловська, Проїжджа (шестикутна, з московського боку), Тайницька, та чотири Накутні, одна з них з хвірткою «для проходу до води». Довжина прясел стін від Пречистенської до Накутної становила 42 сажні, від Накутної до Бряславської — 60 сажнів, від Бряславської до Накутної — 52 сажні, від Накутної до Проїжджої з московської сторони — 50 сажнів, від Проїжджої до Навугільної — 52, від Накутної з хвірткою — 58 сажнів, від Накутної з хвірткою до Пречистенської — 52 сажні. У 1712 році всі вежі були криті дранню (колотою дошкою без обробки). Протяжність стін становила понад 850 метрів.

У фортеці були адміністративні та господарські будівлі: соборний храм, будинок воєводи, будинки начальників військової команди, священнослужителів, наказна хата, кружечний двір, митниця, хлібний, соляний та пороховий склади. У перші роки в ній оселилися до тисячі черкаських переселенців та близько 300 московських служилих людей.

Подальша історія фортеці Незабаром після будівництва фортеці черкаські переселенці повстали. 26 квітня 1641 року козаки увірвалися до фортеці та захопили грошову скарбницю. Яків Острянин, який намагався зупинити бунтівників, було вбито. Деякі черкаси об’єдналися з московськими служивими людьми і вступили в бій з повстанцями. Чугуєвському воєводі Григорію Кокорєву вдалося утримати частини території фортеці. Попри підпал фортеці повсталими лояльні царю сили, здійснивши контратаку, вибили повсталих із міста і ті пішли на Полтавщину. Замість втікачів, було надіслано 400 служивих людей — дітей боярських, стрільців та козаків. У наступні роки фортеця неодноразово зазнавала кримськотатарських набігів. У 1645 році пошкоджена фортеця за указом Олексія Михайловича була відремонтована. Після початку Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та під час московсько-польської війни 1654—1667 років населення Чугуєва знову поповнилося біженцями українцями.

У 1661 році воєводою Абакумом Ієвлєвим був знову відремонтовано застарілу Чугуївську фортецю. Протяжність стін всієї фортеці у 1678 році становила 1065 м. У стіні були три проїзні та шість глухих веж. Фортеця була підперезана ровом довжиною близько 669 м і глибиною 2 м.

Під час антимосковського повстання гетьмана Брюховецького (1668), Чугуїв неодноразово зазнавав набігів повсталих козаків та союзних ним татар.

В 1670 Чугуїв був захоплений учасниками повстання Степана Разіна. Козаки з Сум були ними відбиті, проте при звістці про швидкий підхід царських військ на чолі з полковником Григорієм Косаговим, повстанці залишають місто.

Після будівництва Ізюмської лінії у 1679—1680 роках Чугуївська фортеця ще деякий час продовжувала існувати. Під час Булавінського повстання вона була одним із опорних пунктів царських військ, спрямованих на придушення повстання.

Відповідно до реєстру фортець 1729 року фортеця була переведена в розряд іррегулярних. Розгром Кримського ханства Російською імперією в 1783 році призвів до повного знищення фортечних споруд за непотрібністю.

На карті міста Чугуєва 1824 року, вже позначений тільки кріпосний рів, який наприкінці XVIII — початку XIX століття був остаточно засипаний.

На сьогодення (XXI століття) на місці Чугуївської фортеці розташовані сквер і Соборна площа. Покровський собор, побудований на місці старішого дерев'яного, зберігся до наших часів. У 2013 році під час розкопок було знайдено фундаменти однієї з накутних веж Чугуївської фортеці.

Примітки

Посилання

Джерела

А. В. Левченко, С. І. Бучаста, О. А. Шевченко. Чугуїв // Облікова картка

Чугуїв: Збірник архівних документів і матеріалів. Харків., СП «Фоліо», 1993