«Галол за справедливість» (також «Війна на рейках») — серія протестів, страйків і пікетів по всій Україні на підтримку працівників заводу «Галол», які тривали з 2004 по 2010 рік і координувалися громадською організацією «Галол за справедливість». Учасники вимагали погашення багаторічної заборгованості підприємства перед працівниками та повернення заводу трудовому колективу.
Передумови
Стан заводу Дрогобицький дослідний завод був збудований в 1967 році й спеціалізувався на розробці та виробництві присадок до моторних мастил, антиоксидантів, моторних, гідравлічних, трансмісійних мастил і цілої серії масляно-охолоджувальних рідин для обробки металів.
Після розпаду СРСР увійшов до складу державного концерну «Бронетехніка України», проте вже 1993 року його приватизували, перетворивши на ВАТ «Галол». Тоді ж купівлею підприємства цікавилася британська компанія «Шелл», проте провернути покупку так і не вдалося.
У цей період підприємство проходило перепрофілювання під виробництво продукції ширшого споживання, намагаючись вийти на ринок цивільних споживчих товарів. Проте за перше десятиліття роботи «Галол» накопичив величезний борг перед працівниками та кредиторами.
2001 року завод остаточно зупинив виробництво. Того ж року за позовом Дрогобицького міського управління Пенсійного фонду України господарський суд Львівської області порушив справу про банкрутство «Галола» й наклав арешт на його банківські рахунки та майно.
Вже 28 серпня 2002 року завод продали за 2,5 млн грн ТОВ "Міжгалузеве підприємство «Енерготехпром», яке наступного дня — 29 серпня — перепродало його ТОВ «ФК-Групп». Увесь цей час тривала процедура санації та поступові спроби наростити виробництво.
У квітні 2003 року заборгованість підприємства із заробітної плати становила 1,486 мільйон гривень.
Виключення профспілкового комітету з числа кредиторів Наприкінці 2003 року колектив працівників підприємства отримав відповідь прокуратури у справі про санацію. Виявилося, що ще в липні 2002 року голова профспілкового комітету заводу Ірина Черхавська передала «Автолізингу України» (найбільшому кредитору заводу) права трудового колективу щодо виплати заборгованості із заробітної плати в сумі 666 тис. гривень, яку санатор вирішив реструктуризувати й виплачувати протягом наступного року. У серпні 2002 року господарський суд Львівської області узаконив цю передачу прав.
Наслідком стало те, що профспілковий комітет, виключений з реєстру кредиторів 13 серпня 2002 року, залишився «безголосим», а «Автолізинг України», отримавши голоси трудового колективу, набув вирішального впливу, фактично вийшовши з-під контролю ради кредиторів. Підсумку «Автолізинг України» списав борги підприємства перед кредиторами.
Хід подій Після кількох невиконаних обіцянок нового власника виплатити борги по зарплаті колишні працівники «Галола» перейшли до дій. Було створено громадську організацію «Галол за справедливість», яку очолила Оксана Новосад. Організація займалася судовим відстоюванням повернення боргів. Дрогобицька місцева прокуратура відкрила провадження проти підприємства за невиплату.
Після розчарування в судовому вирішенні питання повернення боргів робітники перейшли до акцій прямої дії. Вперше на протест вийшли 2004 року.
Справа «Галола» набула широкого розголосу, особливо в українському лівому дискурсі. Боротьбу галолців широко висвітлювали ліві видання, як-от «Робітнича солідарність». Також незалежна профспілка «Захист праці» організовувала пікети на підтримку робітників Дрогобича в інших містах України.
20 березня 2005 року протестувальники на черговій акції вирішили перекрити залізничну колію між Дрогобичем та Трускавцем. Наступного дня запобігти перекриттю колії мітингувальниками спробували міліціонери та службовці внутрішніх військ. Розтягнувшись у ланцюг, вони намагалися не пустити мітингувальників до колії, проте галолці після сутичок прорвали ланцюг і вкотре перекрили колію.
Надалі міліціонери заздалегідь готувалися до акцій, не даючи мітингувальникам повторно перекрити колію.
На наступних акціях регулярними стали заклики до тодішнього президента України Віктора Ющенка та прем'єр-міністерки Юлії Тимошенко особисто приїхати й владнати конфлікт. Ще 2004 року робітники записали публічне звернення до Ради Європи, Європарламенту та президента США, заявляючи про намір отримати політичний притулок у США або країнах ЄС, оскільки українська держава не здатна захистити їхні права.
У цей час завод продовжував функціонувати. Підприємство виконувало контракти з Міністерством оборони України, «Укрзалізницею» та іноземними замовниками. Зокрема, 2006 року підприємство виконувало контракт для Пакистану на постачання 60–80 тонн мастил для танків Т-72 за ціною $1500 за тонну. Проте власник не був зацікавлений у виплаті заборгованості попередніх власників заводу. Паралельно, за твердженнями очільників протесту, справу гальмували на найвищих рівнях.
Вже 2007 року завод вдалося відсудити, проте на той момент він був сильно розкрадений, а з усіх установок працювала лише одна. Тоді ж прес-служба Львівської обласної державної адміністрації заявила, що запустити завод неможливо.
Після довгих судових тяганин та кількох десятків протестних акцій ситуація остаточно визначилася в грудні 2010 року, коли суд постановив продати залишки заводу, щоб виплатити всю накопичену заборгованість із заробітної плати.
Наслідки Всі зобов'язання по боргах так і не були виконані, а завод остаточно закрили. У 2012 році будівлі заводу знесли.
Примітки