Ернст Гуго Едуард Вільгельм Генріх Кнорр, з 1896 року — фон Кнорр (; 8 березня 1840, Саарлуї — 17 лютого 1920, Берлін) — німецький воєначальник, адмірал кайзерліхмаріне.

Біографія Едуард був сином прусського полковника Ернста Кнорра (помер 1861 року) та його дружини Йоганни, уродженої Вахтер (померла 1871 року). У віці 14 років він вступив до прусського флоту як кадет-аспірант 24 червня 1854 року.Ein neuer deutscher Admiral. In: Rheinisch-Westfälische Zeitung. Nr. 151 vom 2. Juni 1893 (Morgenausgabe), S. (1) (online bei Zeitungsportal NRW).Dienst-Jubiläen in der deutschen Marine. In: Die Yacht. Berlin 1904, Heft 1, S. 28. Через два роки він брав участь у битві при Трес-Форкас з ріфійцями біля узбережжя Марокко на борту колісного корвета «Данциг», де був поранений внаслідок обстрілу. У 1859 році його підвищено до унтерлейтенанта.

З 1859 по 1862 рік він брав участь у Східноазійській експедиції на борту транспортного корабля «Ельба». Його призначення лейтенантом у 1862 році супроводжувалося підвищенням до капітан-лейтенанта у 1865 році. З жовтня 1869 року Кнорр командував канонерським човном «Метеор» на станції Вест-Індія. 12 листопада 1870 року, під час Французько-прусської війни, Кнорр як командир «Метеора» очолив бій біля Гавани проти французького авізо «Буве». Цей бій закінчився нічиєю і став бойовим хрещенням для майбутнього Імперського флоту. В результаті цього бою Кнорр був підвищений до корветтен-капітана в 1871 році. Тепер, перебуваючи в Імперському флоті, він наступного року прийняв командування Гідрографічним бюро Адміралтейства.

Під час подорожі через Тихий океан, яка розпочалася в 1874 році, він уклав договір про дружбу та торгівлю з Тонго від імені Німецької імперії. У 1876 році його підвищено до капітана-цур-зее. У 1881 році він став начальником штабу Адміралтейства, а в 1883 році — контрадміралом.

Бувши командиром Західноафриканської ескадри, Кнорр у грудні 1884 року втрутився в боротьбу за владу між ворогуючими кланами Дуали в Камеруні, тим самим забезпечивши визнання німецького протекторату в естуарії Камеруну та тимчасово керуючи адміністрацією німецької колонії до прибуття першого губернатора. Наступного року як командир Східноафриканської крейсерської ескадри він вирушив на Занзібар і 20 грудня 1885 року змусив султана визнати німецький протекторат на материковій частині Східної Африки.Georg Wislicenus, Willy Stöwer: Deutschlands Seemacht. Reprint-Verlag, Leipzig 2007, ISBN 3-8262-2313-6, S. 84.

У 1886 році Кнорр втрутився в справи Самоа як командир Постійної крейсерської ескадри. З червня 1887 по січень 1889 року він був інспектором Першої військово-морської інспекції. Згодом його підвищено до віцеадмірала та начальника Балтійської військово-морської станції, потім до адмірала 31 травня 1893 року, а в 1895 році до командувача-адмірала Імператорського флоту.Meyers Großes Konversations-Lexikon. Sechste Auflage, Elfter Band, S. 191f. У цій якості він 31 травня 1895 року разом з іншими був у Любеку на церемонії закладання наріжного каменя каналу Ельба-Траве. Після того, як державний міністр Карл фон Тілен вдарив по гранітному каменю срібним молотком, командувач-адмірал, а потім і головнокомандувач Георг фон Штайнманн, вдарили по каменю під час церемонії.Die Grundsteinlegung des Elbe-Trave-Kanals. In: Lübeckische Blätter. 37. Jg., Nummer 44, Ausgabe vom 2. Juni 1895, S. 297—301.

18 січня 1896 року імператор Вільгельм II звів Кнорра до спадкового прусського дворянства.Militär-Wochenblatt. Nr. 6 vom 22. Januar 1896, S. 173—174.A. Freiherr von Houwald: Brandenburg-Preußische Standeserhebungen und Gnadenakte für die Zeit 1873—1918. Görlitz 1939, S. 98. Під час обов'язкових осінніх маневрів Імператорського флоту Едуард фон Кнорр був призначений командувачем військово-морських сил, що брали участь у навчанні. На початку 1896 року він мав зустріч із канцлером Хлодвігом цу Гогенлое-Шиллінгсфюрстом, під час якої, серед іншого, обговорювалися розвідувальні дані штабу Адміралтейства на випадок війни.Klaus Volker Giessler: Die Institution der Marineattachés im Kaiserreich. Harald Boldt Verlag, Boppard am Rhein 1976, S. 133 ff. Кнорр повторив свою думку про те, що запобіжні заходи необхідно вживати навіть у мирний час, організувавши таємну службу військово-морської розвідки через аташе, розміщених у німецьких місіях, у особистому листі до канцлера у травні того ж року. Три роки по тому, 7 березня 1899 року, його було внесено до резервного списку та одночасно призначено до офіцерів морського флоту.

У 1904 році Кнорр почав писати свої мемуари. Він використовував матеріали, надані йому таємним радником Паулем Кохом, який працював в Імперському військово-морському відомстві та регулярно публікував статті з німецької військово-морської історії в напівофіційному виданні «Marine-Rundschau» (Військово-морський огляд). Мемуари Кнорра, що охоплюють період приблизно з 1856 по 1895 рік, були опубліковані лише у 2025 році бібліотекарем Клаусом Франкеном. Рукописи зберігаються у Федеральному архіві/Військовому архіві у Фрайбурзі-ім-Брайсгау як колекція (N) 578.

У 1920 році Кнорр захворів на пневмонію після полювання та невдовзі помер. Його могила на кладовищі Колумбіядамм у берлінському районі Газенгайде досі існує.

Сім'я Кнорр одружився з Луїзою Цірцов (нар. 1846) у Берліні 14 вересня 1872 року. У подружжя було п'ятеро дітей, зокрема морський офіцер Вольфрам фон Кнорр (1880—1940), який командував, серед інших кораблів, допоміжним крейсером «Метеор» під час Першої світової війни.

Оцінка сучасників Кнорра вважали надзвичайно консервативним старшим офіцером та холериком. Він називав себе «єдиним справжнім моряком, який ще залишався у флоті». За словами Альберта Гопмана, в Імперському флоті ходили сотні анекдотів про Кнорра. Однак Гопман вважав його непридатним для командування сучасним та високотехнологічним флотом, що автоматично ставило його в конфлікт з Тірпіцем.

Нагороди

Залізний хрест 2-го класу Пам'ятна військова медаль за кампанію 1870-71 Орден Церінгенського лева командорський хрест 2-го класу з мечами (1878) великий хрест (1895) Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Орден Червоного орла 2-го класу з дубовим листям і мечами (1884) корона до ордена 2-го класу (1894) великий хрест з мечами на кільці (27 січня 1897) Орден Меча, великий хрест (Шведсько-норвезька унія; 27 липня 1888) Орден Данеброг, великий хрест (Данія; 30 липня 1888) Орден Залізної Корони 1-го класу (Австро-Угорщина; 1890) Орден Корони (Пруссія) 1-го класу (18 січня 1893) Орден Альберта (Саксонія), великий хрест із золотою зіркою (1895) Орден Леопольда (Австрія), великий хрест (1895) Столітня медаль Орден Чорного орла з ланцюгом орден (15 червня 1898) ланцюг (17 січня 1899) Орден «За військові заслуги» (Баварія), великий хрест Орден Грифона, великий хрест Орден Леопольда I, велика стрічка (Бельгія) Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест (Королівство Італія) Орден Святого Олександра Невського (Російська імперія) Орден Діамантової зірки Занзібару 2-го класу, 1-й ступінь

Вшанування У 1905 році перед Військово-морською академією в Кілі встановили бюст адмірала. У його батьківщині, Саарлуї, на його честь була названа вулиця, як і вулиці у Вільгельмсгафені та Кілі. Два патрульні катери Імперського флоту також були названі на його честь: «Адмірал фон Кнорр», побудований наприкінці 19 століття, та «Адмірал фон Кнорр», побудований наприкінці 1910-х років.

Галерея

Примітки

Література

Klaus Franken (Hrsg.): Eduard von Knorr. Admiral der Kaiserlichen Marine — Biographie und Lebenserinnerungen. Berliner Wissenschafts-Verlag, Stuttgart 2025, 546 S., ISBN 978-3-8305-5632-9. Dermot Bradley (Hrsg.), Hans H. Hildebrand, Ernest Henriot: Deutschlands Admirale 1849—1945. Die militärischen Werdegänge der See-, Ingenier-, Sanitäts-, Waffen- und Verwaltungsoffiziere Im Admiralsrang. Band 2: H–O. Biblio Verlag, Osnabrück 1989, ISBN 3-7648-1499-3, S. 262—264. G. Beckmann, K. U. Keubke (Hrsg.): Alltag in der Kaiserlichen Marine um 1890. ISBN 3-89488-051-1, S. 102—103. Cord Eberspächer, Gerhard Wiechmann: Admiral Eduard von Knorr (1840—1920). Eine Karriere in der neuen Elite der Seeoffiziere in Preußen-Deutschland. In: Karl Christian Führer, Karen Hagemann, Birthe Kundrus (Hrsg.): Eliten im Wandel. Gesellschaftliche Führungsschichten im 19. und 20. Jahrhundert. Für Klaus Saul zum 65. Geburtstag. Münster 2004, S. 239—258. Erich Gröner u. a.: Die deutschen Kriegsschiffe 1815—1945. Bd. 8/2: Vorpostenboote, Hilfsminensucher, Küstenschutzverbände (Teil 2), Kleinkampfverbände, Beiboote. Bernard & Graefe, Koblenz 1993, ISBN 3-7637-4807-5, S. 533. Heiko Herold: Reichsgewalt bedeutet Seegewalt. Die Kreuzergeschwader der Kaiserlichen Marine als Instrument der deutschen Kolonial- und Weltpolitik 1885 bis 1901. (Beiträge zur Militärgeschichte, Bd. 74, zugleich Phil. Diss. Heinrich-Heine-Universität Düsseldorf), München (Oldenbourg Verlag) 2012, ISBN 978-3-486-71297-1. o. V. (Albert Hopman): Admiral Knorr als Mensch und Vorgesetzter. In: Illustrierter Deutscher Flottenkalender für 1926. 24. Jahrgang, Minden 1926, S. 81 f. P. K. (d. i. Paul Koch): Admiral von Knorr. In: Marine-Rundschau. 15. Jahrgang, 1904. S. 864 f. Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Briefadeligen Häuser. 1908. Zweiter Jahrgang, Justus Perthes, Gotha 1907, S. 582—583.

Посилання

Nachlass Bundesarchiv N 578