Гнат Йосифович Палажій (9 квітня (або травня) 1894, с. Лани, нині Львівська область — 31 серпня 1951, Нью-Йорк, США) — український оперний співак (баритон, бас-баритон), хоровий диригент, педагог, активний діяч української громади в США. Член Українського народного союзу (1925).

Життєпис Ранні роки та освіта Гнат Палажій народився 9 квітня (або травня) 1894 в селі Ланах Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорщини (нині Бірбської громади Львівського району Львівської области України.

Вже у дитинстві виявив неабиякі вокальні здібності. Початкову музичну освіту отримав у бурсі Ставропігійського інституту у Львові. Для продовження навчання він емігрував до США. 10 вересня 1912 року прибув до Нью-Йорка на кораблі «Main» із Бремена (Німеччина).

У США навчався у Карла Гайна в Нью-Йоркському коледжі музики, виступаючи протягом 1917–1918 років на концертах у Нью-Йоркській консерваторії Джерман. Згодом у 1918–1922 роках продовжив навчання як соліст у Нью-Йоркській Американській консерваторії музики.

Щоб забезпечити своє життя та навчання у США, Гнат Палажій розпочав свою кар'єру як дяко-вчитель при українській парафії в Елізабеті (Нью-Джерсі). Окрім праці, він брав активну участь у житті громади, про що свідчить його обрання секретарем церковного Братства Святого Василя Великого 15 березня 1914 року. Водночас, велику частину своєї уваги та коштів Палажій спрямовував на підтримку рідного краю: він фінансував українську гімназію в Рогатині та надавав суттєву допомогу голодуючим українцям Галичини в період Першої світової війни.

Навчання в Італії та арешт У 1923 році, отримавши американський паспорт, Гнат Палажій виїхав до Італії, щоб продовжити свою музичну освіту. Він вступив до Міланської консерваторії, де навчався під керівництвом маестро Манлія Баваньйолі.

Професор Баваньйолі високо оцінював талант Палажія, зазначаючи, що він має «прегарний і милий бас cantante, артистичні здібності і незвичайний особистий талант», що є «певною запорукою, що Палажій може сміло осягнути місце повне почесті між ліричними артистами».

У Мілані він познайомився і заприятелював з іншим українським студентом консерваторії — тенором Михайлом Голинським (1890–1973)Голинський М. Земляк з Нью-Йорка Гнат Палажій // Спогади. — С. 84—85..

У 1924 році Палажій дебютував у міланському театрі «Ла Скала» в опері Джузеппе Верді «Сила долі» в ролі Падре Ґвардіано (Padre Guardiano).

У червні 1924 року, після завершення курсу навчання, Гнат Палажій приїхав провідати матір у Лани. 14 червня його було заарештовано польською владою і перевезено до Львова. Арешт українського співака, громадянина США, викликав резонанс в українській пресі. Через п'ять днів, після міжнародного втручання, він був звільнений і депортований. 15 липня 1924 року прибув до Нью-Йорка.

Діяльність у США Повернувшись до США, Палажій продовжив активну концертну діяльність. Українська громада організовувала благодійні концерти для збору коштів на продовження його навчання в Італії.

Вокальна кар'єра Гнат Палажій був відомий своїм баритоновим/басовим голосом з «ліричною закраскою» (basso cantante), який українська преса називала «здоровим, сильним і чистим», а його виступи завжди були високо оцінені за «національне чуття» та «артистичні здібності».

Його ім'я часто згадувалося поруч з іншими видатними українськими співаками в еміграції, зокрема Михайлом Зазуляком.

У репертуарі: Українські пісні та романси: «Мені однаково» (М. Лисенко на сл. Т. Шевченка), «Гетьмани» (М. Лисенко), «Заповіт» (М. Вербицький), «Бурлака» (К. Стеценко), «Ой поля, ви поля» (Я. Степовий), «Калина» (Б. Комаровський), «Дніпро реве» (Д. Січинський), «Вітри» (М. Лисенко). Оперні арії: Пролог з опери «Паяци» (Р. Леонкавалло), «In Felice» з «Ернані» (Дж. Верді), арія з «Дон Карло» (Дж. Верді), «Два ґренадири» (Р. Шуман).

У 1925 році виступав у виставах опери «Метрополітен-опера» в Бруклінській академії музики, де виконав роль Дітторе в опері «Травіата» (Дж. Верді). Також співав роль Мефістофеля в опері «Фауст» (Ш. Гуно, в італійському перекладі) та в опері «Аїда» (Дж. Верді) з приватною оперною компанією. У цей час був прийнятий до La-Scala Grand Opera Company (Філадельфія).

Диригентська та педагогічна діяльність активно долучався до розбудови українського культурного життя, працюючи диригентом та вчителем. Також долучався до шевченківських концертів. Його активна діяльність була зосереджена переважно в штаті Нью-Джерсі, а згодом — у Нью-Йорку, де він залишив помітний слід у музичній та освітній сферах.

У 1918—1926 роках Палажій диригував хором в українській католицькій церкві в Пассейку, Нью-Джерсі. У 1927–1928 роках, він прийняв керівництво хором Товариства «Боян» у Бейонні, також у Нью-Джерсі.

Протягом дев'яти років, до 1937 року, Гнат Палажій обіймав посаду керівника хору та дяко-вчителя при угро-руській церкві Святого Івана Хрестителя, що розташовується в Бейонні. Він не лише навчав, а й активно збагачував репертуар хору, запроваджуючи українські народні та класичні пісні. Завдяки його зусиллям, діти закарпатських русинів, що належали до цієї громади, зуміли поставити дитячу оперу Миколи Лисенка «Коза Дереза», виконавши її українською мовою. Ця культурно-освітня діяльність мала глибоке значення, оскільки сприяла подоланню поширених тоді москвофільських настроїв серед закарпатських емігрантів.

У 1932 році Палажій розширив свою діяльність, ставши диригентом хору «Бандурист» у Нью-Йорку. Разом із цим колективом він брав участь у концертах, присвячених вшануванню творчості композитора Михайла Гайворонського.

З кінця 1930-х років і до 1951 року Гнат Палажій продовжив свою працю в Нью-Йорку як дяко-вчитель і диригент хору при угро-руській греко-католицькій церкві Пречистої Діви Марії на 13-й вулиці. Зокрема, у грудні 1934 року його хор домігся значного визнання, виступивши на серії Різдвяних концертів, які відбувалися під патронатом Нью-Йоркського університету. Для цих виступів колектив підготував і виконав твори таких видатних українських композиторів, як Дмитро Бортнянський, Філарет Колесса та Петро Ніщинський.

Родина У кінці 1920-х років Гнат Палажій одружився з Марією, уродженкою Нью-Йорка, батьки якої походили з Галичини. Проживали в Квінсі, Нью-Йорк. За переписом 1942 року, він уже значився самотнім.

Смерть Помер 31 серпня 1951 року в Нью-Йорку від інфаркту, перебуваючи на посаді управителя хору й учителя. У некролозі в газеті «Свобода» його згадували як «славного артиста», чиє ім'я «належало до справжніх атракцій» серед української громади в період між Першою та Другою світовими війнами.

Примітки

Джерела