Рингет () — зимовий командний вид спорту, у який грають на ковзанці з використанням хокейних ковзанів, прямих ключок з наконечниками для торкання льоду та синього гумового пневматичного кільця, призначеного для використання на льодовій поверхні. Хоча цей вид спорту спочатку був створений виключно для жінок-спортсменок, він розширився і тепер включає учасників усіх гендерних ідентичностей. Хоча рингет схожий на хокей і грається на хокейних ковзанках, цей вид спорту має свої власні лінії та розмітку, а його наступальна та захисна гра більше схожа на лакрос або баскетбол.
Цей вид спорту був створений у Канаді в 1963 році Семом Джексом із Вест Ферріс, Онтаріо, та Редом Маккарті з Еспанола, Онтаріо. Відтоді його популярність зросла до такої міри, що лише в Канаді у 2018 році було зареєстровано понад 50 000 осіб, включаючи тренерів, суддів, волонтерів та понад 30 000 гравців, які брали участь у ньому. Спорт продовжує розвиватися та поширився в інші країни, зокрема Об'єднані Арабські Емірати, а також має дві варіації, які грають на підлозі: інлайн-рингет та гім-рингет.
Особливо популярним рингет є в Канаді та Фінляндії, де він набув значущості як національна розвага. Головним міжнародним змаганням є Чемпіонат світу з рингету (World Ringette Championship, WRC), який організовує Міжнародна федерація рингету (International Ringette Federation, IRF). На міжнародній арені найбільш успішними та постійно очолюють рейтинги команди Канади та Фінляндії, хоча кілька інших країн, включаючи Швецію, Сполучені Штати, Чехію та Словаччину, також організовують змагання та мають національні команди, серед яких Словаччина не брала участі у Чемпіонаті світу з 2016 року, а національні організації включають Ringette Canada, Ringette Finland, Sweden Ringette Association, USA Ringette, Czech Ringette Association та Slovakia Ringette Association.
Цей вид спорту також представлений на напівпрофесійному рівні в Канаді (National Ringette League), у Фінляндії (SM–Ringette) та у Швеції (Ringette Dam-SM), а також на університетському та коледжському рівнях. У Канаді рингет входить до програми Зимових ігор Канади, а щорічний Чемпіонат Канади з рингету є головним національним змаганням для елітних спортсменів-аматорів; перший же міжнародний турнір із цього виду спорту відбувся у Фінляндії в 1986 році.
Гра Дві команди змагаються одна проти одної на ковзанці, використовуючи ковзани для хокею та інше специфічне для рингету спорядження. Метою гри є закинути більше голів, ніж суперник, забиваючи синє порожнисте гумове кільце у ворота опонента. Ковзанярі використовують довгу пряму ключку із загостреним кінцем та спеціальним наконечником. Організація Ringette Canada створює «Офіційні правила та збірник прецедентів рингету» для учасників змагань у Канаді, який містить форми, правила та кодекси, що застосовуються в цьому виді спорту по всій країні.
У рингеті навмисний контакт із тілом заборонений, хоча випадковий контакт може мати місце. Силові прийоми та притискання до борту караються штрафом, а бійка суворо заборонена політикою нульової терпимості. Єдиними дозволеними видами блокування є блокування ключкою, що включає використання ключки рухом вгору для вибивання кільця від гравця, який його несе, або підняття ключки опонента вгору підкиданням чи ударом, далі відбувається спроба заволодіти кільцем. Ключки заборонено підіймати вище плеча, а високо піднята ключка карається штрафом.
У рингеті команди під час гри поділяються на дві групи по шість гравців: один центральний, два нападники, два захисники та один воротар. Гравці взаємодіють в рамках певних схем та ролей під час захисту чи нападу, а метою гри є закинути більше голів, ніж команда-суперник, вкидаючи кільце у ворота опонента. Ворота, що використовуються у рингеті, ідентичні тим, які застосовуються в хокеї на льоду (), при цьому лише воротарям дозволено торкатися кільця руками, але вони повинні робити це виключно в межах своєї воротарської зони, куди заборонено заходити іншим гравцям. Після зупинки кидка по воротах або отримання пасу воротар має п'ять секунд, щоб кинути, штовхнути чи віддати пас кільцем іншому гравцеві.
Порівняно з хокеєм із шайбою, правила рингету мають кілька відмінностей, зокрема відсутні офсайди та прокидання. Ігри в рингет зазвичай проводяться на тих самих льодових майданчиках, що й для хокею, але при цьому використовуються інші лінії та розмітка: майданчик для рингету доповнюється специфічними лініями та позначками, тоді як такі елементи хокейної розмітки, як позначки для вкидання та точки вкидання, не застосовуються, натомість додаються такі додаткові лінії та позначки, як «лінія вільної гри», також відома як «лінія розширеної зони».
Правило синьої лінії в рингеті забороняє гравцям проносити кільце через будь-яку з двох синіх ліній, які розділяють льодову поверхню, коли вони намагаються заволодіти ним, тому гравці повинні передати кільце через кожну лінію іншому товаришу по команді для розвитку атаки. Крім того, лише воротарю дозволено заходити у воротарську зону, а перед кожною грою виконується вільний пас, під час якого нікому, крім гравця, який виконує цей пас, не дозволяється перебувати всередині кола для вільного пасу; щойно вільний пас виконано і ринг повністю залишає коло, іншим гравцям знову дозволяється входити в цю зону.
На аматорському рівні гра в рингет складається з двох інтервалів по 24 хвилини, тоді як на найвищих рівнях, зокрема в Національній лізі рингету та на Чемпіонаті світу, гра поділена на чотири чверті, кожна з яких триває 13 хвилин. Для запобігання затягуванню часу, покращення динаміки та збільшення швидкості гри використовується 30-секундний лічильник часу атаки: це правило вперше запровадили в Канаді у 2002 році для вікових груп, відомих тоді як юніорські, «белль» та відкриті дивізіони, а нині 30-секундний лічильник використовується майже повсюдно у всіх вікових групах та на міжнародних змаганнях (включно з Чемпіонатом світу), за винятком наймолодших гравців та деяких нижчих дивізіонів, причому якщо час атаки вичерпується під час гри, кільце отримує воротар.
На майданчику для рингету використовується п'ять кіл для вільного пасу, кожне з яких має лінію, що його розділяє. Початок кожної чверті починається вільним пасом із центрального кола, а протягом решти гри кола вільного пасу використовуються для відновлення гри після голу або порушення. У такі моменти гравцям заборонено заходити в коло, за винятком гравця, який виконує вільний пас; якщо гравець виконує вільний пас, у нього є п'ять секунд після свистка, щоб або віддати пас іншому товаришу по команді, або зробити кидок по воротах суперника, але при цьому він не повинен залишати коло чи перетинати роздільну лінію до виконання пасу/кидка.
У цьому виді спорту використовується «зона вільної гри» (відома також як «розширена зона»), яка розташована в кожній із двох кінцевих зон ковзанки та охоплює простір між бортами та лінією вільної гри, або «лінією рингету», що є тонкою червоною лінією, яка перетинає майданчик, розміщеною на рівні кіл вільного пасу в кінцевій зоні. У цій зоні одночасно дозволено перебувати лише трьом польовим гравцям від кожної команди; якщо ж там опиняється четверо гравців («четверо всередині»), гру зупиняють і призначають вільний пас команді, яка не порушила правила. Решта гравців має залишатися позаду лінії рингету, проте у вищих дивізіонах існує один виняток: якщо команда-захисник відбуває штраф, команда-суперник може замінити свого воротаря на ще одного нападника, дозволяючи чотирьом її гравцям заходити в зону без штрафу.
Поле
Ігри в рингет грають на ковзанках у приміщенні або на відкритому повітрі. Ігровий майданчик, розмір, лінії та розмітка стандартного канадської ковзанки рингет схожі на середній розмір канадійської хокейної ковзанки з певними модифікаціями. Хоча європейські хокейні майданчики можуть мати дещо більший розмір, майданчик для рингету використовує більшість (але не всі) стандартної розмітки, прийнятої Hockey Canada для хокею на льоду, але з додатковими позначками: п'ятьма колами для вільного пасу (кожне з роздільною лінією), два з яких розташовані в кожній кінцевій зоні та одне — в центрі поля; чотирма точками для вільного пасу в кожній кінцевій зоні; двома точками для вільного пасу в центральній зоні; а також лінією, що окреслює більшу воротарську зону напівкруглої форми. Також потрібні дві додаткові лінії вільної гри (відомі як «лінія рингету» або «лінія розширеної зони»), по одній у кожній кінцевій зоні.
Обладнання У рингеті використовується синє гумове пневматичне кільце, розроблене для гри на льодовій поверхні; офіційне кільце має діаметр 16,5 см.
Кільця для рингетів мають три конструкції: офіційне крижане кільце, призначене для використання на льоду, тренувальне кільце, також призначене для використання на льоду, також відоме як «турбо-кільце», та кільце для тренажерного залу, призначене для використання на сухому покритті для рингетів у тренажерному залі.
Кільце, яке використовується для гри на льоду, — це синій гумовий пневматичний тор. Кільце для рингетів у спортзалі — це помаранчевий тор, виготовлений з губчастого матеріалу, і, на відміну від крижаного кільця, не є порожнистим. «Тренувальне кільце» рингетів («турбо-кільце») — це не тор, а маленький відкритий диск (тороїд), який використовується на льоду для допомоги гравцям у рингет розвивати та вдосконалювати навички прийому пасу, і зазвичай він помаранчевого або синього кольору. Вперше розроблений у Канаді в 1997 році, «турбо-ринг» безпечний для кидків по воротарю, не ламається, ковзає, як офіційний ринг для льоду, але має вдвічі менший розмір. Тренувальні ринги не збирають сніг і доступні в різних яскравих кольорах для кращої видимості.
Екіпірування гравців схоже на екіпірування хокеїстів, але має кілька відмінностей. Необхідне спорядження для гравців у рингет складається з таких елементів:
ключка-рингет (або ключка для воротарів); хокейні ковзани (або воротарські ковзани для воротарів); щитки для гомілок (або щитки для воротарів); захисний пояс (або хокейні шорти для воротарів); тазовий протектор (джокстрап або бандаж); штани-рингети до щиколотки; рукавички для хокею на льоду або рингетки; налокітники; джерсі; шолом з маскою-кільцем (має відповідати певним правилам); захист для шиї (має відповідати певним нормам); наплічники — обов'язкові для більшості гравців до юніорського рівня (14-15 років), потім гравці можуть вирішити, чи хочуть вони їх носити чи ні.
Ключки для рингету є прямими, мають звужені кінці з металевими або пластиковими наконечниками, які обладнані жолобками для покращення підйому та збільшення швидкості кидка з зап'ястя. Ці ключки повинні відповідати конкретним правилам, які визначають допустимі розміри звуження та робочої частини, а також відповідати мінімальним вимогам щодо ширини як самої ключки, так і наконечника; ключки посилені, щоб витримувати вагу тіла гравця, оскільки гравець, що несе кільце, часто сильно спирається на ключку, щоб перешкодити суперникам його забрати.
Маски для рингету розроблені відповідно до конкретних вимог безпеки цього виду спорту та доступні в різних стилях як для воротарів, так і для польових гравців. У випадку традиційних дротяних масок у Північній Америці прути мають форму трикутників, а не квадратів, і спроектовані таким чином, щоб кінець ключки для рингету не міг проникнути всередину маски; подібні північноамериканські конструкції також повинні відповідати певним технічним вимогам безпеки, встановленим Групою CSA (раніше Канадська асоціація стандартів), тоді як європейські стилі сіток та прутів можуть відрізнятися. Деякі гравці носять прозорі пластикові щитки, але напіввізори є забороненими; деякі маски поєднують щиток і щільно розташовані дроти чи подібні елементи. На всіх рівнях гравці в рингет зобов'язані носити захист тазової області.
Воротарі