Га́лич — місто, засноване на відстані близько 5 км від зруйнованого давнього Галича, столиці Галицько-Волинського князівства, наймогутнішої твердині на західних руських землях.
Перша згадка про Галич датована 290 роком Готський історик Йордан згадував місто у своїй праці «Getica». У праці під 290 роком розповідається про битву біля міста Galtis (Галич).
Згадка про місто, яку деякі дослідники вважають міфічною, сягає 898 року, згідно зі списком угорської хроніки кінця XIII ст., автором якої був анонімний нотаріус короля Бели. Назва міста дала назву регіону Галичина. Найбільшого піднесення Галич досяг за князя Ярослава Осмомисла (1153—1187), оспіваного в «Слові о полку Ігоревім». 1367 року Галич отримав магдебурзьке право.
Галич — центр Галицької міської громади Івано-Франківської області. Лежить за 29 км залізницею та 26 км автошляхом на північ від обласного центру. Через місто пролягає автошлях національного значення .
Назва Ярослав Пастернак, автор найважливіших наукових та археологічних досліджень Галича, як найімовірнішу виділяв версію про походження назви Галича від грецького слова άλάς (галас) — «сіль». Уперше таку версію висловив австрійський історик кінця XVIII століття Бальтазар Гакет, оскільки, за його дослідженнями, саме тут знаходилося перше відоме в регіоні місце добування солі.Haquet. Neueste Phisiologicshe Reisen in den Jahren 1791-93, I.c I, 196 Цю думку підтримував німецький географ Й. Еґлі,Egli J. Nomina Geographica. — Ляйпціґ, 1893. — 339. а також історик Теофіль Коструба, який проводив паралелі з подібними назвами на означення соледобувних центрів як Гальштадт в Австрії й Галле в НімеччиніКоструба Т. Звідки пішла «Галичина». — Львів : Життя і знання ХІ, 1938. — С. 145—146. Я. Пастернак пов'язує появу прив'язки до грецького топоніма, похідного від грецького слова «сіль», із проживанням південніше Карпат фракійських племен, що мали тісні контакти з автохтонним населенням Галичини, передусім пов'язаного з торгівлею сіллю.Пастернак Я. Старий Галич. — Ів.-Франківськ : Плай, 1991. — С. 25.
Існує ще принаймні 10 різних версій етимології ойконіма, які вказують на власність або належність:
1. Субстантивований посесив на *-j(ь) від слов'янського антропоніма Галиця.
2. Субстантивований посесив на *-j(ь) від апелятива «галиця» (галка), про що свідчить геральдика міста, основним компонентом якої є зображення галки.
Характеризують особливості міського ландшафту:
3. Похідне від назви гори Галич (за Яном Длугошем)
4. Похідне від слов'янської основи «гала» — «гора».
5. Похідне від литовського «galas» — «кінець, край, область». ЗемГалія, ЛатГалія — назви історичних земель у Латвії, які заселялись литовцями при освоєнні Латвії з початку VI століття нашої ери та асиміляції фінномовних племен (фінномовні гідроніми, тобто назви річок вкривають усю територію Латвії, останні з них були лівські (лівонські), які при асиміляції латишами з початку XIV століття породили таммські діалекти латвійської мови). Немало балтомовних гідронімів у Галичині та Закарпатті аналогічні давньопруським, литовським і балтомовним на території Білорусі
6. Похідне від — «скелі».
7. Похідне від слов'янського «голъ» — «голий».
8. Похідне від кельтського «hal» — «сіль».
9. Похідне від слов'янського «галява» — «прогалина в лісі» чи польського «hala» — «голе місце, полонина».
Вказують на етнічну належність:
10. Похідне від етнонімів «гали», «галати».
Герб Галича
Сучасний герб Галича: малий герб Галича підтримують із двох сторін грифон і лев. Грифон — охоронець землі й небес. Лев — символ сили і влади.
Малий герб Галича: орнамент із церкви пророка Іллі та церкви святого Пантелеймона переплетений жовто-блакитною стрічкою символізує належність галицьких земель до всієї Української держави. Вежа магдебурзького права вказує, що місто мало Магдебурзьке право.
Стародавній герб Галича та Галицької землі з XIV століття: Чорна Галка, готова до польоту, на білому (срібному) полі з короною на голові.
Географія і клімат Гідрографія
Основний водний об'єкт міста — річка Дністер.
Живлення Дністра — мішане, з переважанням снігового. Характерні весняна повінь і осінні дощові паводки. Льодовий режим нестійкий.Глибина русла непостійна, сильно мінлива у створі і вздовж течії. Під час повені 2008 року рівень річки піднявся на 10 метрів.
Поблизу міста Галич у річку Дністер впадають річки Лімниця, Луква, Гнила Липа. Береги Дністра поблизу міста укріплені залізобетонними плитами. На Дністрі в Галичі стоять два мости. Автомобільний міст споруджено у 80-х роках, і старий металевий міст 1900 року, який є однією з архітектурних пам'яток Галича. Також в межах міста по одному мосту через річки Луква і Гнила Липа. Упродовж трьох десятиліть старий металевий міст використовували для руху транспорту на автомагістралі "Івано-Франківськ – Львів". Після того, як 1984 року з’явився новий міст, металевий початку 20 століття перетворили на пішохідний.
Історія
Археологічні дослідження Археологічні дослідження тут, які проводили Лев Лаврецький під керівництвом Ізидора Шараневича (1882—1884), Александер Чоловський з І. Шараневичем (1890), Й. Пеленський (1909, 1911),Галич… — С. 342. також в селах Крилосі, Комарові, Підгородді, Вікторові В. Л. Чачковського з Я. Хмілевським (1925—1932) свідчать, що на цій території людина оселилася ще в добу міді-бронзи. Стародавній Галич був розташований на Крилоській горі, у межиріччі Лукви та Мозолевого потоку аж до Дністра. Вдале географічне розташування міста в поєднанні зі штучним укріпленням полегшувало його захист. Ще й досі збереглися залишки п'яти рядів могутніх земляних валів, що сягають висоти близько 25 м. Тепер тут знаходиться Національний заповідник «Давній Галич», який включає цілий ряд широко відомих пам'яток.
За археологічними дослідженнями, які проводилися під керівництвом Я. Пастернака у 1934—1941, 1951—1952 та 1955 роках (вчені В. Довженок, В. ГончаровТам само.), встановлено, що Галич існував у Х ст. Під час розкопок виявлено розташований на високому пагорбі у селі Крилос (6 км на південь від сучасного Галича) дитинець і ремісничо-торговельний посад, укріплені ровами та валами. Під пагорбом було неукріплене поселення — «підгороддя», заселене ремісниками й торговцями. Під час розкопок дитинця було відкрито залишки фундаментів і стін Успенського собору, збудованого в середині XII століття за князя Ярослава Осмомисла, останки якого знайдено в саркофагу під мозаїчною підлогою собору. Собор був оздоблений різьбленим каменем і фресками. Територія на північ від дитинця була зайнята позаміськими боярськими й монастирськими укріпленими садибами. У Галичі і його передмістях відкрито залишки інших 10 білокам'яних храмів на посаді, а в «підгородді» — залишки ювелірних, гончарних, ковальських та інших майстерень, наземних і заглиблених жител, вироби з глини, заліза, кістки, скла.
Найдавніші писемні свідчення Перша згадка про Галич датована 290 р. Готський історик Йордан згадував місто у своїй праці «Getica». В праці під 290 роком розповідається про битву біля міста Galtis.
Партицький Омелян Йосипович у своїх працях обґрунтовує кельтське походження міста.
Галич згадується під 898 роком у творі «Діяння угрів» угорського хроніста Аноніма. Цей твір написаний при дворі угорського короля Бели ІІІ. Описується ласкава зустріч князя угрів Альмоша (Арпада) галицьким князем:
Період Галицького князівства та Руського королівства Відомо, що давній Галич був великим економічним і культурним центром Київської Русі. Хоча саме розташування міста — за межами власне Русі.О. П. Моця. «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах // Археологія. — 2009. — № 1. — С. 7—16. У 1140 році він згадується в Іпатіївському літописі. Князь Ігор Василькович (у хрещенні Іван) після смерті брата Ростислава (у хрещенні Григорія) став князем у Теребовлі, але залишився в Галичі, ймовірно, бо тодішній Галич переважав старий Теребовль через краще стратегічне розташування.
Володимирко Володарович після смерті Івана Васильковича в 1141 році об'єднав усі галицькі землі в єдине князівство та переніс столицю до ГаличаМ. Котляр. Рюриковичі в Галичині й на Волині… — С. 39. З 1144 року Галич був столицею Галицького князівства, згодом — Галицько-Волинської держави. Центр-акрополь княжого Галича містився біля теперішнього села Крилоса Галицького району Івано-Франківської області на березі річки Лукви (притока Дністра) на стрімкому скелятому виступі (т. зв. «Криліська гора» між р. Луквою й Мозолевим потокомГалич… — С. 341—342). На місці теперішнього міста існував торговельно-ремісничий посад.
З 1199 року — столиця Галицько-Волинського князівства, одне з найбільших міст середньовічної Європи. Значного розквіту досяг у другій половині XII століття за князювання Ярослава Осмомисла та його сина Володимира Ярославовича, згодом (у ХІІІ столітті) — за Романа Мстиславича, а також його сина Данила Романовича. Данило Романович (також король Данило; у радянській історіографії — Данило Галицький), 1238 року остаточно утвердився в цьому краї по поразці угорців на чолі з галицьким боярином Судиславом. У той час у Галичі розвивалися ремесла і торгівля, велося значне цивільне й церковне будівництво. Було складено першу половину Галицько-Волинського літопису.
На початкуГородиський Леон, Зінчишин Ігор. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — 294 с., 44 арк. іл. — С. 42. — ISBN 966-7255-01-8. 1241Галич… — С. 341. року княжий Галич зруйнували монголо-татари хана Бату. У цей час король Данило заснував нове місто, що згодом перейняло на себе адміністративну роль Галича — ЛьвівOrłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — 276 s. — S. 14 . Столицю Галицько-Волинського князівства (Згодом — Руського королівства), ймовірно, було перенесено до Холма, а Галич залишився центром Галицької єпархіїБаран В. Д. Галич давній… — С. 335.
Пізніше бояри зв'язалися з князем Ростиславом Михайловичем, якого вони висунули претендентом на княжіння. 17 серпня 1245 р. під Ярославом відбувся бій, де війська Данила Романовича здобули вирішальну перемогу.
Раніше монголи встановили на захоплених руських землях непомірну данину, а руські князі мусили їхати до них в Золоту Орду по ярлик — гарантію недоторканості. Князь Данило, який мав горду й непоступливу вдачу, також змушений був їхати до хана, який 1250 року послав до нього послів з вимогою віддати Галич. Щоб урятувати місто від руйнації, Данило вирішив скоритися й поїхати по ярлик. Літопис про це пише: «Гірша лиха — честь татарська. Данило Романович, князь великий, що держить землю Руську, Київську, Волинську, Галицьку, стоїть перед ханом навколішки, платить данину…» Але такий вчинок зовсім не свідчить про слабкість князя Данила, а лише про його дипломатичну мудрість. Щоб зберегти ослаблену Київська Русь і місто Галич, він пішов на такий крок, водночас виношуючи плани визволення Русі від загарбників. Данило Галицький веде таємні переговори з Папою Римським Інокентієм IV і пропонує організувати хрестовий похід проти навали, що загрожувала всій Європі. 1253 року понтифік видав соборне послання до християн Європи з закликом виступити проти загарбників. У 1253 року в місті Дорогочині Данило Галицький прийняв королівську корону від папи Інокентія IV. Проте, оголошений похід не відбувся і як результат відносини з курією обірвалися. Місто, згадане ще 1255 р., надалі занепало і втратило своє адміністративне й політичне значення.
Боротьба за галицьку спадищину Влітку 1338 року відбувся Другий з'їзд монархів в угорському Вишеграді. Його результатом стала домовленість між королями Польщі Казимиром III та Угорщини Карлом I Робертом, що у випадку відсутності синів у першого права на польський трон переходять сину Карла І Роберта — тоді принцеві Людовику.Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині… — С. 44.
За договором 1350 роком між Польщею та Угорщиною, в місті залишався гарнізон угорських військ ще на 30 років.