Сидір Єрмак — запорозький козацький ватажок початку XVII століття, кошовий отаман (гетьман) Війська Запорозького у 1617 році. У сучасній історіографії належить до кола «родовитих козаків» козацької старшини, які очолювали козацькі формування в період активних морських походів проти Османської імперії.
Біографія Відомостей про ранні роки життя Сидора Єрмака та його походження майже не збереглося. Український історик Андрій Діаконіхін відносить Єрмака до представників козацької старшини «родового» походження, на відміну від гетьманів, що походили зі шляхти або міщанського середовища.
У 1617 році Сидір Єрмак обіймав посаду гетьмана (кошового отамана) Запорозької Січі. Його каденція припадає на період загострення протистояння Речі Посполитої з Османською імперією та Кримським ханством, коли запорозькі козаки здійснювали низку морських рейдів у Чорному морі.
За дослідженням Тараса Батюка, у серпні 1617 року, повертаючись з морського походу, гетьман Сидір Єрмак прибув на Дон. Це свідчить про координацію дій між запорозьким та донським козацтвом у цей час і про участь Єрмака в ширшій системі антимосковських та антикримських союзів козацтва.
Після 1617 року ім'я Єрмака зникає з відомих письмових джерел, тому подальша його доля та обставини смерті залишаються невідомими.
Оцінки У сучасній історіографії Сидір Єрмак розглядається як один із короткочасних, але реальних керівників запорозького козацтва доби Петра Конашевича-Сагайдачного. Його діяльність вписується в загальний процес формування козацької військово-політичної еліти, що діяла в умовах складних відносин із Річчю Посполитою та Османською Портою.
Історичний контекст морських походів 1616–1618 років Діяльність Сидора Єрмака пов’язана з серією морських походів запорозьких та донських козаків проти Османської імперії на початку XVII століття. Після успішних рейдів Петра Конашевича-Сагайдачного 1614 року на Трапезунд і Синоп, а також здобуття Кафи 1616 року, козацькі флотилії фактично перетворилися на важливий чинник силового балансу в Чорноморському басейні.
У 1616–1618 роках спостерігався пік козацької активності на морі:
1616 рік — великий похід запорожців на чолі із Сагайдачним, у ході якого була здобута Кафа (Феодосія), спалено турецький флот на рейді, здійснено рейди на Синоп і Трапезунд. Участь донських козаків у цих операціях створила підґрунтя для їхнього тіснішого союзу із запорожцями.
1617 рік — продовження дрібніших морських набігів на узбережжя Анатолії та Криму. Османська дипломатія чинить тиск на Річ Посполиту й Московію з вимогою обмежити «козацький розбій». У серпні 1617 року, за московськими донесеннями, на Дону зосередилася велика група донських козаків під проводом отаманів Івана Зарудського, Сидора Єрмака та Негребецького, яка готувалася до нового виступу проти турецьких володінь у пониззі Дону й на Азовському морі.
1618 рік — на тлі Хотинської кампанії та активізації польсько-османського протистояння козацькі морські походи дещо вщухають, проте окремі рейди запорожців і донців проти турецьких володінь тривають. Саме до цього періоду дослідники відносять останні згадки про Сидора Єрмака як одного з ватажків донського козацтва.
Європейські мандрівники та дипломати першої половини XVII ст. (Оттавіо Сапієнца, П’єтро делла Валле, Філіп де Арле де Сезі) описували козацькі флотилії як «панів Чорного моря», відзначаючи їхні напади на Кафу, Синоп і Трапезунд, хоча й не називали поіменно отаманів цих експедицій.
Примітки
Джерела та література