Кароль Август Гейнч (польською Karol August Geinc; народився 1810 — помер після 1860) — польсько-український драматург, аптекар, театральний діяч Житомира середини ХІХ століття. Автор польськомовних та українськомовних п’єс, пов’язаних із раннім розвитком українського аматорського театру. Його драма «Повернення запорожців із Трапезунда» ввійшла до репертуару львівського театру «Руська бесіда» та вважається однією з характерних романтичних обробок козацької тематики].
Біографія Кароль Август Гейнч народився 1810 року в Житомирі в родині військового лікаря польського походження. Родина володіла невеликим маєтком у Гінчівці Здобувши медичну освіту, Гейнч оселився у Житомирі та відкрив власну аптеку, яка розташовувалася на території сучасного Житомирського академічного музично-драматичного театру.
Попри фах аптекаря, Гейнч активно включився в культурне життя міста. Він підтримував зв’язки з аматорськими театральними трупами, брав участь у діяльності місцевих літературних гуртків та став одним із найпомітніших представників житомирського культурного середовища 1840-х років.
Про пізні роки життя драматурга відомостей небагато; останні згадки про нього датуються 1860-ми роками.
Творчість
Ранні комедії 1841 року Гейнч написав дві польськомовні побутові комедії: «Витівки уланів» (Figle ułanów) та «Тогочасна молодь» (Młodzież tegoczesna).
У цих творах автор сатирично зображував шляхетське середовище та критикував явище балагульства — моди серед молодої шляхти на легковажний стиль життя. Комедії виконувалися на аматорській сцені Житомира та Бердичева, мали помітний локальний успіх.
«Повернення запорожців із Трапезунда» 1842 року Гейнч створив українськомовну двоактну п’єсу «Повернення запорожців із Трапезунда», яку автор називав «комедіо-оперою». У творі поєднано романтизацію козаччини, фольклорні мотиви, народнопісенну стилістику; відчутний вплив Івана Котляревського та Григорія Квітки-Основ’яненка.
П’єса стала популярною у трупах Правобережної України та Галичини. Вона увійшла до репертуару львівського театру «Руська бесіда», який у середині ХІХ століття формував основи українського професійного театру.
У творі звучать пісні. Зокрема й такі рядки:
«Честь тобі і слава, о великий Боже,
Що-сь нам дозволив години діждати,
Дороге серцям нашим Запороже,
Рідних і землю нашу оглядати.»
За даними деяких дослідників, під час постановки цієї п’єси в театрі «Руська бесіда» у Львові 1864 року було введено пісню Михайла Вербицького, яка нині відома як державний гімн України — «Ще не вмерла Україна» (в тексті вистави, імовірно, використовували змінену першу строфу «Ще не вмерло Запороже») За свідченням рецензента львівської газети, хор виконував цю пісню «на біс»
Єдиний відомий примірник тексту зберігається у фондах Санкт-Петербурзької публічної бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна.
Значення та оцінки Літературна спадщина Гейнча порівняно невелика, однак його діяльність має значення для історії українсько-польського культурного діалогу на Волині. Він став одним із перших авторів, що звернулися до козацької тематики українською мовою в межах житомирського культурного середовища
Постановки його творів сприяли популяризації української мови на сцені та розвитку аматорського театру. У львівській трупі «Руська бесіда» п’єса «Повернення запорожців…» відіграла роль у становленні раннього українського сценічного репертуару
Пам’ять У Житомирі на честь Кароля Гейнча названо проїзд Гейнча, що вшановує внесок драматурга у місцеву культуру