Ки́ївська школа декоративного різьблення XIX століття — локальна традиція художнього різьблення по дереву, що сформувалася на території Київщини у середині — другій половині XIX століття. Для цієї школи характерні геометризовані рослинні мотиви, глибокий рельєф, симетричні композиції та використання місцевих порід дерева. Термін уживається в мистецтвознавстві для позначення спільних технічних і декоративних ознак, притаманних майстрам Київського регіону.
Історія У XIX столітті на Київщині активно розвивалися ремісничі цехи та ярмаркова торгівля. Дерев’яні побутові предмети — скрині, кухонне начиння, декоративні елементи інтер’єру — мали високий попит у селян та міщан. Це сприяло появі осередків майстрів у селах поблизу Києва, зокрема у Березані, Воронькові, Требухові та Плесецькому.
Мистецтвознавці відзначають, що саме в цих осередках склалася виразна регіональна манера різьблення. Хоча формальних навчальних закладів або майстерень, об’єднаних у спільну школу, не існувало, вироби з Київського регіону демонстрували подібні технічні прийоми й типові орнаментальні мотиви. Характерні риси До основних ознак київської школи належать:
Глибокий рельєф з чітко окресленими краями орнаменту. Поєднання геометричних та рослинних мотивів: трилисники, стилізовані квіти, «сонечка», ромби, меандрові лінії. Симетричні композиції, що мають певну спорідненість із народним бароко, але значно спрощені. Лінійна підрізка та гравірування для підкреслення дрібних деталей. Використання місцевих порід дерева — липи, явора, груші, що підходили для тонкого різьблення. Моріння або вощина для підсилення контрасту та рельєфності.
Типологія виробів Майстри київської школи виготовляли:
побутові речі — скрині, хлібниці, мисники, гребені; елементи інтер’єру — наличники, декоративні сволоки, одвірки; культові предмети — підсвічники, хрестики, окремі елементи іконостасів; дрібні ярмаркові вироби — люльки, шкатулки, сувенірні предмети.
Поширення та вплив Продукція київських майстрів поширювалася переважно на місцевих ярмарках, зокрема на Контрактовому ярмарку в Києві, де її купували як мешканці міста, так і приїжджі торговці. У другій половині XIX століття орнаментика київської школи поступово проникала на сусідні території — Полтавщину та Черкащину — завдяки мандрівним майстрам та учням, які переймали техніки.
На початку XX століття окремі мотиви були переосмислені в межах українського модерну, однак як самостійна традиція школа поступово занепала. Занепад Після революційних подій 1917–1920 років і зміни соціально-економічних умов попит на декоративні вироби різко скоротився. Чимало майстрів перейшли на промислове виробництво, і традиція втратила спадкоємність. Сьогодні зразки київської школи зберігаються у музейних колекціях та приватних збірках. У дослідженнях Феномен київської школи вивчається в контексті:
українського народного мистецтва; регіональних декоративних традицій; технологій різьблення по дереву; культурної історії Київського регіону.
Див. також
Українське народне різьблення Народні художні промисли України Декоративно-ужиткове мистецтво України