Пре́мія Ли́сенка () — віртуальна сатирична нагорода, яку з 1990 року щороку французький аналітичний клуб Carrefour de l'horloge («Перехрестя годинникарів», колишня назва Club de l'horloge — «Клуб годинникарів») присуджує особам, які своїми творами чи діями (з точки зору журі, що присуджує премію) зробили «зразковий внесок у дезінформацію в наукових чи історичних питаннях, використовуючи ідеологічні методи та аргументи»Collet, Isabell; Dayer, Caroline (2014). Former envers et contre le genre. De Boeck Superieur. ISBN 9782804189242..

Лауреатів обирає журі, що складається з фахівців з різних дисциплін — біології, демографії, економіки, лінгвістики, географії, етнографії, соціології, політології, психології, психіатрії, кримінології, історії та інших. Склад журі залишається конфіденційним для захисту свободи судження його членів. «Клуб годинникарів» несе виключно остаточну відповідальність за присудження «премії».

Причини заснування премії Провідна постать радянської біології за часів Й. Сталіна та М. Хрущова, Трохим Лисенко боровся проти генетики, стверджуючи, що її вчення суперечить марксизму. Згідно з його поглядами, прогресивна наука закликає до трансформації суспільства та протистоїть реакційній науці — буржуазній, фашистській, нацистській, — яку він вважає такою, що виправдовує консерватизм і нерівність. Ті, хто нападає на теорії, які вони вважають реакційними, і засуджують авторів, які їх підтримують у різних наукових галузях, залишаються вірними послідовниками Лисенка, навіть якщо вони не дотримуються суворо його ідей.

Премія Лисенка, звісно, є обманом. Але це серйозний обман. З 1937 по 1964 рік Т. Лисенко тиранізував радянську біологію. Він стверджував, що генетика несумісна з марксизмом та його проєктом створення нової людини. Нобелівський лауреат Жак Моно вважав, що Лисенко мав рацію в цьому питанні: потрібно зробити вибір між марксизмом та наукою. Сьогодні марксистський етатизм зазнав краху, але егалітарна утопія породила нову домінуючу ідеологію: космополітичний неосоціалізм. Як і попередня, ця ідеологія утримує свої позиції лише завдяки інтелектуальному тероризму, який перешкоджає встановленню істини.

Неолисенківство сіє хаос у різних галузях знань …. Воно перешкоджає певним дослідженням і заважає широкому загалу повністю усвідомити, наскільки несумісний егалітаризм у всіх його формах з висновками науки. Як сказав Авраам Лінкольн: «Не можна брехати всім увесь час».

Конфлікт У 2003 році історикиня Елізабет Рудінеско («лауреатка» премії того року) опублікувала статтю в журналі Les Temps modernes, у якій звинуватила деяких членів Club de l'horloge у «замаскованому антисемітизмі». Клуб, після того як попросив і отримав право на відповідь на сторінках того ж журналу, викликав вчену до суду за наклеп; остання була виправдана як у першій інстанції (у червні 2005 року), так і в апеляції (березень 2006 року) на підставі права вільно висловлювати свої ідеї в інтелектуальних дебатах.

Лауреати 1990: , генетик, «за всю його діяльність», та , історик, «за його роботу президентом Двохсотлітньої місії» 1991: , демограф, «за аналіз іноземної імміграції та рівня народжуваності у Франції» 1992: , колишній міністр юстиції, «духовний син» кримінолога Марка Анселя (1902—1990), «за його теоретичний та практичний внесок у боротьбу зі злочинністю» 1993: Карло Гінзбург, історик і археолог, «за їхній внесок в індоєвропейські дослідження» 1994: Джон Кеннет Ґелбрейт, економіст, «за захист мінімальної заробітної плати та соціалістичної політики боротьби з безробіттям» 1995: , професійний історик та етнолог-аматор «за аналіз африканських етнічних груп, описаний як фантазія про колонізацію» 1996: , генетик, професор Музею історії природознавства, «за внесок у вивчення людських рас» 1997: , політолог, «за аналіз французького політичного життя» 1998: П'єр Бурдьє, соціолог, «за весь його творчий доробок» 1999: , демограф, «за аналіз вартості імміграції» 2000: , автор книги Чорні Афіни — афро-азійське походження класичної цивілізації (), «за аналіз походження західної цивілізації» 2001: і , орієнталісти, «за їхній аналіз занепаду ісламізму» 2002: Данієль Кон-Бендіт, , депутат Європарламенту і , економіст, «за їхній зразковий внесок у кампанію на підтримку євро» 2003: Елізабет Рудінеско, психоаналітик, послідовниця Фрейда та Лакана, «за її захист та ілюстрацію психоаналізу» 2004: , географ, історик, політолог, «за аналіз відносин між Туреччиною та Європою» 2005: , автор книги Колонізувати. Винищити — про війну та колоніальну державу (, «за його внесок в історію французької колонізації» 2006: , політолог, директор з досліджень у CNRS і , історик, викладач Університету Ніцци, «за їхній аналіз переваг імміграції та соціального різноманіття» 2007: , історик філософії, «за те, що пролив світло на мусульманські корені християнської Європи» 2008: , економіст-антиглобаліст, учень Маркса, Фрейда та Кейнса, «за аналіз капіталізму та економічної кризи» 2009: , міністр і Жерар Нуарьєль, історик, «за їхній внесок у дискусію про національну ідентичність» 2010: Жан Жузель, кліматолог, член GIEC і , телеведучий та екологічний активіст, «за їхній внесок у дискусію щодо зміни клімату» 2011: , педагог, «за його вагомий внесок у руйнування освіти» 2012: , міністр національної освіти, Джудіт Батлер, філософ, та , соціолог, «за їхній визначний внесок у просування гендерної теорії» 2013: , ісламолог та , політолог, «за їхню роботу, що викриває міф про ісламізацію» 2014: П'єр-Андре Тагієфф, політолог, «за глибокий аналіз расизму в усіх його формах» 2015: Тома Пікетті, економіст, «за аналіз капіталізму та нерівності» 2016: , історик, «за реконструкцію французької історії» 2021: Ніл Ферґюсон і , фахівці з епідеміологічних моделей, «за їхню запеклу впертість у створенні помилкових прогнозів, упереджене виправдання тиранії під приводом здоров'я та чудову ілюстрацію псевдонауки».

Примітки

Посилання Le prix Lyssenko // Carrefour de l'Horloge