Сумурой (також відомий як Аґустін Сумурой () або Хуан Сумурой ()) — лідер, мореплавець і командувач місцевого ополчення XVII століття, який очолив одне з наймасштабніших антиколоніальних повстань на Філіппінах проти Іспанської імперії у 1649—1650 роках. Його дії розпочалися в провінції (острів Самар) і швидко переросли в широкий рух, що охопив Вісайські острови та Мінданао.

Життєпис

Про дитинство та юнацькі роки Сумуроя нічого не відомо, окрім свідчень хроніста Касіміро Діаса, який зазначав, що його батько був «бабайланом» (місцевим жерцем), мав значний вплив на громаду й виховував сина в дусі традиційних вірувань. До подій 1649 року Сумурой належав до місцевої еліти (принципаліїв) і користувався високим авторитетом як серед свого народу, так і серед іспанських колонізаторів. Він був висококваліфікованим морським лоцманом, що забезпечило йому прихильність з боку єзуїтів, а також командувачем гарнізону, відповідального за оборону від набігів мусульманських племен. Його описували як сміливого, розумного й надійного чоловіка з «проникливим поглядом». Завдяки своїй службі та статусу він користувався привілеями, зокрема звільненням від сплати данини та виконання особистих повинностей.

Попри довіру з боку єзуїтів, Сумурой вступив у конфлікт з отцем Мігелем Понсе Барбераном (), вихідцем з Арагонського королівства та своїм духовним наставником. Сумурой залишив дружину й узяв собі іншу жінку. Отець Понсе застерігав його від цього перелюбного союзу й зрештою наказав забрати в нього нову дружину. Ба більше, згодом він розпорядився заслати її на інший острів, щоб розлучити пару. Історик де ла Коста зазначав, що цей «особистий і дуже людський аспект історії було проігноровано в історичних підручниках», однак саме він став поштовхом до прагнення Сумуроя помсти.

Повстання 1649—1650 років

Особистий мотив Сумуроя збігся з глибоким народним обуренням. У 1649 році генерал-губернатор Дієго Фахардо () видав указ про примусову мобілізацію (так званих полістас) варайських теслярів і робітників для роботи на корабельнях у Кавіте. Потреба в кораблях була критичною через постійні атаки голландського флоту. Жителі виступили проти цього наказу, оскільки тривала подорож означала розлуку з родинами. Щоб залучити на свій бік більше людей, Сумурой таємно переконував кожного робітника, що саме отець Понсе особисто вніс їх до списків на відправлення в Кавіте.

1 червня 1649 року, у вівторок, Сумурой розпочав повстання. Він підстеріг отця Мігеля Понсе на сходах після вечері, коли той зупинився для молитви за душі в Чистилищі, і вбив його ударом списа в груди. Іспанці назвали цей вчинок «святотатським батьковбивством». Після цього було спалено більшість церков на узбережжі Ібабао (Самар). Під проводом Сумуроя та його соратників — дона Хуана Понсе () і Педро Камуги () — повстання швидко поширилося.

До руху приєдналися бікольці з Сорсогону та Камарінесу. Заворушення охопили Себу, Масбате (де було страчено іспанського альфереза), Камігін і північне Мінданао. До повстання приєднався навіть один іспанець — Педро Сапата (), якого згодом убили самі повстанці. Водночас деякі місцеві принципалії, зокрема дон Габріель Хонгпон (), залишилися вірними іспанській короні та захищали християнські ікони.

Хід бойових дій

Серйозно стривожений генерал-губернатор наказав генералові Андреа Лопесу де Азалдісруї () придушити повстання. Однак місцеве ополчення виявилося нелояльним, вважаючи повстанців «справжніми людьми». Сумурой закріпився на природному плато, відомому як Меса де Палапаг (). Це була майже неприступна фортеця з траншеями та пастками у вигляді підвішених кам'яних брил. Його зухвала відповідь на обіцянку винагороди за його голову — коли повстанці надіслали іспанському командирові голову свині — стала символом його непокори.

Для штурму плато іспанці залучили елітні війська з морської бази Замбоанга — народ лутао (), відомих мореплавців, під проводом генерала дона Франсіско Угбо () та Алонсо Макомбона ().

Падіння та загибель

Повстання згасло лише в липні 1650 року. Урядові війська здійснили несподіваний штурм під покровом темряви й тропічної зливи, яка змусила вартових повстанців сховатися та заглушила кроки нападників. Під час бою загинула мати Сумуроя, яку вбили солдати лутао. Сам Сумурой намагався втекти; його таємно виносили з поля бою в гамаку, оскільки він був виснажений або поранений. Згідно з хроніками, щоб припинити бойові дії та уникнути подальшого винищення, повстанці самі вбили Сумуроя й принесли його голову іспанському командирові. Його соратник Педро Камуг згодом здався та прийняв християнство.

Пам'ять

Сумурой залишається національним героєм Філіппін і часто вшановується під час різноманітних історичних заходів. На його честь названо вид геконів Cyrtodactylus sumuroi, ендемічний для Самару.

Окрім цього, існує низка народних легенд про Сумуроя, у яких він постає героєм, здатним одним кроком переступити океан; його часто змальовують як гіганта або наділяють магічними здібностями «антінг-антінг» (амулетами).

Коментарі

Примітки

Література