Францішек Сток, також відомий як Франц Шток (, ; 20 березня 1880, Дутовлє — 4 березня 1935, Сянок) — польський офіцер і діяч незалежності, підполковник піхоти.
Біографія Сток мав словенське походження. Він був сином Юзефа та Анни, до шлюбу Сток.
Як солдат, призначений з Імператорсько-Королівської армії, 1 вересня 1901 року був підвищений до звання піхотного кадета ландверу. 1 листопада 1902 року був підвищений до звання лейтенанта ландверу. Він служив у 14-му піхотному полку ландверу в Брно: кадетом і помічником офіцера в 1902 році, а пізніше офіцером (1903, 1904). У наступні роки він служив у 18-му піхотному полку ландверу з Перемишля (він був офіцером цього підрозділу приблизно з 1905 по 1913 рік). У цей період 1 травня 1909 року його підвищено до звання оберлейтенанта ландверну. У 1910 та 1911 роках він служив командиром кулеметного відділення 3/L 18 у складі 18-го піхотного полку. У жовтні 1911 року його перевели з Сянока до Перемишля.
Близько 1910 року він залучився до діяльності незалежних та воєнізованих організацій. Служачи офіцером у Сяноку, він мав можливість проводити польові роботи та користуватися стрільбищем. Він виявляв інтерес до діяльності Сяноцького відділення Стрілецької асоціації, виконуючи роль зв'язкового між організацією та військовою владою. Він працював інструктором Стрілецької асоціації (через нього зброю позичали з Сяноцьких казарм членам Стрільської асоціації), загонів Бартоша, 7-го стрілецького загону та проводив курс унтерофіцерів у Війську Польському. У 1910 році він був одним із засновників «Мисливського товариства в Сяноку» (разом з доктором Станіславом Доманським та іншими). Він був членом і входив до правління Сяноцького відділення Польського гімнастичного товариства «Сокіл». Після рішення вищого керівництва «Сокоал» про мілітаризацію об'єднання шляхом створення Постійних Сокільських Загонів (також відомих як Sokole Wojskowy Drużyny Polowe), Постійний Сокільський Загін також був створений у Сяноку 29 червня 1913 року. Францішек Сток став його командиром, а Броніслав Прашалович та Болеслав Мозоловський служили інструкторами з навчання.
До 1914 року він працював писарем. Після початку Першої світової війни його призвали на дійсну службу в перші дні мобілізації. Він був тяжко поранений у бою в Карпатах проти росіян. Він отримав вогнепальне поранення в живіт поблизу Лаборця. Потім він провів деякий час у шпиталі в Граці. Після лікування він прибув до Сянока в 1915 році в званні гауптмана.
Наприкінці війни, у жовтні 1918 року, разом з іншими міськими діячами (головою Войцехом Шльончкою та, серед інших, Адамом Пителем, Феліксом Гелою, Павлом Бедкою, Каролем Залеським, Яном Райхелем, Антонієм Куркою) він діяв у складі Комітету національної самооборони, створеного 20 жовтня 1918 року. Разом з Мар'яном Шайною він організував польські збройні сили, і перші польські патрулі під їхнім командуванням вирушили з будівлі «Сокола» у Сяноку на вулиці міста вранці 1 листопада 1918 року. Того ж дня разом із Шайною, капітаном Куркою, президентом саноцького «Сокола» Адамом Пителем та мером Павлом Бедкою він брав участь у переговорах між делегацією міської ради Сянока та командиром військового гарнізону в Сяноку полковником Іваном Максимовичем, і, незважаючи на його опір, 54-й піхотний полк, що походив з Чеських земель,– який на той час дислокувався в місцевих казармах, було роззброєно, після чого близько 1000 солдатів підрозділу (близько 600 чехів та 300 німців) покинули місто. Завдяки його зусиллям зброю було звільнено з сяноцьких казарм. 1 листопада 1918 року Антоній Курка та Францішек Сток очолили соколів, скаутів та добровольців, які зайняли казарми; В результаті було створено народне ополчення, командиром якого був Курка, а заступником — Сток. У той час капітан Сток перейняв командування площею в Сяноку. З 8 по 25 листопада 1918 року він був командиром так званого «Батальйону дітей Санока», передавши командування площею капітану Гофману. Потім він організував оборону міста від Української галицької армії.
Постановою міської ради Сянока від 2 січня 1919 року її було визнано належною до гміни Санок. Після закінчення Першої світової війни та відновлення незалежності Польщею його прийняли до лав Польської армії. У 1919 році він був активістом районної ради Товариства інвалідів війни Республіки Польща в Сяноку. 3 травня 1922 року йому було присвоєно звання майора, старшинство набуло чинності 1 червня 1922 року, і він посів 83-тє місце в офіцерському корпусі піхоти. 22 липня 1922 року його було затверджено на посаді виконуючого обов'язки заступника командира 57-го піхотного полку в Познані з одночасним переведенням з 2-го Підгальського стрілецького полку. У березні 1924 року його було переведено до 2-го Підгальського стрілецького полку на посаду заступника командира полку. 1 грудня 1924 року його було підвищено до підполковника, старшинство набуло чинності 15 серпня 1924 року, а вислуга служби — 22-го класу в офіцерському корпусі піхоти. У січні 1928 року його було звільнено з посади та передано до розпорядження командира корпусного округу №10, а 31 березня того ж року він вийшов у відставку. Він жив у Сяноку.У 1934 році він залишався на обліку командування призовом повіту Санок, будучи призначеним до кадрового офіцерського округу №10, а потім призначеним на воєнний час.
Після звільнення з армії він керував фермою в Сяноку. У 1920-х роках він був головою правління мисливського товариства Сянока. У 1920, 1921 та 1922 роках він був членом партії «Сокол» міста Сянок. У 1931 році він став членом Тимчасової ради міста Сянок. У 1932 році він став членом об'єднаної ради. У той час він був активістом BBWR.
Францішек Сток помер 4 березня 1935 року в Сяноку. Його поховали на цвинтарі на вулиці Яна Матейки в Сяноку, де також була похована його дружина Марія (1889–1969).
Сім'я 19 липня 1913 року в церкві Преображення Господнього він одружився з Марією Леокадією Прохаска (1889–1969), сестрою художника Францішека Прохаски, з якою у нього було дві доньки: Анна Яніна «Йоанна» (нар. 1914) та Марія (нар. 1916). Родина жила на вулиці Длуга, 27 (будівля спочатку мала реєстровий номер 947). Обидві доньки закінчили жіночу гімназію Емілії Платер у Саноку (Анна у 1932 році, Марія у 1934 році). Під час німецької окупації його дружину та обох дочок заарештувало гестапо та ув'язнило. Зрештою, двоє з них повернули собі свободу, тоді як Марію депортували до німецького концентраційного табору Аушвіц-Біркенау, де вона загинула у 1944 році. У 1935 році донька Анна одружилася з підпоручником Александером Флорковським з 2-го Підгальського стрілецького полку, дислокованого в Сяноку. Під час Другої світової війни в будинку родини Стоків проживали польські біженці, які прямували транскордонними маршрутами до Угорщини. Там також жила Ядвіга Прохаска, мати Францішека Прохаски.
Нагороди
Ювілейний хрест В 1915 році отримав 2 австро-угорські ордени. Медаль Незалежності (16 вересня 1931)
Вшанування
Стока ще за життя вшанували на дошці, встановленій Громадянським комітетом та відкритій 1 листопада 1928 року на фасаді будівлі «Сокола» в Сяноку на честь 10-ї річниці відновлення незалежності Польщі та виходу перших польських патрулів з будівлі санківського «Сокола» 1 листопада 1918 року. Під час Другої світової війни її було знято, заховано та зберігано керівником будівництва Емілем Рудаком. Після 1944 року її було передано до Історичного музею в Сяноку. Її знову відкрили 10 листопада 1988 року, у 70-ту річницю відновлення незалежності Польщі та подій, що відбулися в Сяноку того часу. Напис говорить: «1 листопада 1918 року жменька молодих людей, сповнених радісного запалу польських дій, сформувала в Соколі під керівництвом капітана Ф. Стока та командира Сокола М. Шайни перші збройні сили в Сяноку для захисту воскреслої Батьківщини. На згадку про нащадків у десяту річницю визволення Польщі».
Поет Януш Шубер згадав Стока у своїй публікації 2005 року «Mojość».
Література