Астрономія в Узбекистані розвивається головним чином в Астрономічному інституту імені Улугбека при Академії наук Узбекистану. Інституту підпорядковані Кітабська і Майданакська обсерваторії.

Узбецькі астрономи були широко відомі ще в середньовічному ісламському світі. Значних наукових успіхів досягли Аль-Хорезмі, Аль-Біруні й особливо Улугбек. Сучасні астрономічні спостереження в Узбекистані почалися 1873 року із заснуванням Ташкентської астрономічної обсерваторії, яка 1966 року була перетворена на Астрономічний інститут Академії наук Узбецької РСР, а зараз це Астрономічний інститут імені Улугбека Академії наук Узбекистану. Майданакська високогірна обсерваторія завдяки унікальному астроклімату стала місцем розташування приладів багатьох інших астрономічних установ з усього СРСР, у тому числі з України.

До найпомітніших установ Узбекистану з популяризації астрономії належать Обсерваторія Улугбека біля Самарканда, Музей Астрономії в Ташкенті та Ташкентський планетарій.

Історія

Ісламська астрономія

У добу Середньовіччя астрономія на території Узбекистану досягала значних успіхів, розвиваючись як частина астрономії середньовічного ісламського світу. Серед ісламських астрономів, які народились або працювали в Узбекистані, особливо відомі Улугбек, Аль-Хорезмі, Аль-Біруні, Аль-Фергані.

Ташкентська астрономічна обсерваторія

Першою сучасною обсерваторією в Узбекистані стала Ташкентська астрономічна обсерваторія. Її історію відраховують від 1873 року, коли на території обсерваторії виконали перші вимірювання широти й часу. Задачею Ташкентської астрономічної обсерваторії було створення опорної геодезичної мережі. За результатами цієї роботи П. К. Залеський 1914 року опублікував повний каталог координат 850 населених пунктів Туркестанського краю.

1895 року в межах міжнародної програми Carte du Ciel Ташкентська астрономічна обсерваторія отримала нормальний астрограф і розпочала роботи зі створення фотографічної карти неба. Задачі астрометрії залишались головною тематикою Ташкентської астрономічної обсерваторії протягом перших 100 років її історії. Обсерваторія вимірювала поправки часу, зміни географічних широт, складала зоряні каталоги, досліджувала похибки інструментів.

1935 року була заснована кафедра теоретичної фізики Середньоазійського державного університету (нині Національний університет Узбекистану імені Мірзо Улугбека). У 1935–1941 роках її очолював професор Левашов, фахівець з гравітації загальної теорії відносності.

Коли на початку Другої світової війни астрономічні обсерваторії європейської частини СРСР евакуювалися в Азію, лише Ташкентська астрономічна обсерваторія протягом чотирьох із половиною місяців 1941 року забезпечувала СРСР точним часом. Сигнали точного часу передавали в ефір безпосередньо з території обсерваторії. Ситуація повторилася 1944 року, коли було тривало повернення евакуйованих обсерваторій з Азії в Європу.

Астрономічний інститут АН Узбецької РСР і Майданак як всесоюзний спостережний майданчик

У 1966 року Ташкентську астрономічну обсерваторію перетворили на Астрономічний інститут Академії наук Узбецької РСР. 1978 року на Кітабській міжнародній широтній станції встановили подвійний астрограф Цайса. На цьому приладі та на нормальному астрографі, встановленому в Ташкенті 1895 року для програми Carte du Ciel, загалом відзняли близько 15000 фотопластинок, що робить фототеку Астрономічного інституту однією з найбагатших у світі. 1985 року Астрономічний інститут приєднався до міжнародної геліосейсмологічної колаборації IRIS, яка вимірювала пульсації Сонця задля визначення його внутрішньої структури. Геліосейсмічні дані спостережної станції Кумбель біля Ташкента склали понад 40 % усього банку даних програми IRIS, що стало одним з найбільш вдалих проєктів Астрономічного інституту.

Після тривалих пошуків місця з найкращим астрокліматом у 1960-х роках астрономи обрали гору Майданак як оптимальне місце розташування високогірної обсерваторії. Це місце має близько 2000 годин ясного нічного часу на рік та медіанну якість атмосферного зображення 0,69''. 1970 року на горі створили постійно діючу Високогірну Майданакську експедицію Астрономічного інституту, згодом перетворену на Майданакську високогірну обсерваторію. 1980 року також на горі Майданак утворили Окремий командно-вимірювальний комплекс «Майданак»НИП-21 — нп. Майданак (Узбекистан) (1980)., який працював для воєнних цілей, але зараз закритий. Окрім Астрономічного інституту АН Узбецької РСР Майданакську високогірну обсерваторію використовували як майданчик для розташування своїх телескопів інші радянські наукови установи — Головна астрономічна обсерваторія АН Української РСР (Київ), НДІ астрономії Харківського національного університету, Державний астрономічний інститут ім. П. К. Штернберга (Москва), (нині — Санкт-Петербург).

У 1960-ті роки в Узбекистані почала розвиватись релятивістська астрофізика. Піонерами цих досліджень були Ленур Арифов в Інституті ядерної фізики Академії наук Узбецької РСР та Микола Міцкевич в .

Незалежний Узбекистан

1993 року Узбекистан націоналізував розташовані в Майданаку астрономічні прилади українських і російських обсерваторій.

З розпадом СРСР зупинилось будівництво радіообсерваторії «Суффа», в якій мав розташуватись 70-метровий радіотелескоп РТ-70, аналогічний тому, що працює в Євпаторії. Узбекістан і Росія кілька разів заявляли про спільні спроби завершити будівництво.

2017 на саміті з науки й технологій Організації ісламського співробітництва висунули ідею побудувати в Майданакській обсерваторії 4-метровий телескоп з адаптивною оптикою, назвавши його іменем Улугбека.

Наукові дослідження Нині Астрономічний інститут імені Улугбека та Майданакська обсерваторія у його складі беруть участь у спостереженях наднових у близьких галактиках, гравітаційних лінз, блазарів, оптичних післясвічень гамма-спалахів. Вони входять до колаборації SVOM з пошуку оптичних післясвічень гамма-спалахів та колаборації GRANDMA з реєстрації оптичних проявів джерел гравітаційних хвиль.

В Астрономічному інституті імені Улугбека також працює дослідницька група з релятивістської астрофізики, яка займається дослідженнями пульсарів, магнетарів, чорних дір, гравітаційних хвиль, електромагнітних і скалярних полів, а також використанням штучних супутників для навігаційних систем та досліджень іоносфери.

За даними SCOPUS, Узбекистан за рівнем розвитку астрономічних досліджень посідає 56 місце у світі й випереджає решту країн Центральної Азії.

Популяризація астрономії В Обсерваторії Улугбека біля Самарканда, зруйнованій 1449 року й розкопаній 1908 року, нині працює музей, відкритий 1970 року. Ташкентський планетарій почав працювати 1963 року, а 2003 перевідкрився у новій будівлі. Від 2009 року в Ташкенті працює Музей Астрономії.

Примітки