Крикетна бита — спеціалізоване спорядження, яке використовують у крикеті для удару по м'ячу.
Будова і розміри
Лопать (blade) крикетної бити — дерев'яний брусок, зазвичай плаский на ударній поверхні та з ребром на зворотному боці для посилення середини лопаті, куди зазвичай вдаряється м'яч. Лопать приєднана до довгого циліндричного руків'я (handle), зазвичай покритого гумою. У місці з'єднання руків'я з лопаттю бита має дерев'яну пружинну конструкцію. Краї лопаті, найближчі до руків'я, називають плечима (shoulders), а нижню частину лопаті — носком (toe) бити.
Згідно з пунктом 5 , довжина бити не може перевищувати 96,5 см (38 дюймів), ширина — 10,8 см (4,25 дюйма), загальна товщина — не більше 6,7 см (2,64 дюйма), а довжина краю — не більш як 4 cм (1,56 дюйма). Додаток B до правил містить більш точні вимоги. Суддям надається калібр для бити, щоб вони могли будь-коли перевірити її відповідність стандартам.
Більшість дорослих бит використовують максимально дозволену ширину, але жодна загальнодоступна крикетна бита не використовує максимальну дозволену довжину 96,5 см і рідко довжина перевищує 89 см (35 дюймів). Вага бити зазвичай становить від 1,1 до 1,4 кг.
Матеріали та виробництво
Переважну кількість сучасних бит виготовляють на Індійському субконтиненті — в Індії та Пакистані; також бити виготовляють в Англії, Австралії та Новій Зеландії.
Биту традиційно виготовляють з вербової, зокрема з різновиду білої верби (Salix alba var. caerulea), яку англійською також називають «cricket bat willow». Цей різновид верби дуже міцний та ударостійкий, не отримує значних вм'ятин та сколів під час відбивання м'яча, і мало важить.
У Кашмірі для виготовлення бит використовують білу вербу, завезену у 1820-х роках британцями, що правили тоді Індією. Це той же біологічний вид, що і англійська біла верба, і немає ніяких доказів, що деревина або готовий виріб має інші властивості, але кашмірські бити продаються за значно нижчими цінами, ніж англійські, які вважаються кращими.
Значну частину крикетних бит «English Willow» виготовляють в Індії з вербових заготовок, імпортованих з Англії. Відрізнити «підроблені» бити, що насправді виготовлені з кашмірської верби, практично неможливо. Таким чином, маркетинг бит «English Willow» базується на основі між покупцем і брендом, що є основною перешкодою для малих брендів, які намагаються виготовляти бити в Індії.
Одним із аргументів проти кашмірської верби є те, що вона зростає у більш теплому кліматі: нібито через такі умови деревина має ширші волокна, тому твердіша та менш пружна. Однак це також поширена проблема і для бит з англійської верби. Через обмежені запаси білої верби та високого попиту на неї в Англії існує багато невеликих приватних плантацій, на яких дерева вирощують в ідеальних умовах, щоб вони дозрівали у віці 10—12 років, внаслідок чого їх деревина має значно ширші волокна.
Найвідоміші виробники бит: Sareen Sports Industries (Індія) Sanspareils Greenlands (Індія) Gunn & Moore (Англія) Kookaburra Sport (Австралія) Spartan Sports (Австралія)
Альтернативи вербовій деревині З огляду на зменшення популяції білої верби по всій Англії, ведуться дослідження з метою відшукати сучасні альтернативи вербовим битам. Згідно з результатами дослідників Кембриджського університету опублікованим у журналі «The Journal of Sports Engineering and Technology», крикетні бити, виготовлені з бамбука, мають вищу міцність, ніж традиційні вербові. Таким чином бамбукова бита, маючи міцність, подібну до вербової може бути тонша і легша. Бита, яку використовували дослідники, була спеціально виготовленим прототипом, склеєним з шарів бамбукової деревини
Використання бамбука як альтернативи вербі можуть сприяти глобальному поширенню крикету в регіонах, де верба не росте, таких як Китай та Південно-Східна Азія, де бамбука багато. Крім того, оскільки бамбукові бити були б значно дешевшими за традиційні вербові, це зробило б цей вид спорту доступнішим.
опублікував заяву, в якій йдеться, виготовлення бит з бамбуку протирічитиме чинному зводу правил крикету, оскільки Правило 5.3.2 говорить, лопать крикетної бити може бути виготовлена виключно з дерева" (це уточнення внесено до правил у 1979 після ). Таким чином, оскільки бамбук є травою, правила знадобиться переглянути, щоб дозволити використання виготовлених з нього бит. Втім, у цій заяві також йдеться, що підкомітет з правил розгляне питання бамбукових бит та інших альтернатив вербі.
Догляд Більшість бит не готові до негайного використання відразу після придбання та потребують простукування старим крикетним м'ячем або спеціальною киянкою для утрамбовування м'яких волокон, щоб при ударі по новому твердому крикетному м'ячу бита не пошкоджувалася, а удар отримував повну потужність. Цей процес триває від 3 до 6 годин. Також може знадобитися обробка сирою (некип'яченою) лляною олією для заповнення проміжків між волокнами. Регулярне нанесення олії робить деревину менш чутливою до перепадів вологості повітря, які можуть спричинити деформацію або розтріскування. Ще одним важливим фактором є те, що олія збільшує силу тертя поверхні м'яча об поверхню бити, забезпечуючи кращий контроль над ударом. Лицьову сторону бити часто покривають захисною плівкою.
Історія
Перша письмова згадка про крикетну биту датується 1624 роком: це матеріали судової справи бетсмена, який ненавмисно вбив битою, намагаючись завадити йому спіймати м'яч. Найстаріша відома крикетна бита, що збереглася до наших днів, виготовлено у 1729 році. Вона виставлена у Кімнаті Сандхема стадіону Овал в Лондоні.
Бити не завжди мали таку форму, яку мають зараз: до XVIII століття крикетні бити, як правило, мали форму, подібну до сучасних хокейних ключок. Це зумовлено тим, що у ранньому крикеті подавали м'яч дуже низько (зараз це заборонено правилами), і така форма бити була зручніша для відбивання. Також є версія, що така форма могла бути наслідком походження гри: хоча перші форми крикету маловідомі, існують припущення, що в ранні версії цієї гри могли грати ґирлиґами.
У 1770-х роках правила змінили, і хоча м'яч тоді все ще подавали знизу, він стикався з битою вище. У цей час з'явилися крикетні бити з приблизно прямою лопаттю, але вони були дуже важкими, і частина бити, яка найкраще підходила для удару по м'ячу, була ближче до кінця. Ширина бит ще не регулювалася, і відомий випадок, коли у 1771 році гравець вийшов на поле проти Гамблдона з битою, лопать якої мала таку ж ширину, як сама . Це визнали неспортивним, і ширину лопаті обмежили до 10,8 см, що використовується дотепер.
У 1835 році довжину бити обмежили до 96,5 см, якою вона залишається і в наші дні. П'ять років по тому відбулося перше зареєстроване використання «пружини», яка вставлялася в руків'я, спочатку виготовленої з китового вуса, пізніше з індійського каучуку. З 1864 подачі почали здійснювати через плече, що призвело до подальшого полегшення та більш витонченої форми лопаті.
Сучасну конструкцію бити, у якій руків'я з'єднане з лопаттю через конічне зрощення, винайшов у 1880-х роках (учень Брюнеля та перший головний інженер під річкою Северн). Зрощені ручки використовувалися й до цього, але вони мали тенденцію ламатися в кутку з'єднання. Конусність забезпечує більш поступову передачу навантаження від лопаті бити до ручки, дозволяючи уникнути цієї проблеми.
У 2018 році Microsoft та Spektacom Technologies розробили «розумну» крикетну биту, яка використовує вбудовані датчики для збору під час гри даних, таких як швидкість та дуга удару бити, точка контакту між битою та м'ячем, а також енергія, що витрачається гравцем. Ці дані передаються у додаток на смартфоні та можуть бути корисні як гравцеві, так і тренерам, глядачам, коментаторам і суддям.
Гігантські бити Кілька організацій виготовили гігантські крикетні бити, претендуючи на рекорд. Такі бити виставляють як публічні інсталяції. Станом на грудень 2025 року Книга рекордів Гіннеса визнає найбільшою биту, виготовлену компанією «Pernod Ricard» в Хайдарабаді, Індія. Бита виготовлена з тополі у масштабі 1:22 і має довжину 17,08 м (56 футів 1 дюйм). Попередній рекорд належав тополевій биті довжиною 15,62 м, виготовленій компанією «Classic Mall Development» у Ченнаї, Індія.
Примітки