Миха́йло Аполло́нович Вя́лов (; 27 грудня 1904 — 10 серпня 1971) — радянський воєначальник часів Другої світової війни, полковник (1943).
Життєпис Народився в місті Сизрань, нині — районний центр Самарської області Росії.
У лавах РСЧА з 1919 року: проходив службу в перев'язувальних загонах 1-ї Червоної Сибірської добровольчої бригади та 136-ї стрілецької бригади 46-ї стрілецької дивізії. Брав участь у бойових діях на півдні України та в Криму. У березні 1921 року демобілізований «за малолітством». Працював санітаром в Ходинській заразній лікарні в Москві, на санітарному потязі № 1012, згодом — в залізничних майстернях у м. Красноярську.
Знову в лавах РСЧА з жовтня 1923 року. У 1927 році закінчив Томську артилерійську школу. Командував взводом у 101-му Сизранському стрілецькому полку, потім — у 34-му артилерійському полку в Самарі. З жовтня 1929 по травень 1930 року навчався на Московських військово-політичних курсах імені В. І. Леніна. Після їх закінчення призначений у 114-й артилерійський полк (м. Ульяновськ), де обіймав посади: політрук лінійної батареї, тво командира батареї, політрук навчальної батареї.
У січні 1933 року вступив до Артилерійської академії РСЧА імені Ф. Е. Дзержинського, яку закінчив у липні 1938 року з призначенням на посаду начальника штабу 339-го зенітно-артилерійського полку (м. Баку). З березня 1940 року — тво помічника командира зі стройової частини 195-го зенітно-артилерійського полку, з червня того ж року — командир 56-го окремого зенітно-артилерійського дивізіону 4-ї стрілецької Смоленської Червонопрапорної імені Німецького пролетаріату дивізії (м. Кутаїсі). У листопаді 1940 року переведений на посаду заступника командира 189-го зенітно-артилерійського полку (м. Ленінград), з грудня того ж року — командир 540-го зенітно-артилерійського полку (м. Новий Петергоф).
У травні 1941 року призначений командиром 732-го зенітно-артилерійського полку Московського військового округу (м. Тула). На цій посаді зустрів початок німецько-радянської війни. Протягом 1941—1942 років командував зенітно-артилерійськими полками. У січні 1943 року призначений на посаду заступника командира зі стройової частини новосформованої 8-ї зенітно-артилерійської дивізії РГК. У квітні того ж року дивізію передислокували на Воронезький фронт, де вона у складі 1-ї танкової армії брала участь в Курській битві.
З 20 липня 1943 року і до кінця війни — командир 29-ї зенітно-артилерійської Первомайської Червонопрапорної, орденів Кутузова 2-го ступеня, Богдана Хмельницького 2-го ступеня дивізії у складі 5-ї гвардійської армії на Воронезькому, Степовому, 2-му та 1-му Українських фронтах.
Після закінчення війни й далі командував тією ж дивізією у складі Центральної групи військ (Австрія). У квітні 1947 року дивізію розформували, а полковника М. А. Вялова призначили начальником штабу 70-ї зенітно-артилерійської дивізії РВК Закавказького військового округу. З грудня 1949 року — начальник відділу зенітної артилерії Управління командувача артилерії Київського військового округу. З жовтня 1952 року — в.о. заступника командувача артилерії з зенітної артилерії 1-ї гвардійської механізованої армії.
Наказом МО СРСР від 17 грудня 1954 року полковник М. А. Вялов звільнений у запас. Мешкав у Києві, де й помер.
Нагороди Нагороджений орденом Леніна (06.11.1947), чотирма орденами Червоного Прапора (18.06.1944; 03.11.1944; 14.04.1945; 03.11.1953), орденами Кутузова 2-го ступеня (23.09.1944), Богдана Хмельницького 2-го ступеня (29.05.1945), Вітчизняної війни 2-го ступеня (21.09.1943) і медалями.
Джерела Голотюк В. Л., Цапаев Д. А. «Командный состав Войск ПВО Красной Армии в годы Великой Отечественной и советско-японской войн 1941—1945 гг.» (Военно-исторический труд). — Москва: ООО «АРТКРАС», 2013. — С. 131—132.