Тимчасовий уряд Бангладеш, або уряд Муджибнагара, або уряд Бангладеш у вигнанні, був першим урядом Бангладеш, створеним після проголошення незалежності Східного Пакистану як Бангладеш 10 квітня 1971 року. Очолюваний прем'єр-міністром Таджуддіном Ахмадом. Був керівним органом у війні за незалежність Бангладеш, яку також вели дипломатичний корпус, збори, мукті-бахіні та радіослужба. Він діяв як уряд в екзилі з Колкати, Індія. Президентом цього уряду був шейх Муджибур Рахман, який був беззаперечним лідером; однак, за його відсутності, виконувачем обов'язків президента став Саїд Назрул Іслам.
Після загальних виборів 1970 року військова адміністрація Пакистану не змогла передати владу обраним законодавцям. Коли пакистанська армія розпочала операції проти сепаратистів, обране політичне керівництво Східного Пакистану проголосило незалежність і заснувало тимчасовий уряд за підтримки уряду Індії. Кабінет тимчасового уряду склав присягу 17 квітня 1971 року в місті Муджибнагар. Його підтримали багато перебіжчиків з пакистанських цивільних, дипломатичних та військових служб, а також провідні інтелектуали та культурні діячі зі Східного Пакистану.
Уряд Муджибнагара координував воєнні зусилля мукті-бахіні та новостворених Збройних сил Бангладеш. Він мав власну поштову службу. Його зв'язки з громадськістю здійснювалися завдяки широко популярній радіостанції Swadhin Bangla Betar Kendra. Тимчасовий уряд координував дії з урядом Індії у проведенні збройного опору армії Пакистану, а також у розв'язанні проблеми біженців. Він також провів міжнародну кампанію для залучення підтримки незалежності Бангладеш, закликаючи до припинення геноциду та запобігання кризі біженців. Призначив спеціальних посланців та керував представницькими місіями в Нью-Делі, Вашингтоні, Лондоні та багатьох інших містах.
Передісторія Загальні вибори 1970 року, перші у своєму роді в Пакистані після років військового правління, відбулися 7 грудня 1970 року. Авамі Ліг, очолювана шейхом Муджибуром Рахманом, отримала 160 з 300 місць, більшість в Національній асамблеї Пакистану. Після завершення виборів президент Ях'я Хан мав відкрити Національну асамблею, а обрані законодавці мали розробити нову конституцію. Оскільки Авамі Ліг мала більшість в асамблеї, не залишалося жодних перешкод для написання конституції. В результаті зростало занепокоєння серед опозиційних партій Західного Пакистану та військової хунти.
1 березня 1971 року Ях'я Хан відклав установчу сесію Національної асамблеї, яка мала відбутися 3 березня, на невизначений термін. За його словами, «вкрай важливо було дати політичним лідерам більше часу, щоб досягти розумного розв'язання питання розробки Конституції». Шейх Муджиб негайно закликав свій народ до відмови від співпраці, фактично взявши під контроль Східний Пакистан. Муджиб продовжував регулярно видавати директиви народу та партійним працівникам. Відмова від співпраці мала негайний успіх; люди спонтанно порушували комендантську годину, введену армією. 3 березня Ях'я Хан оголосив про проведення круглого столу в Даці 10 березня, щоб врегулювати суперечки щодо конституції. Однак 7 березня у своїй промові перед величезним зібранням шейх Муджиб закликав до безстрокового загального страйку, просячи свій народ бути готовим до будь-якої надзвичайної ситуації та висунув хунті ультиматум.
15 березня Ях'я Хан прибув до Дакки та наступного дня зустрівся з Муджібом. Між ними відбулася серія зустрічей до кінця березня. За наполяганням Ях'ї, з 21 березня до них приєднався Зульфікар Алі Бхутто, лідер західно-пакистанської опозиційної партії ПНП. Муджиб запевнив Ях'ю, що його партія не зашкодить інтересам Західного Пакистану. Під час цих переговорів новини про підготовку до війни у Східному Пакистані досягли керівництва Авамі Ліг. Війська та озброєння концентрувалися у Західному Пакистані. Муджиб закликав Ях'ю зупинити підкріплення, попередивши його про наслідки. Керівництво Авамі Ліг очікувало, що 24 березня відбудуться остаточні переговори, проте той день пройшов без жодної зустрічі. 25 березня вони дізналися, що делегація Ях'ї таємно покинула Дакку, залишивши переговори незавершеними та знищивши будь-яку надію на мирне врегулювання.
Шейх Муджиб постійно наказував своїм співробітникам та підлеглим тікати у безпечне місце. Муджиб відмовлявся тікати до 25 березня, побоюючись, що це буде використано як привід для масових розправ над невинними пакистанцями. 25 березні, вночі, коли Ях'я таємно покинув Дакку, пакистанська армія розправилася з бангладеським населенням, убивши тисячі людей. Як і вся країна, керівництво Авамі Ліг було заскочено зненацька; вони розпорошилися, кожен зайнятий пошуком власного шляху до безпеки, і втратили зв'язок один з одним на кілька днів.
Кілька днів потому стало відомо, що шейха Муджиба заарештували в ніч на 25 березня. Перед арештом він виступив з радіозверненням, у якому говорив про незалежність Бангладеш.
Формування Після розправи над населенням пакистанською армією 25 березня, лідери партії Авамі Ліг Таджуддін Ахмад, генеральний секретар партії, та Амір-уль Іслам втекли з Дакки та 30 березня перетнули кордон з Індією. Їх зустрів на прикордонному посту регіональний керівник Індійських прикордонних сил безпеки (BSF) Голок Маджумдар. Він негайно перевіз їх до Колкати. Там, у ніч 30 березня та наступного дня Таджуддін та Амір провели переговори з керівником BSF Хусро Фарамурзом Рустамджі, який прибув з Делі, дізнавшись про їхній приїзд. 1 квітня Таджуддін та Іслам у супроводі Маджумдара вилетіли до Делі на борту військового вантажного літака.
У Делі Таджуддін 4 квітня зустрівся з прем'єр-міністеркою Індії Індірою Ганді. На їхній другій зустрічі наступного дня Ганді повідомила йому, що шейха Муджіба було заарештовано та перевезено до Пакистану, хоча Пакистан ще не оголосив про це офіційно. На запитання про уряд Бангладеш він відповів, проконсультувавшись з Аміром-уль-Ісламом напередодні, що було сформовано тимчасовий уряд на чолі з шейхом Муджібом, а старші лідери Авамі Ліг, які були присутні на переговорах Муджіба-Ях'ї, були членами кабінету. Таджуддін представився прем'єр-міністром. За винятком шейха Муджіба, місцеперебування інших членів було невідомим. На цій зустрічі було досягнуто двох важливих резолюцій: Індія відкрила свої кордони для бангладеських біженців, що врятувало мільйони життів найближчими днями, коли пакистанська агресія досягла великих міст, а Індія дозволила уряду Бангладеш діяти на території Індії. Уряд Індії також пообіцяв допомогти визвольній війні Бангладеш усіма можливими засобами.
Поки Таджуддін був у Делі, частина керівництва Авамі Ліг зібралася в Колкаті. Багато з них, зокрема молодіжні та студентські лідери, розцінили зустріч Таджуддіна з прем'єр-міністром Індії як обурливий вчинок. Після повернення до Колкати, 8 квітня Таджуддін зустрівся з групою лідерів, включаючи Камаруззамана, та повідомив їм про результати зустрічі в Делі, включаючи створення та початок діяльності тимчасового уряду. Деякі з присутніх лідерів поставили під сумнів легітимність Таджуддіна як прем'єр-міністра. Молодіжний лідер шейх Мані рішуче відкинув ідею створення кабінету міністрів. Натомість він запропонував створити революційну раду, яка б займалася виключно збройним опором. Амір-уль-Іслам пояснив неадекватність революційної ради та необхідність легального уряду. Після цього, за посередництва Камаруззамана, більшість лідерів на зустрічі прийняли пропозицію Таджуддіна.
10 квітня Таджуддін, Амір-уль-Іслам, шейх Мані та інші сіли на старий літак Dakota, позичений в індійського уряду, та вирушили на пошуки інших членів кабінету міністрів. Літак, пролітаючи на низькій висоті, зупинявся на різних злітно-посадкових смугах на кордонах. Після того як 11 квітня він зібрав членів кабінету міністрів Мухаммада Мансура Алі, Абдула Маннана та Саїда Назрула Іслама з різних місць, він прибув до Агартали, столиці індійського штату Трипура, де знайшли притулок багато інших лідерів Авамі Ліг, зокрема Хундакар Муштак Ахмед та полковник М.А.Г. Османі.
Знову об'єднавшись в Агарталі, керівництво Авамі Ліг обміркувало порядок денний кабінету міністрів та розподіл посад у кабінеті міністрів. За відсутності президента шейха Муджиба, Саїд Назрул Іслам виконував обов'язки президента, Хундакар Муштак обійняв посаду міністра закордонних справ, Камарузаман отримав посаду міністра внутрішніх справ, Мансур Алі - міністра фінансів, Абдул Маннан став міністром інформації та телерадіомовлення, а Османі, ветеран пакистанської армії у відставці, був призначений головнокомандувачем збройних сил. Весь кабінет міністрів повернувся до Колкати 13 квітня, щоб скласти присягу в якомусь ще неокупованому місці в Бангладеш.
Церемонія складання присяги відбулася 17 квітня, у Байдьянатхтала на кордоні Індії та Бангладеш, в окрузі Куштія (нині район Мехерпур), на землі Бангладеш. Церемонію провів Абдул Маннан. Професор Мухаммад Юсуф Алі зачитав декларацію про незалежність, складену Аміром-уль-Ісламом, обраним членом Авамі Ліг (національної асамблеї Пакистану) та баристером Високого суду Дакки, за допомогою Субрати Роя Чоудхурі, адвоката Високого суду Калькутти, яка ретроактивно набула чинності з 10 квітня. Відповідаючи журналісту під час церемонії, Таджуддін назвав це місце Муджибнагар на честь шейха Муджибура Рахмана. Пізніше уряд у вигнанні став широко відомим як уряд Муджибнагара. Муджибнагар був швидко покинутий після церемонії складання присяги, оскільки учасники боялися рейду пакистанських військ. Уряд оселився у Колкаті, у вигнанні, до кінця війни — ненадовго в будинку на кільцевій дорозі Баллігандж, а потім на 8 театральній дорозі.
Конституція Проголошення незалежності від 10 квітня слугувало тимчасовою конституцією Бангладеш до 1972 року та забезпечувало правову основу тимчасового уряду. У ньому стверджувалося, що оскільки Пакистан не скликав своєї Національної асамблеї для розробки нової конституції 3 березня, а натомість розпочав «несправедливу та підступну війну», шейх Муджибур Рахман здійснив прагнення до національного самовизначення, проголосивши незалежність Бангладеш 26 березня:
У декларації проголошувалося формування установчих зборів, що складаються з обраних законодавців, та проголошення Бангладеш народною республікою з «рівністю, людською гідністю та соціальною справедливістю» як її основоположними принципами:
Урядова штаб-квартира За словами секретаря прем'єр-міністра Таджуддіна Фарука Азіза Хана:
Структура
Кабінет Міністрів Наведено нижче списки президента, віце-президента, прем'єр-міністра та членів кабінету тимчасового уряду Бангладеш. +ПосадаОсобаВступив у повноваженняСклад повноваженняПрезидентШейх Муджибур Рахман10 квітня 197112 січня 1972Віце-президентСаїд Назрул Іслам10 квітня 197112 січня 1972Прем'єр-міністрТаджуддін Ахмад10 квітня 197112 січня 1972Командувач збройними силамиГенерал Османі12 квітня 19716 квітня 1972Міністр фінансівМансур Алі10 квітня 197112 січня 1972Міністр закордонних справХундакар Муштак10 квітня 197129 грудня 1971Міністр юстиціїХундакар Муштак10 квітня 197112 січня 1972Міністр внутрішніх справКамаруззаман10 квітня 197112 січня 1972Міністр інформаціїАбдул Азіз27 грудня 197112 січня 1972Міністр сільського господарстваПхані Бхушан Маджумдар27 грудня 197112 січня 1972Міністр охорони здоров'яЗахур Ахмад Чоудгурі27 грудня 197112 січня 1972Міністр освіти та культуриЮсуф Алі28 грудня 197112 січня 1972 Відділи/департаменти:
Секретаріат Кабінету Міністрів Департамент загальної адміністрації Відділ допомоги та реабілітації Відділ парламентських справ Департамент сільського господарства Інженерний відділ
Автономні органи:
Комісія з планування Рада з торгівлі та комерції Рада контролю, молодіжних та приймальних таборів Комітет з надання допомоги та реабілітації Рада з питань добробуту евакуйованих
Парламент Тимчасова конституція перетворила бенгальських членів національних та провінційних зборів Пакистану, обраних на загальних виборах 1970 року, на членів Установчих зборів Бангладеш.
Адміністрація