Одяг з кори Індонезії — це одне з культурних багатств Індонезії. Традиція виробництва одягу з волокон дерева існує на Індонезійському архіпелазі тисячу років, вона з'явилась раніше батика та текстилю . Тканину виготовляють з дерева шляхом виварювання та відбивання.

У 2014 році виготовлення одягу з кори додано до списку Національної нематеріальної культурної спадщини Індонезії.

Історія До початку колоніалізму одяг з кори колись основним одягом, який використовувався майже на всьому архіпелазі. Серед всіх регіонів Центральний Сулавесі був найкращим його виробником. На початку XX століття використання національного одягу стали вважати несучасним, а імпортний текстиль почав замінювати традиційне плаття, що призвело до зменшення виробництва та використання. Під час кризи та японської окупації (1942—1945), коли постачання текстилю ззовні ускладнюється, використання одягу з кори знову стало розвиватися. Однак після становлення періоду незалежності та економічного зросту попит на народний одяг знову знизився.

Опис Предки індонезійського народу жили в гармонії з природою. Одним із прикладів є використання ресурсів тропічних лісів Індонезійського архіпелагу як джерело їжі та притулку, а також для задоволення потреб в одязі.

Індонезійський одяг з кори корінні жителі Центрального Сулавесі використовують як повсякденний одяг, а також він використовуються в різних традиційних церемоніальних заходах. Племена виготовляють з кори різні види одягу та ковдри. Декоративні мотиви на одязі з кори народів Сулавесі застосовуються як символи народу: ріг буйвола, який символізує життя; тумпал (послідовні трикутні фігури), рослини, квіти, геометричні малюнки та інше.

Національний одяг з кори в Індонезії виконує соціальну, культурну та економічну функції для суспільства. Його соціальна функція полягає в забезпеченні розвитку особистості, що передається від батьків до дітей. В культурній сфері індонезійський одяг з кори втілює цінності громади. Виробництво одягу з кори сприяє життєдіяльності та економічному добробуту громад.

Саме тому традиція та технологія вироблення одягу з кори має важливе значення в громадах Індонезії, й повинна бути збережена. Уряд Республіки Індонезія у 2014 році визнав її Національною нематеріальною культурною спадщиною з реєстраційним номером 201400172 у галузі традиційних навичок та ремесел. Виробництво Корінні народи Центрального Сулавесі використовували для виробництва одягу сировину різних дерев. Найчастіше використовувалась кора дерев родини шовковицевих (Moraceae): фікус бенгальський, далуанг ( Broussonetia papyrifera ), чимпедак, джекфрут та хлібне дерево.

Технологія виробництва тканини починається зі збору матеріалу, гілки дерева довжиною 110-130 см зрізають, а кору відділяють. Обробка кори відбувається шляхом відбивання, змочування та згладжування. Для кожного з цих процесів є окремі інструменти. Після цього «тканину» ​​кип'ятять у спеціальній суміші, щоб видалити сік і закріпити волокна кори. Для виробництва «тканини» використовуються кухонна сіль, зола з рисового лушпиння та вода. Кухонна сіль прискорює процес пом'якшення, знищує бактерій та усуває запах. При кип'ятінні можливо фарбування всього матеріалу.

Традиційно тканина з кори розмальовується орнаментами. Для процесу фарбування використовуються загострені палички з ротанга, ребра кокосового листя, сірники та пензлі. Барвники, що використовуються для фарбування тканини з кори Центрального Сулавесі, мають природне походження, кожен пігмент отримують з рослин тієї ж місцевості, де виготовляється тканина. Галерея

Див. також

Повсть

Примітки