Анекдот – це «історія з точкою зору», яка, наприклад, передає абстрактну ідею про людину, місце чи річ через конкретні деталі короткої розповіді або характеризує її, окреслюючи певну особливість чи рису.
Анекдоти можуть бути реальними або вигаданими; анекдотичний відступ є поширеною рисою літературних творів , і навіть усні анекдоти зазвичай містять ледь помітне перебільшення та драматичну форму, покликану розважити слухача. Анекдот завжди подається як переказ реальної події за участю реальних людей, зазвичай у визначеному місці. За словами Юргена Хайна, вони демонструють «особливий реалізм» та «заявлений історичний вимір».
Історія У середньовічній Європі анекдоти почали поширюватися як гумористичні історії, що передавалися в усній формі. З розвитком літератури вони стали частиною народної творчості, а згодом — елементом масової культури. У різні історичні періоди анекдоти виконували функцію сатири, соціального коментаря або способу критики влади.
Структура анекдоту Типовий анекдот містить три основні елементи:
Зав’язка — короткий вступ, що описує ситуацію чи проблему. Розвиток подій — діалог або дії персонажів. Пуант — несподівана й дотепна кінцівка, яка створює комічний ефект.
Саме поєднання стислість + гумор робить анекдоти легкими для запам’ятовування та поширення.
Види анекдотів Анекдоти поділяються на різні типи:
побутові, політичні, соціальні, професійні, історичні, етнічні, дитячі.
Кожен вид має свої характерні сюжети, образи та прийоми створення комічного.
Етимологія та вживання Слово «анекдот» ( грецькою : ἀνέκδοτον «неопублікований», буквально «не виданий») походить від Прокопія Кесарійського, біографа імператора Юстиніана I ( r. 527–565 ). Прокопій створив твір під назвою ( «Анекдота», яку по-різному перекладають як «Неопубліковані мемуари» або «Таємна історія» ), що складається переважно зі збірки коротких інцидентів з приватного життя візантійського двору. Поступово термін «анекдот» став застосовуватися до будь-якої короткої розповіді, що використовується для підкреслення або ілюстрації будь-якої думки, яку автор хотів висловити. У контексті грецького, естонського, литовського, болгарського та російського гумору анекдот стосується будь-якої короткої гумористичної історії без необхідності фактичного чи біографічного походження.
Як доказ Анекдотичні свідчення — це неофіційний виклад доказів у формі анекдоту. Цей термін часто використовується на відміну від наукових доказів, як доказ, який неможливо дослідити за допомогою наукового методу . Проблема аргументації на основі анекдотичних свідчень полягає в тому, що анекдотичні свідчення не обов'язково є типовими; лише статистичні дані можуть визначити, наскільки щось типове. Неправильне використання анекдотичних свідчень є неофіційною помилкою .
Коли анекдотичні свідчення використовуються в рекламі або просуванні продукту, послуги чи ідеї, їх часто називають свідченням . Цей термін також іноді використовується в юридичному контексті для опису певних видів свідчень. Психологи виявили, що люди частіше пам'ятають помітні приклади, ніж типові приклади.
Анекдот у культурі У сучасності анекдоти трансформувалися у форми інтернет-гумору: короткі жарти, меми, скріншоти листувань чи міні-історії в соцмережах. Вони продовжують залишатися частиною фольклору, але поширюються значно швидше завдяки цифровим платформам.
Див. також
Гумор Усна народна творчість Комічне
Сатира
Посилання
Зовнішні посилання
"anecdote" at Wiktionary