«Тёмная сторона любви» (укр. «Темна сторона кохання» чи «Темна сторона любові») — третій із офіційних альбомів російського барда Олександра Непомнящего, записаний у 1995—1996 роках. Впервые випущений «Студіею Колокол» у 1999 році. Перевиданням альбому зайнявся лейбл Bull Terrier Records у 2020 році. Головна тема альбому — кохання, через яке втрачається особиста свобода людини, і смерть — як спосіб визволення від нього. Дослідники вважають, що альбом зображує цикл, який розповідає про еволюцію відношення автора до кохання. Сам автор називав альбом «підозрілою буфонадою від Хармса до По і Бодлера».

Про композиції Перша композиція альбому — «Ветхозаветная» (укр. «Ветхозавітна») — має ґранджовий гітарний бій і відсилає до історії з про поховання Петра і Февронії в одній труні, причому змальована вивернута сатира на неї. У тексті також прослідковується негативне ставлення до Бога. Автор стверджує, що Бог байдужий до долі людини, а кохання було наче створено для знущання над людьми, щоб вони Йому «не заважали». З часом Непомнящий суттєво переглянув свої релігійні погляди і згодом дуже соромився цієї пісні. Все завершилося тим, що пісню взагалі видалили з офіційного сайту.

Наступна пісня — «Ерофеевская» (укр. «Єрофеєвська») — відсилає до повісті «Москва — Петушки» (укр. «Москва — Пєтушки») і подається як продовження історії з першої композиції. У цьому продовженні головний герой мстить символам кохання, а саме янголам із вищеназваного твору Венедикта Єрофєєва. Втім, звернення до янгола можна інтерпретувати також як звернення до коханої.

У пісні «Валуйская» (укр. «Валуйська») знову присутні ті самі герої, що й у «Єрофеєвській». Звернення в третій пісні знову спрямоване до жіночої статі. Повторно з'являється ідея, що при коханні втрачається особиста свобода. Тому ліричний суб'єкт не бажає вступати у стосунки, але всупереч власній волі потрапляє в «її місто» — тобто місто коханої. Виходом із цієї складної ситуації він бачить вбивство власної коханої, але не хоче цього робити: «Я не хочу… хочу, хочу! - ну отберите мой нож» (укр. Я не хочу… хочу, хочу! - ну відберіть мій ніж).

Пісня «Про зелёного змия» (укр. «Про зеленого змія») розповідає про приглушення больових відчуттів від нерозділеного кохання за допомогою вживання алкоголю, на якому наполягає його «друг» — Сатана. У зв'язці з сюжетом попередніх пісень можна припустити, що зустріч закоханих не відбулася через вбивство, що сталося в минулій композиції. Відповідно до раніше описаного сюжету пісня «Одиночество» (укр. «Самотність») набуває нового сенсу, на відміну від її сприйняття в іншому альбомі. Тепер більш вірогідним стає припущення, що текст розповідає про смерть жінки та подальшу любов до неї, що виникла лише після її загибелі, — а не навпаки, як це було в іншому альбомі, де пісня відсилає до долі Свидригайлова, що наклав на себе руки.

Наступні композиції продовжують тему тяжкої для героя відсутності кохання, що викликає апатію та бажання зайнятися деструктивною діяльністю, як у композиції «Южный ветер» (укр. «Південний вітер»): «Я хочу убивать прохожих Потому что они похожи на тебя» (укр. «Я хочу вбивати прохожих, тому що вони схожі на тебе»). Навіть у явищах природи, як у пісні «Снежинки» (укр. «Сніжинки»), автор, у першу чергу, помічає саме відсутність кохання. Смерть, у свою чергу, сприймається як можливість здобути свободу.

Кохання в композиціях «Инквизиция» (укр. «Інквізиція») та «Приглашение на…» (укр. «Запрошення на…») постає як покарання. «Белое безмолвие» (укр. «Біла безмовність») розповідає про переосмислення кохання як жертви, а смерті як способу звільнення. Наприкінці альбому в перевиданні 2020 року міститься інструментал, який без слів передає основну суть альбому. Він зіграний за участі звукорежисера альбому — Олексія Вертоградова.

Список пісень

Примітки