Леоні́д Леоні́дович Лініцький — радянський розвідник, полковник, ветеран Громадянської, Першої та Другої світових воєн, лікар.
Біографія
Революція, громадянська війна Народився року в місті Охтирка Харківської губернії в родині офіцера прикордонної охорониИстория российской внешней разведки. Том III, под ред. Е. М. Примакова.. У 1917 році, у віці шістнадцяти років, Леонід Лініцький, учень сьомого класу гімназії, добровольцем йде до діючої армії. Після підготовки в навчальній команді отримує звання молодшого унтерофіцера і потрапляє на фронт. Потім він бере активну участь у зриві мітингу, на якому мав виступати КеренськийО. Ф. Керенський був на той час військовим міністром. За зрив мітингу передбачався військовий трибунал.. Його заарештовують і засуджують до смертної кари, але суд вирішує відправити його до штрафного полку. У жовтні 1917 року Лініцький домагається відпустки і їде додому.
Під час окупації України німцями в 1918 році Лініцький брав участь у диверсійній роботі, зазнав поранення. Після одужання вступив на математичний факультет Харківського університету, але після першого курсу пішов до Червоної армії. У серпні 1919 року знову поранений, комісія визнала його непридатним до військової служби, але через рік Лініцький, підлікувавшись, знову йде на фронт, у розвідвідділ 13-ї армії. Там втретє зазнає поранення, але тепер уже важкого, і потрапляє в полон. Білі приймають його за свого (при собі у нього немає документів) і відправляють спочатку до Севастополя, а потім разом з армією Врангеля, що евакуюється, до Константинополя В автобіографії Леонід Леонідович пише: «5/18 вересня я вже був у руках білих, які насамперед розтрощили мені прикладом череп і знову кинули лежати на місці. Потім вони мене все ж підібрали і відправили зі своїми пораненими до Севастополя, а звідти на пароплаві до Константинополя, причому вони вже самі достеменно не знали, хто я і що»..
Югославія Після Стамбула Лініцький потрапляє до Югославії. Йде працювати на будівництво, потім на фабрику, де зустрічається зі своєю майбутньою дружиною Катериною Федорівною. У 1927 році його звільняють за організацію страйку. Йому вдається вступити до медичного інституту, який він закінчує у 1931 році. Займається приватною практикою і весь час шукає можливості зв'язатися з радянською розвідкою. Нарешті це вдається, і він стає агентом ІНВ ОДПУ, успішно працює, створивши свою розвідувальну групу.
У 1933 вступає в Белградське відділення , у січні 1934 стає дійсним членом правління, в листопаді секретарем. Тепер він має всю повноту інформації IV відділу РЗВС. Створена ним резидентура практично повністю контролювала діяльність білоемігрантських організацій у Югославії.
У 1935 році Лініцького заарештувала югославська таємна поліція за підозрою у співпраці з радянською розвідкою (зрадив один з його підлеглих«До цього гострого оперативного заходу він залучив двох знайомих югославів, один з яких виявився інформатором місцевої контррозвідки. Учасників операції взяли на гарячому. Після тортур і побоїв заступник резидента видав усіх членів резидентури. Югославська таємна поліція того ж дня почала арешти». ). До заарештованих застосовували тортури, але слідству і суду так і не вдалося встановити зв'язок групи Лініцького з радянською розвідкою.
Відбувши трирічний термін і уникнувши терористичного акту (про який вчасно дізнається радянська розвідкаНаказ керівників емігрантських організацій — живим Лініцького з Югославії не випускати.), в 1938 році його на приватному літаку вивезли з країни і через кілька днів він опинився в Москві.
Друга світова війна У Москві Лініцький дізнається, що його мати розстріляли за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі. Йому пропонують виїхати до Харкова, де проживала його родина, і працювати лікарем. Він знайшов роботу лікаря у 2-й міській лікарні, потім у військовому госпіталіРозвідники-нелегали з Луб'янки . Залишивши розвідку, Лініцький почав боротьбу за реабілітацію матері, і йому це вдалося. У 1940 році його мати була реабілітована (посмертно).
З початком Другої світової війни Леонід Ліницький працює в одному з тилових госпіталів. Він пише листа Павлові Судоплатову з проханням повернути його в розвідку. Той відгукується оперативно, і незабаром Ліницького разом з дружиною закинули в німецький тил.
Леонід Лініцький долучається до військових дій у складі однієї з диверсійно-розвідувальних груп. Згодом його переправляютьПісля спеціальної підготовки в червні 1944 року Леонід Леонідович був викинутий з парашутом на югославську територію для координації дій з комуністичним рухом Опору.Переправляють одного, оскільки дружина Лініцького була вагітна. до Югославії, де він працює до кінця війни. Наприкінці 1945 року він повертається до Москви.
Після війни З 1946 року Ліницький знову за кордоном, де працює на нелегальних засадах. Він успішно веде розвідку в різних країнах — Індія, Китай та ін. Працювати доводилося в складних кліматичних умовах, почали даватися взнаки старі рани.
У 1954 році Ліницький раптово помер від серцевої недостатності, виконуючи завдання в Китаї. З військовими почестями розвідника поховали в Москві на Ваганьковському кладовищі.
Нагороди Орден Партизанської зірки III ст. (1944)
Примітки
Джерела Історія російської зовнішньої розвідки. Том III (за ред. Є. М. Примакова), глава 10. Неповторний шлях Л. Л. Лініцького. — М.: Міжнародні відносини, 2014. ISBN 978-5-7133-1451-4. Клім Дегтярьов, Олександр Колпакіді. Зовнішня розвідка СРСР. — М.: Ексмо, 2009. ISBN 978-5-699-34180-1. Леонід Лініцький на сайті Служби Зовнішньої Розвідки Російської Федерації. Ровесник століття. Розвідник, лікар … і знову розвідник.
[romanbook.ru/book/7547280/?page=81 Зовнішня розвідка СРСР.] Радянські нелегали із Луб'янки. Розсекречено радянського розвідника, тричі засудженого до смерті Катерина Лініцька, яка випередила контррозвідку. Михайло Андрєєв. Справа Лініцького