Су́нна, або суна ( — шлях, звичай, приклад, поведінка) — священне передання Ісламу, викладене у формі розповідей про вчинки й висловлювання пророка Мухаммада, приклади з його життя, його слова й оцінки з різних питань віри й життя. Сунна покликана служити зразком і настановою для окремого мусульманина та усієї громади. Сунна шанується всіма напрямками й течіями Ісламу як друге після Корану джерело віровчення й шаріату.
Спочатку сунна передавалася усно сподвижниками Мухаммада, а пізніше була зафіксована у вигляді хадисів у сунітів і ахбар у шиїтів. Сунізм, на відміну від шиїзму, вважає сунни такими ж богонатхненними, як і Коран.
Появу Суни відносять до другої половини VII – початку VIII століть. Основні збірники Суни укладені аль-Бухарі (810-870) та імамом Муслімом (817-875).
Суна в мусульманському праві Суна за значенням є другим після Корану основоположним джерелом мусульманського права. Переважна частина нормативних приписів Суни має казуальне походження. Багато з них збігаються з відповідними нормативами Корану.
За рівнем визначеності норми Суни поділяються на: приписи, які не допускають будь-якого тлумачення (у першу чергу - правила канонічного характеру); приписи, які не досить чітко визначені й тому можуть по-різному тлумачитися.
Суна в шаріаті Під сунною в шаріаті розуміють вчинки, здійснення яких є бажаним, але не обов'язковим. Це обов'язки, які, згідно з переданням, виконував сам пророк Мухаммед. Така «сунна» складається з двох частин: правила, які потрібно виконувати постійно, пропускаючи лише у вкрай рідких випадках — наприклад, «сунна» ранкового, перша й друга «сунна» полуденного, «сунна» вечірнього й друга «сунна» нічного намазів; правила, які можна виконувати час від часу — наприклад, «сунна» післяполуденної молитви й перша «сунна» нічної молитви.
Сунна й Коран Проблема співвідношення сунни й Корану займає важливе місце в трактатах з основ релігії (усуль ад-дін). У 9-10 ст. в працях з основ фікха обговорювалося питання допустимості інших джерел рішення правових казусів, окрім Корану й сунни.
Див. також Ісламське право Сунізм Мухаммед аль-Бухарі Муслім ібн аль-Хаджжадж
Джерела та література В. Лубський. Суна // Суна // Юридична енциклопедія. В 6 т. Т. 5. П — С / НАН України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К.: «Українська енциклопедія імені М. П. Бажана», 2003. — с. 724. ISBN 966-7492-05-2 Пиотровский М. Б. ас-Сунна // Жаров С. Н., Кадири М. К вопросу об источниках исламского права // Вестник Челябинского государственного университета. 2015. № 13 (368). Право. Вып. 42. С. 29-32. Ибрагим Т. Сунна // Новая философская энциклопедия: В 4 т. / Ин-т философии РАН, Нац. общ.-научн. фонд; Научно-ред. совет: предс. В. С. Степин, заместители предс.: А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин, уч. секр. А. П. Огурцов. — М.: Мысль, 2010. — ISBN 978-2-244-01115-9. — Т. 3. — 2010 — С. 669—670. — 692, с. — ISBN 978-2-244-01118-0.
Посилання
Сорок хадісів ан-Нававі — український переклад Словник ісламських релігійних термінів арабського походження. Уклав Михайло Якубович Традиції ісламу Ахль ус-Сунна Що таке сунна? (словникове визначення та список джерел за темою) Якубович, М. Мухаммад бін Мустафа з Аккерману та його внесок у мусульманську екзегетику