«Казка про рибака та рибку» () — радянський кольоровий музичний мальований мультиплікаційний фільм, який створив режисер Михайло Цехановський на студії «Союзмультфільм» у 1950 році. Екранізація однойменної казки (1833) О. С. Пушкіна.

Сюжет Мультфільм починається з прологу до поеми О. С. Пушкіна «Руслан і Людмила», але в даному випадку — початок саме цієї казки. У ній старий із дружиною живуть біля моря. Старий видобуває їжу риболовлею, а стара пряде пряжу.

Якось у невід старого потрапляє незвичайна золота рибка, здатна говорити людською мовою. Вона обіцяє будь-який викуп і просить відпустити її в море, але старий відпускає рибку, не просячи за це нагороди. Повернувшись додому, він розповідає дружині про те, що сталося. Вона лає його дурнем і простофилі, а потім змушує повернутися до моря, покликати золоту рибку і попросити в неї хоча б нове корито замість розбитого. Біля моря, яке «злегка розігралося», старий кличе рибку, яка з'являється і обіцяє виконати його бажання, кажучи: «Не засмучуйся, іди собі з Богом».

Після повернення додому старий бачить у дружини нове корито, в якому вона прала білизну. Але стара виплеснула воду з корита і наказала чоловікові, щоб він попросив у рибки нову хату. Рибка виконала і це прохання, але в новій селянській хаті старій не дуже сподобалося. Побачивши дворянку, що проїжджає повз, на візку, стара кланяється їй, а після повернення старого наказує йому повернутися до золотої рибки і попросити, щоб та зробила її стовповою дворянкою.

Після того, як рибка задовольнила третє прохання старого, хата перетворилася на терем. Там стару перевдягають у дорогий одяг, після чого одна зі служниць підносить їй дзеркальце. Але стара розбила його, бо їй не сподобалося власне відображення. Коли служниця підібрала ушкоджене дзеркальце з підлоги, стара вдарила її по щоці. Після цього вона виходить на ганок терема, де її зустрічає старий. Але його дружина наказала своїм слугам відвести його на стайню. Через два тижні старий везе свою дружину на візку, в яку запряжена трійка коней. Пастух кланяється дворянці, що проїжджає повз нього, а від коліс воза колоди стрибають на мосту.

Але старий не зміг довезти стару до потрібного місця призначення - дорогу їй принагідно перегородив один із царських кінних стражників. Від несподіванки старий різко зупинив візок, і його ліве заднє колесо відвалилося (чого ніхто не помітив), а цар та його екіпаж продовжили шлях. Стара кланяється царю, що проїжджає повз, після чого подружжя чхає від пилу.

Від божевілля стара наказує чоловікові повернутися до золотої рибки і попросити, щоб вона зробила її царицею. Старий намагається відмовити свою дружину від такого бажання, але стара, розлютившись, ударила чоловіка (як і свою служницю) по щоці, і тому довелося їхати назад. Дорогою колоди злітають з мосту, а пастух чхає від пилу. Після того, як старій допомогли вийти з воза, вона пригрозила чоловікові, що якщо він не піде до моря, його «поведуть мимоволі».

Щойно рибка виконала четверте прохання старого, терем змінився царським палацом, де стара, що стала царицею, бенкетує, а довкола її охороняють стражники. Старий, зайшовши до палацу, кланяється своїй дружині в ноги, але вона гнівається. За її наказом бояри, дворяни та стражники проганяють старого.

Під кінець минає ще два тижні, стара піднімається на верхній поверх палацу і дивиться з балкона на море, уявляючи себе морською володаркою, якій служить золота рибка. Від безумства вона посилає царедворців за чоловіком. Ті, знайшовши старого, приводять його до дружини, і та наказує йому повернутися до рибки та попросити, щоб вона зробила її «володаркою морською», такою самою, як і в мріях.

Цього разу головний герой не наважився заперечити своїй дружині, боячись наслідків для себе. Він підійшов до моря, що штормить, і покликав золоту рибку вп'яте, але вона не відповіла на його останнє прохання. Коли буря вщухає, рибка вирушає в море. Не дочекавшись відповіді, старий повертається додому і бачить стару, що сидить перед старою землянкою біля старого розбитого корита.

Мультфільм закінчується кадрами з котом, що йде по ланцюгу з «Руслана і Людмили».

Творці Режисер Михайло Цехановський Сценарій Михайла Вольпіна Композитор Юрій Левітін Ескізи декорацій Тетяни Мавріної Художники-постановники Петро Рєпкін, Дмитро Березовський Ескізи фонів Валентини Нечаєвої Асистент режисера Віра Цехановська Оператор Михайло Друян Звукооператор Микола Прилуцький Монтаж Лідія Кякшт Асистенти оператора Н. Соколова, Катерина Різо Технічні асистенти Ніна Орлова, Віра Шиліна Художники-мультиплікатори Олександр Бєляков, Федір Хитрук, Ламіс Бредіс,Микола Федоров, Рената Міренкова, Тетяна Таранович,Єлизавета Казанцева, Роман Качанов, Роман Давидов Художники по фонах Ольга Геммерлінг, Ірина Світлиця, Віра Валеріанова,Вера Роджеро, Костянтин Малишев Текст читає Володимир Грибков Диригент Олександр Гаук

Творці наведені за титрами мультфільму.

У ролях Борис Чирков старий Анастасія Зуєва стара Марія Бабанова золота рибка Георгій Мілляр боярин Володимир Готовців дворянин

Мультфільми за казками О. С. Пушкіна 1950 — «Казка про рибака та рибку» 1951 — «Казка про мертву царівну та про сімох богатирів» 1967 — «Казка про золотого півника» 1973 — «Казка про попа та його працівника Балду» 1984 — «Казка про царя Салтана»

Нагороди 1951 — Премія «За найкращий мультфільм» на VI Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах.

Про мультфільм Як і М. Пащенко, переживши в Ленінграді важкі місяці блокадної зими, Цехановський до кінця війни переїхав до Москви і почав працювати на студії «Союзмультфільм», де 1950 року поставив ще один фільм, за Пушкіним, — «Казка про рибака та рибку». Для прологу фільму режисер використав знаменитий казковий пролог до пушкінської поеми «Руслан і Людмила» — з вченим котом, чарівним лісом та лісовиком. У фільмі виразно передано красу природи, величність старовинного побуту. Картина отримала премію «За найкращий мультфільм» на Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах у 1951 році. Про фільм із похвалою відгукнувся у своїй «Історії кіномистецтва» Жорж Садуль.

Див. також Казка про рибака та рибку Вовка в тридев'ятому царстві

Посилання

«Казка про рибака та рибку» на сайті «Енциклопедія вітчизняного кіно»