Олег Петрович Білик (позивний «Дєд»; 12 жовтня 1972, с. Шманьківчики, Тернопільська область — 23 серпня 2024) — український військовослужбовець, головний сержант 95 ОДШБр Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2025, посмертно).
Життєпис Олег Білик народився 12 жовтня 1972 року в селі Шманьківчиках, нині Заводської громади Чортківського району Тернопільської области України.
Проживав у Чорткові. До 2006 року працював у Державній службі охорони при МВС України при Чортківському райвідділі міліції. Згодом — працював за кордоном..
У вересні 2023 року приєднався до Збройних сил України. Служив командиром десантно-штурмового відділення 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Учасник боїв за Житомирщину, а потім — за Лиман, Часів Яр, Костянтинівку, Торецьк, Харківщину та в Курській операції.
Помер 23 серпня 2024 року внаслідок ускладнень від тяжких бойових поранень, отриманих під час виконання завдання в селі Торецькому на Донеччині. Смерть настала після довготривалого лікування. Похований в рідному селі.
Залишилися дружина, двоє дітей та батьки.
Нагороди Орден «За мужність» III ступеня (4 грудня 2025, посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку; Звання «Почесний громадянин міста Чорткова» (2024, посмертно); Звання «Почесний житель Заводської громади» (2024, посмертно); Почесний нагрудний знак «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України (2024); Нагрудний знак «Знак пошани» (2024); Відзнака Міністра оборони України «За зразкову службу» (2024).
Вшанування пам'яті 1 жовтня 2025 року на фасаді школи в селі Шманьківчиках Чортківського району відкрито меморіальну дошку випускнику навчального закладу Олегові Білику.
Примітки
Джерела