За́йнул Абе́дін (; 29 грудня 1914 – 28 травня 1976), також відомий як Шілпача́р'я (Майстер мистецтв), був бангладеським художником. Він став відомим у 1944 році завдяки серії картин, що зображували великі голодомори в Бенгалії під час британського колоніального періоду. Після розділу Індійського субконтиненту він переїхав до Східного Пакистану (нині Бангладеш). У 1948 році він допоміг заснувати Інститут мистецтв і ремесел (нині Факультет образотворчого мистецтва Даккського університету). Газета The Indian Express назвала його легендарним бангладеським художником і активістом. Як і у багатьох його сучасників, його картини про Бенгальський голод 1943 року вважаються найбільш характерними роботами. Батьківщина вшанувала його титулом «Шілпача́р'я» () «Великий вчитель мистецтв» за його мистецькі та візіонерські якості. Він був піонером руху сучасного мистецтва в Бангладеш і справедливо названий Саїдом Манзурулом Ісламом батьком-засновником сучасного мистецтва Бангладеш, незабаром після того, як Бангладеш здобув статус незалежної республіки.

У вересні 2024 року картина Зайнула Абедіна Без назви (1970) була продана за 692 048 доларів США на аукціоні «Сучасне та новітнє мистецтво Південної Азії», організованому аукціонним домом Sotheby's у Лондоні. Це була найвища ціна, коли-небудь сплачена за бангладеський витвір мистецтва на аукціоні. Раніше, у березні, його робота Сантальські пари (1963) була продана за 381 000 доларів США на аукціоні Sotheby's у Нью-Йорку. Вона була написана олійними фарбами на полотні.

Раннє життя та освіта Зайнул Абедін народився в Кендуа (нині Нетрокона) в Кішорегандж мохокума округу Майменсінгх 29 грудня 1914 року. Річка Брахмапутра пізніше з'являтиметься на багатьох його картинах і буде джерелом натхнення протягом усієї кар'єри. Багато його робіт зображували Брахмапутру, а серія акварелей, яку Зайнул Абедін створив як данину річці, принесла йому золоту медаль губернатора на всеіндійській виставці в 1938 році. Це був перший раз, коли він опинився в центрі уваги, і ця нагорода дала йому впевненість у створенні власного візуального стилю.

У 1933 році Зайнул Абедін вступив до Державної школи мистецтв у Калькутті (нині Державний коледж мистецтв і ремесел). Тут протягом п'яти років він вивчав британський/європейський академічний стиль, а пізніше, після закінчення навчання, приєднався до викладацького складу тієї ж школи. Він був першим студентом-мусульманином, який закінчив школу з відзнакою першого класу. Розчарувавшись у східному стилі та відчуваючи обмеженість європейського академічного підходу, він обрав шлях реалізму. У 1948 році, за допомогою кількох колег, він заснував інститут мистецтв у Дацці. Тоді в місті не було жодного художнього інституту. Незабаром він став вважатися найкращим художнім інститутом Пакистану в перші роки його існування. Деякий час працював в уряді Пакистану. Він викладав в інституті, і серед його студентів був пакистанський художник Мансур Рахі. Він також навчав таких бангладеських художників, як Монірул Іслам та Мохаммад Кібрія.

Після завершення дворічного навчання в Школі образотворчого мистецтва Слейда в Лондоні Зайнул Абедін започаткував новий художній напрям, відомий як «бенгальський стиль», основними рисами якого були: народні форми з їх геометричними фігурами, іноді напівабстрактне зображення та використання основних кольорів. Але йому бракувало відчуття перспективи. Пізніше він усвідомив обмеженість народного мистецтва, тому повернувся до природи, сільського життя та щоденних життєвих випробувань людини, щоб створити мистецтво, яке було б реалістичним, але сучасним на вигляд.

Живопис

Серед усіх сучасних робіт Зайнула Абедіна його ескізи голоду 1940-х років є найбільш визначними. Його серія картин про голод, виставлена в 1944 році, принесла йому ще більше визнання критиків. Жалюгідне становище голодуючих людей під час Великого голоду в Бенгалії 1943 року торкнулося його серця. Він робив власне чорнило, спалюючи деревне вугілля, і використовував його на дешевому звичайному пакувальному папері. Він зображував тих голодуючих людей, які вмирали на узбіччі доріг. Зайнул Абедін не лише задокументував голод, він також розкрив зловісне обличчя голоду через скелетні фігури людей, приречених на смерть.

Зайнул Абедін зобразив цю нелюдську історію з дуже людськими емоціями. Ці малюнки стали культовими образами людських страждань. Ескізи допомогли йому знайти свій шлях у реалістичному підході, який зосереджувався на людських стражданнях, боротьбі та протесті. Він був більш соціально свідомим, зосереджуючись на робітничому класі та його боротьбі. «Бунтівна корова» знаменує собою найвищу точку цього стилю. Цей особливий вид реалізму поєднує соціальне дослідження та протест з вищою естетикою. Він був впливовим членом Групи Калькутти прогресивних художників і дружив із Шахідом Сухраварді та Ахмедом Алі з Руху прогресивних письменників. Він створював модерністські картини народу сантали. Помітною серед них є «Дві сантальські жінки».

Зайнул Абедін відвідав палестинські табори в Сирії та Йорданії в 1970 році і створив 60–70 картин біженців. Він також малював циклон Бхола 1970 року, який спустошив Східний Пакистан.

Визвольний рух Зайнул Абедін був залучений до руху за бенгальську мову Східного Пакистану. Він був учасником руху за незалежність Бангладеш. Також був в авангарді культурного руху за відновлення бенгальської ідентичності, маргіналізованої урядом Пакистану. У 1969 році Зайнул Абедін намалював сувій, використовуючи китайську туш, акварель і віск, під назвою «Набанна». Це було зроблено на честь триваючого руху неспівпраці.

Ера після незалежності У 1974 році Зайнул Абедін отримав почесний ступінь доктора літератури від Делійського університету. У 1975 році він заснував Музей народного мистецтва у Сонаргаоні (округ Нараянгандж) та Зайнул Абедін Санграхашала, галерею його власних робіт у Майменсінгху. У 1982 році 17 із 70 картин, що зберігалися в Зайнул Абедін Санграхашала, були викрадені. Пізніше вдалося повернути лише 10. Його знаменита картина «Етюд ворони» (туш) у колекції професора Ахмеда Алі занесена до книги «Мистецтво в Пакистані» Джалалуддіна Ахмеда, 1952, включаючи ексклюзивний монолог про нього, опублікований FOMMA, Карачі, разом із багатьма його картинами серії голоду 1943 року.

Особисте життя та смерть

Зайнул був одружений з Джаханарою Абедін (пом. 2025). У них було троє синів — наймолодшим був Майнул Абедін. Зайнул Абедін захворів на рак легенів і помер 28 травня 1976 року в Дацці. «Два обличчя» була його останньою картиною, завершеною незадовго до смерті. Його поховали поруч із Центральною мечеттю Університету Дакки.

Спадщина

У 2009 році кратер на планеті Меркурій був названий Абедін на честь художника. Його день народження відзначали в Бангладеш фестивалем у Даккському університеті та конкурсом дитячого малюнка в Шілпачар'я Зайнул Абедін Санграхашала (художня галерея). Академічний корпус Раджшахського університету, де розташовується факультет образотворчого мистецтва, був названий на його честь. Його ескіз був проданий на аукціоні в аукціонному домі Bonhams. Музей Зайнула Абедіна в Майменсінгху, Бангладеш, присвячений його творчості.

У грудні 2014 року різні соціально-культурні організації Бангладеш організували масштабні програми до сторіччя з дня народження по всій країні. 29 грудня 2019 року Google відзначив його 105-й день народження за допомогою Google Doodle.

Картини Зайнула Абедіна неодноразово зображувалися на бангладеській валюті — така: Картина «Боротьба» зображена на реверсі банкноти номіналом 50 така серії 2025 року. Картина «Оранка поля з буйволами» була розміщена на реверсі банкноти номіналом 50 така, випущеної 15 грудня 2019 року. Картина «Оранка поля з буйволами» також прикрашає реверс пам'ятної банкноти номіналом 50 така, випущеної у 2021 році на честь Золотого ювілею Незалежності Бангладеш (1971–2021).

Галерея

Примітки