Копальня Сан-Джованні – колишній гірничовидобувний майданчик на італійському острові Сардинія, у гірничому районі Іглезіас (за три кілометра на південний захід від найбільшої в цьому районі копальні Монтепоні).
Є відомості, що вже в часи римлян у цьому районі провадились роботи з вилучення галеніту (руда свинцю, багата на цікаве для римлян срібло). В середині XVI століття тут працював один з генуезьких підприємців.
У 1865 році права на розвідку ділянки Сан-Джованні отримав інженер Келлер, а в 1867-му вона перейшла до невеликої англійської компанії Gonnesa Mining Company Limited, що почала розробку жили Санта-Барбара, яка містила каламін (мінерал цинку) та вже згаданий вище галеніт.
З 1904-го власником копальні стала компанія Pertusola, яка спорудила нову збагачувальну фабрику та канатну дорогу для доставки руди від нових жил.
Видобуток вели підземним способом, при цьому відомо про існування похилих штолень та двох «сліпих» шахтних стовбурів «N.E.» та «Carolina». Інше джерело говорить про споруджений після Першої світової війни тунель «Idina» та сполучені з ним «сліпі» стовбури «Carolina» і «Albert».
Спершу руда вивозилась вагонетками до копальні Монтепоні, звідки вже відправлялась залізницею. Під час проведеної Pertusola модернізації Сан-Джованні отримала власний завантажувальний пункт та прямий доступ до залізниці.
В 1938-му збагачувальна фабрика почала використовувати технологію флотації.
На початку 1960-х на тлі зниження цін на метали становище копальні погіршилось, а в 1969-му Pertusola передала її компанії Società Piombo Zincifera Sarda, що знаходилась під контролем державної агенції Ente Minerario Sardo. Остання вжила заходів для освоєння глибокої частини родовища та спорудила нову насосну станцію на рівні -255 метрів НРМ, яка відкачувала підземні води до рівня 6 метрів НРМ, звідки вони через дренажний тунель транспортувались до тунелю «Umberto I», що прямував до моря (варто відзначити, що «Umberto I» спорудила наприкінці XIX століття копальня Монтепоні, проте він знизив рівень у всьому регіоні Іглезіас).
В 1981-му Società Piombo Zincifera Sarda перейшла під контроль напівдержавної компанії Societe Azionaria Minerario Metallurgica (Samim) зі складу групи Eni. У 1986-му остання відокремила металургійний сектор від гірничодобувного та створила для управління останнім Società Italiana Miniere (SIM). В цей час кризові явища у сардинській гірничодобувній промисловості продовжили посилюватись, так що в 1985-му закрили збагачувальну фабрику копальні, в 1990-му зупинили насосну станцію, а не пізніше 1998-го копальня Сан-Джованні повністю закрилась.L’EDUZIONE DELLE ACQUE NEL BACINO DEL METALLIFERO IGLESIENTE E CONSUMI ENERGETICI
Примітки