Готель «Боарне»— історичний готель-партикуляр, тип великого французького таунхауса, у 7-му окрузі Парижа. Готель був спроектований архітектором Жерменом Боффраном. Його будівництво було завершено в 1714 році. Власником будівлі до 1803 року став Ежен де Богарне, який перебудував її в стилі ампір. З 25 липня 1951 року будівля внесена до списку історичних пам'яток. Сьогодні вона служить офіційною резиденцією посла Німеччини у Франції.
Розташування Приміщення розташоване на лівому березі Сени, між Палацом Бурбонів, де засідають Національні збори, на заході та Музеєм Орсе на сході. Парадний двір розташований на вулиці Лілль на півдні, а на півночі Англійський сад відкриває мальовничі краєвиди на Сену та простягається аж до саду Тюїльрі. Велика частина території залишається недоступною для публіки.
Історія Будівлю було зведено за наказом міністра закордонних справ Кольбера де Торсі (1665—1746) незадовго до його звільнення регентом Філіпом Орлеанським. Тоді вона називалася «Готель де Торсі» і слугувала будинком для людей похилого віку Кольбера, де він зберігав свою велику колекцію творів мистецтва та завершував свої мемуари.
Після кількох змін власників та розграбування під час Французької революції, готель перейшов до Ежена де Богарне, пасинка Наполеона, який став віце-королем Італії та також прагнув успадкувати французький престол. Потім будівля отримала свій сучасний ганок у єгипетському стилі, який став популярним коли розпочалася французька кампанія в Єгипті. Просторі кімнати, розкішно прикрашені картинами Юбера Робера, відповідали високим вимогам Богарне. Однак віце-король не мав багато можливостей проживати у своєму паризькому будинку. Коли Наполеон одружився з ерцгерцогинею Габсбургів Марією Луїзою в 1810 році, він використовував готель як гостьовий будинок для тестя Богарне, короля Максиміліана I Йосипа Баварського.
Після поразки Франції у Наполеонівських війнах та Віденського конгресу, приміщення спочатку було орендовано, а потім придбано Пруссією. У 1818 році, під час правління короля Фрідріха Вільгельма III, приміщення стало місцем розташування прусської місії. У 1862 році тут проживав Отто фон Бісмарк, доки у вересні король Вільгельм I не призначив його міністром-президентом.
Після Франко-прусської війни 1870–71 років готель служив посольством Німецької імперії до Французької Республіки. Принц Хлодвіг Гогенлое-Шиллінгсфюрстський, посол з 1873 року, проводив екстравагантні церемонії для покращення франко-німецьких відносин. Вражаюча архітектура та приміщення надихали Карла Фрідріха Шинкеля та Лео фон Кленце, а також художника Макса Бекмана. У 1894 році крадіжка листа, адресованого німецькому військовому аташе Максу фон Шварцкоппену в посольстві, спровокувала справу Дрейфуса.
7 листопада 1938 року німецького дипломата Ернста фон Рата застрелив 17-річний Гершель Гріншпан, польсько-єврейський емігрант з Німеччини. Він визнав, що стріляв у фон Рата, мотивуючи свій вчинок помстою за «12 000 переслідуваних євреїв». Інцидент стався після того, як він дізнався про наказ гестапо про арешт і депортацію всіх польських євреїв із Німеччини, а його батьки залишалися на польському кордоні. Це дало нацистській владі привід для антисемітського погрому «Кришталевої ночі».
Під час Другої світової війни будівля слугувала паризькою резиденцією Отто Абеца, посла Німеччини у Вішістській Франції, доки її не конфіскували в 1944 році. Перебуваючи у власності Міністерства закордонних справ Франції, вона була повернута Західній Німеччині в 1961 році під час переговорів щодо Єлисейського договору. Оскільки на той час на авеню Франкліна Делано Рузвельта вже будувалося нове посольство, будівля служила виключно для представницьких цілей. Історію будівлі, яка зазнала значного ремонту і була відновлена як резиденція посла у 1968 році, зафіксував Німецький форум історії мистецтва в Парижі.
Примітки
Посилання
L'Hôtel de Beauharnais