Фастівська залізниця — одна з історичних залізниць, що діяла в Російській імперії на території українських земель.
Історія
Києво-Балтська залізниця, до складу якої належала станція Фастів, була відкрита 26 травня 1870 року.
Виникнення та функціонування Фастівської залізниці пов'язане насамперед із цукрозаводчиками Бобринськими. Цукор та інша сільськогосподарська продукція з маєтку Бобринських на станції завантаження доставлялася гужовим транспортом. Це значно ускладнювало доставку до споживача та підвищувало ціну. Міністр шляхів сполучення Російської імперії (1869—1871 рр.) генерал-лейтенант граф В. О. Бобринський активно лобіював перед царем будівництво залізниці землями свого маєтку.
Статут товариства Фастівської залізниці було затверджено імператором у листопаді 1873 р. Відповідно до статуту, будівництво Фастівської залізниці розпочиналося від станції Фастів Києво-Берестейської залізниці до станції Знам'янки Харківсько-Миколаївської залізниці. До складу правління нової залізниці увійшли Поляков, Варшавський, Губонін та інші відомі залізничні магнати.
6 серпня 1874 р. міністру шляхів сполучення був наданий іменний указ про відчуження земель та іншого майна під будівництво Фастівської залізниці. Граф Бобринський переконав акціонерів товариства прокласти залізницю поблизу своїх цукрових заводів та побудувати гілку на Черкаси, щоб мати вихід до річкових портів. Так було збудовано станцію Бобринська, названу на честь графа (тепер імені Тараса Шевченка) та станцію Сміла.
5 березня 1875 р. правління Товариства уклало контракт з Поляковим на оптове спорудження Фастівської залізниці. Судячи зі звіту правління Товариства Фастівської залізниці, головою якого був В. Кислаковський, директорами — В. Бабін, П. Стремоухов, Г. Мейєн та директором від уряду М. Муханов, будівельні роботи вже в 1875 р. просувалися успішно.
На завершальному етапі будівництва було організоване й залізничне управління. На пропозицію правління Товариства, керуючим, а спочатку навіть і начальником руху став барон Ган. Подане ним положення про організацію управління Фастівської залізниці було розглянуто та затверджено, за журналом правління № 85 від 15 вересня 1876 р., а потім прийнято до керівництва та виконання. Наказом Міністерства шляхів сполучення № 124 від 15 жовтня 1876 р. барон Ган був затверджений керуючим Фастівською залізницею. Правління Товариства затвердило начальником господарської частини інженера І. Г. Кулаковського, начальником служби ремонту колії — інженера-архітектора Струмила та начальником служби тракції — інженера шляхів сполучення Вознесенського.
23 листопада 1876 р. відбулося урочисте відкриття Фастівської залізниці загальною довжиною 334 версти. Рух поїздів було організовано на ділянках Фастів — Знам'янка та Бобринська — Черкаси. Залізниця називалася Фастівською, але її управління знаходилося на станції Бобринська.
Слід зазначити, що експлуатація Фастівської залізниці почалася у вкрай несприятливих умовах, внаслідок розмиву залізничної колії у весняний період 1877 р. і мобілізації на російсько-турецьку війну, що розпочалася тоді. Під час мобілізації на Одеську залізницю було передано 200 товарних критих вагонів для відправлення російських військ у заданий район військових дій з Туреччиною.
Одним керуючих Фастівською залізницею був військовий інженер, полковник (пізніше сенатор, генерал-лейтенант) Альфред Альфредович фон Вендріх. Він був відомий рядом публікацій з питань експлуатації залізниць у військових цілях.
До будівництва вокзалу у Фастові було запрошено архітектора Валер'яна Куликовського, випускника Петербурзької Академії.
На Фастівській залізниці, що налічувала 21 станцію, експлуатувалися чотири товарні паровози серії Мт (Варіант 3) (№ 51-54).
Вона слугувала основним транспортним маршрутом для пшениці, жита та вівса, але найважливіше — для транспортування цукру. Проєкт підтримував князь В. Бобринський, який володів і керував великими цукроварними промисловими підприємствами в Україні та безпосередньо користувався цією залізничною гілкою.
Збереглися іменні брелки-жетони у вигляді цукрової голови на честь будівництва і відкриття Фастівської залізниці 1875—1876 рр. з гербом, де поєднано символи Київської губернії і Російської імперії, виготовлені Домом Фаберже з золота й срібла, покриті емаллю, розміром 35×14 мм, вагою 15.67 г. Дно брелока відкидається і утворює кришку сірникової коробки, на якій вирізана печатка у формі ініціалів власника. Збоку на шарнірі прилаштований сталевий брусок для запалювання сірників. У середині містилося 6 воскових сірників. Були видані А. С. Варбургу, Сергію Володимировичу Ігнаціусу, Олександру Даниловичу Мейну, Лазарю Полякову та ін.
Лазар Поляков з 1894 року очолив правління Фастівської залізниці. Ще в 1875 році, після закінчення Інституту інженерів шляхів сполучень, отримавши звання цивільного інженера, він був відряджений до Товариства Фастівської залізниці. До липня 1877 року він безпосередньо працював на її будівництві.
З 1 січня 1897 р. Фастівська залізниця увійшла до складу Південно-Західних залізниць.
Джерела Отчёт правления Общества Фастовской железной дороги за 1875 г. [Текст]. — СПб. : Тип. Бр. Пантелеевых, 1876. — 49 с. Отчёт правления Общества Фастовской железной дороги за 1876 г. [Текст]. — СПб. : Тип. Л. Бермана и Г. Рабиновича, 1877. — 65 с. Отчёт правления Общества Фастовской железной дороги с 23 ноября по 31 декабря 1876 г. и за 1877 год [Текст]. — СПб. : Тип. и лит. Л. Бермана и Г. Рабиновича, 1878. — 53 с. Фастовская железная дорога. — Тариф и классификация товаров в алфавитном порядке [Текст] / Общество Фастовской железной дороги. — Москва: Печатня С. П. Яковлева, 1878. — 135 с. : табл.; 22 см.
Посилання Володимир Лапін. До 140-річчя від дня створення Південно-Західної залізниці