Блокада Себу (31 жовтня 1568 ― 1 січня 1569) — морська блокада іспанського поселення на острові Себу, яке було засноване Мігелем Лопесом де Легаспі, здійснена силами Португальської імперії у 1568—1569 роках. Конфлікт виник внаслідок суперечки між Іспанією та Португалією щодо демаркаційної лінії, встановленої Сарагоським договором 1529 року, оскільки португальці стверджували, що Філіппіни лежать у сфері їхнього впливу. Португальська ескадра, очолювана капітан-генералом Гонзало де Перейрою, протягом чотирьох місяців блокувала порт Себу, намагаючись змусити іспанців залишити архіпелаг. Блокада завершилася відступом португальських сил через нестачу провізії та епідемію, що дозволило Іспанії остаточно закріпитися на Філіппінах.

Передумови Протягом приблизно тринадцяти років після підписання Сарагоського договору Іспанія утримувалася від надсилання експедицій на Схід, поважаючи умови, що розмежовували сфери впливу з Португалією. Проте у 1542 році Руї Лопес де Вільялобос був відправлений до так званих «Західних островів» (нині Філіппіни) для заснування поселень, а у 1564 році з тією самою метою було відряджено експедицію Мігеля Лопеса де Легаспі. Ця місія, яка завершилася створенням іспанського поселення у Себу, мала на меті «навернути [у католицьку віру] місцеве населення та знайти безпечний маршрут до Нової Іспанії, щоби королівство могло збільшувати торгівлю та заробляти на ній».

Заснування іспанської колонії у Себу «розбудило» Португалію, яка усвідомила небезпеку втрати не лише Філіппін, а й Молуккських островів. Вже у 1566 році португальці надіслали два кораблі для спостереження за іспанцями. Крім того, порушення Сарагоського договору Іспанією було справою честі для короля Філіпа II, але справою життя і смерті для його капітанів. Наприклад, , командувач іспанської експедиції 1540-х років, помер у португальській в'язниці на острові Амбон, потрапивши в полон за проникнення в португальські володіння. Цей інцидент слугував Легаспі наочним нагадуванням про ризики. Отже, коли король Португалії Себаштіан дізнався про поселення Легаспі у Себу, він вирішив відрядити військового командувача Гонзало де Перейру, щоб витіснити іспанців.

Блокада

У листопаді 1566 року експедиція Легаспі вперше зіткнулася з португальськими кораблями, але реальна небезпека виникла двома роками пізніше. 18 вересня 1568 року до Себу прибуло невелике португальське судно з листами від молуккського генерал-губернатора, яке сповіщало про наближення основних сил. Через десять днів, наприкінці вересня 1568 року, сильна португальська ескадра на чолі з капітан-генералом Гонзало де Перейрою, яка складалася із семи суден та близько тридцяти прау з місцевими моряками Малуку, з'явилася біля входу в канал до Себу.

Перейра підняв прапор перемир'я та висунув вимогу негайно залишити поселення, посилаючись на те, що Філіппіни лежать на їхньому боці демаркаційної лінії. Легаспі відмовився, стверджуючи, що він є губернатором Себу (цей титул, за його словами, був підтверджений іспанським королівським указом 14 серпня 1569 року). Відмова Легаспі призвела до початку блокади, що тривала наступні чотири місяці. Фактично, іспанський гарнізон знову був змушений терпіти голод, оскільки блокада тривала протягом листопада та грудня.

Конфронтація здебільшого являла собою «війну дипломатичних звинувачень та контраргументів» між Перейрою та Легаспі. Перейра надсилав щонайменше сім офіційних повідомлень Легаспі з погрозами нападу, якщо іспанський капітан негайно не залишить острови. Легаспі відповідав поясненнями, чому він не може або не буде виконувати вимоги. Рішення Перейри блокувати Себу, а не здійснювати пряме вторгнення, мало вирішальне значення в історії Філіппін. Це рішення ґрунтувалося на їхній спільній належності до глобальної мережі папського патронажу та міждержавної законності, яку обидва капітани — залежні від імперій особи — поважали. Останнє письмове спілкування між ними датоване 31 жовтня.

Блокада несподівано припинилася на Новий рік, 1 січня 1569 року. Перейра, хоча й мав перевагу в силі та прирікав іспанців на голод, був змушений відступити. Причиною стало те, що португальці самі не могли забезпечити себе провізією на морі , а також спалах смертельної епідемії (зокрема, тифу), яка загрожувала знищити їхні війська. Крім того, Перейра поспішав до Молуккських островів, щоб допомогти португальцям і місцевим християнам, яким допікав султан Хайрун з Тернате та його яванські союзники. Відпливаючи, Перейра пообіцяв повернутися, але цього не сталося.

Наслідки Відведення португальського флоту 1 січня 1569 року дозволило іспанцям зміцнити своє становище на Філіппінах. Легаспі, який проголосив себе губернатором Себу (титул, який, на думку деяких місцевих жителів, був не більш як титулом бандита, якого вісайці на чолі з дату Тупасом не визнавали), провів загальні збори офіцерів і священників.

На зборах було вирішено, що необхідно заснувати друге іспанське поселення, оскільки гарнізон у Себу постійно страждав від нестачі продовольства. Офіцери та священники погодилися, що найкращим місцем буде острів Панай, який мав великі запаси їжі та кілька виходів до моря. Таким чином, у 1569 році на березі річки Панай іспанці заснували поселення, яке нині є містом Рохас.

Втеча португальців була продиктована їхнім бажанням захистити власні володіння. Для Португалії було більш доцільно зберегти контроль над бажаними Островами прянощів (Молуккськими островами) від внутрішніх та зовнішніх загроз, ніж продовжувати блокаду Себу. Таким чином, блокада Себу стала останнім серйозним зовнішнім викликом для іспанської присутності на Філіппінах на початковому етапі колонізації, після чого Іспанія змогла перейти до повноцінного завоювання архіпелагу.

Примітки