Копальня Калабона – колишній гірничовидобувний майданчик на італійському острові Сардинія.
Рудні багатства Сардині були пов’язані передусім з районом свинцево-цинкової мінералізації на південному заході острова. Втім, велась розробка й на інші метали, зокрема, на невеликій мідній шахті Калабона на північному сході Сардинії. Є відомості, що це родовище було відомо вже карфагенянам та римлянам, а знайдені тут стародавні знаряддя праці датували часами пізанського домінування на Сардинії, що тривало з кінця XII до початку XIV століть. Перше писмове свідчення про розробку Калабона відноситься до 1424 року (коли Сардинією вже володіли арагонці).
В 1903 році права на родовище отримала компанія Società Anonima Metallurgica Austro-Belga. Організовані нею роботи велись переважно відкритим способом та були зосереджені на пошуках міді, проте не принесли гарних результатів. З 1905-го почали видобуток мінералу цинку – каламіну. Вилучена порода проходила через етап збагачення та відправлялась до печі на кальцинування (прожарювання), причому всі операції виконувались вручну. В 1909-му роботи припинили.
У 1911-му родовище отримало нового власника, що узявся за видобуток мідної руди підземним способом. В 1913-му почали будівництво штольні «Giulio» довжиною 400 метрів, до якої в подальшому додали шахтний стовбур «Ferraris». Вилучена руда проходила просте молоткове сортування, після чого на возах відправлялась до розташованої за 4 кілометра пристані.
В 1925-му копальня нарешті опинилась під контролем великої гірничодобувної компанії, якою стала Monteponi, що вела розробку свинцево-цининкових руд на південному заході острова та володіла копальнями Монтепоні, Сан-Джорджіо і Кампо-Пізано. Поклади міді були вже вичерпані, проте Monteponi зацікавив наявний на родовищі пірит, необхідний для виробництва сульфатної кислоти на електролітичному заводі Кампо-Пізано. Для накопичення піриту звели склади на 4 тисячі тонн руди.
Розробка піритів припинилась в 1937 році.
Примітки