Відносини між Німеччиною та Папуа-Новою Гвінеєю — двосторонні відносини між Німеччиною та Папуа-Новою Гвінеєю. Історичний зв'язок між двома країнами існує з колоніальної епохи. Деякі райони сучасної Папуа-Нової Гвінеї були частиною колонії Німецької Нової Гвінеї. Одним зі спадщин колоніальної епохи є мова Unserdeutsch, єдина у світі креольська мова німецького походження. Дипломатичні відносини були встановлені в 1976 році та обмежуються епізодичними контактами. Державних візитів майже не було. Дипломатичні відносини з Папуа-Новою Гвінеєю підтримуються посольством Німеччини в Канберрі, посол якого також акредитований у Порт-Морсбі.

Історія Вважається, що першими німцями, які досягли острова Нова Гвінея, були моряки зі Священної Римської імперії, включаючи капітана з Євера, який був частиною екіпажу голландського дослідника Абеля Тасмана, коли вони досягли острова в 1643 році. У другій половині 19 століття німецькі дослідники, такі як Георг фон Шлейніц, подорожували до Нової Гвінеї, а німецькі торгівельні компанії, такі як Гернсхайм і Робертсон, створили бази в регіоні. У 1878 році прусський морський офіцер Бартоломеус фон Вернер придбав порти Міоко та Макада на островах герцога Йоркського. Консорціум Нової Гвінеї був заснований у Берліні великими фінансистами та банкірами в 1882 році з метою придбання колоній у Південних морях. Пізніше Консорціум став Новогвінейською компанією. У 1885 році було засновано Фіншхафен на території сучасної провінції Моробе, де невдовзі оселилися німецькі місіонери. Дії німців поблизу їхнього континенту непокоїли австралійців, і в 1896 році були підписані англо-німецькі угоди щодо західної частини Тихого океану, які розділили західну частину Тихого океану на сфери впливу. Німецька імперія отримала північно-східну Нову Гвінею (Кайзер-Вільгельмсленд), архіпелаг Бісмарка та частину Соломонових островів, включаючи острови Бука, Бугенвіль, Шуазель та Ізабель. Пізніше було додано ще кілька островів, таких як Палау, Маршаллові острови та Науру. Південна частина Східної Нової Гвінеї, з іншого боку, стала британською, а західна частина острова залишилася голландською.

Через вкрай неефективне управління територією з боку Новогвінейської компанії, у 1899 році Німецька імперія перебрала контроль над Новою Гвінеєю у свої руки. Після переходу адміністративного управління Німецьку Нову Гвінею було поділено на два адміністративні округи: один охоплював материкову частину, а інший — острови. Проте управління колонією виявилося складним завданням через значну віддаленість від метрополії. Зв'язок був ускладнений, а морська подорож тривала майже 50 днів, що надавало колоніальним чиновникам, які здійснювали управління опосередковано через місцеві та племінні структури, значну свободу в прийнятті рішень. Німецькі поселенці закладали плантації для вирощування копри, какао, каучуку, кави та тютюну, часто використовуючи працю місцевих, індійських або китайських робітників, серед яких спостерігався високий рівень смертності. Колонізація рідко була економічно рентабельною, а прибутки зазвичай отримували лише кілька торгових компаній, зокрема компанія «». Адміністративна влада Німеччини залишалася обмеженою, а в деяких регіонах німці стикалися з опором, який доводилося придушувати силою. Діяльність німецьких місіонерів, які засновували в країні німецькомовні школи, мала довготривалий вплив на культуру Нової Гвінеї. У колоніальний період Нову Гвінею також відвідували численні німецькі вчені, які проводили антропологічні дослідження, що сприяли кращому розумінню значного етнічного та мовного розмаїття регіону. Німецьке панування над Східною Новою Гвінеєю закінчилося в 1914 році з початком Першої світової війни, коли австралійські війська без особливого опору захопили німецькі володіння в Новій Гвінеї. Німців, які там проживали, було вигнано, а деяких інтерновано в австралійських таборах. Після цього Східна Нова Гвінея залишалася під австралійською адміністрацією (з перервою під час Другої світової війни), і пам'ять про німецьке колоніальне панування з часом згасла. У повоєнній Західній Німеччині велике культурне розмаїття Східної Нової Гвінеї час від часу ставало предметом повідомлень у ЗМІ та виставок. У 1975 році Східна Нова Гвінея нарешті отримала свою державність як незалежна Папуа-Нова Гвінея. 16 вересня 1976 року було встановлено дипломатичні відносини із Західною Німеччиною. У 1983 році обидві країни підписали договір про фінансову співпрацю, який включав позики та технічну допомогу для Папуа-Нової Гвінеї з боку Німеччини. Німецька парламентська група відвідала Папуа-Нову Гвінею протягом трьох днів у 2019 році та зустрілася з членами уряду, представниками бізнесу та громадянського суспільства.

Економічні відносини Торгівельні відносини між двома країнами не є особливо інтенсивними. Німецький імпорт з Папуа-Нової Гвінеї у 2024 році склав майже 220 мільйонів євро, а німецький експорт — майже 18 мільйонів євро. Німеччина надає Папуа-Новій Гвінеї допомогу в розвитку. Це включає регіональні програми Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ), Міжнародну кліматичну ініціативу (IKI) та Інструмент сусідства, розвитку та міжнародного співробітництва Європейського Союзу (NDICI). Посольство Німеччини в Канберрі щороку підтримує менші проєкти в країні, переважно в сферах освіти та охорони здоров'я. У країні також діють деякі державні проєкти допомоги церквам.

Культурні зв'язки Культурні відносини між Німеччиною та Папуа Новою Гвінеєю історично сформувалися під впливом німецького колоніального періоду. У цей час Німеччина залишила помітний слід у мові, релігії, архітектурі та системі управління. Деякі німецькі запозичення збереглися в ток-пісін — неофіційній мові міжнаціонального спілкування (лінгва франка) країни. Мова виникла на станції католицької місії Згромадження місіонерів Найсвятішого Серця Ісуса (MSC) на острові Нова Британія, де дітей змішаного походження навчали німецькою, внаслідок чого утворилася унікальна креольська мова. Однак після здобуття незалежності від Австралії більшість носіїв емігрували на континент і припинили передавати мову наступним поколінням, через що вона опинилася під загрозою зникнення.

Примітки

Посилання

Інформація Міністерства закордонних справ Німеччини щодо відносин з Папуа-Новою Гвінеєю