Сігесабуро Міядзакі (; 4 січня 1892 — 30 серпня 1965) — японський воєначальник, генерал-лейтенант.

Біографія

Ранні роки Він закінчив префектурну середню школу Гіфу та Імператорську академію японської армії на 26-му семестрі, посівши 236 місце з 736. У грудні 1911 року його було призначено до 16-го піхотного полку, який дислокувався в Сібаті, Ніїґата.

Битви на Халхін-Голі Після роботи в Китайській групі Генерального штабу він став помічником Харбінського агентства спеціальних справ. Він був залучений до ремісничої діяльності, такої як мета Масахіко Амакасу дестабілізувати Маньчжурію та розширити вплив Імператорської японської армії. Через кілька днів після інциденту в Лютіаоху його дружина Акіко стала свідком того, як Амакура, який відвідав офіційну резиденцію в Міядзакі, підірвав гранату в рамках операції під чужим прапором дорогою додому.

Під час оборони Великої стіни його перевели до 2-го капітана 31-го піхотного полку. Він був розміщений в естуарії Лю і залишався там дві ночі поспіль, а 10 травня розпочав нічну атаку, щоб замінити восьму дивізію під командуванням Йосікадзу Нісі. Після повернення вглиб підрозділу його було підвищено до підполковника, і він став начальником групи криптографії Китайського відділу Генерального штабу. Він залишався абсолютно байдужим до фракційних конфліктів в армії, які досягли піку під час інциденту 26 лютого, та до політики офіцерів армійського міністерства.

Після роботи начальником Управління спеціальних справ Гуандуна, він служив начальником штабу Тайванської армії Японії та начальником штабу 21-ї армії, став командиром 16-го піхотного полку, дислокованого в Маньчжурії. Під час битв на Халхін-Голі він служив у складі загону Катаяма 2-ї дивізії та очолив полк для участі в битві після інциденту. Війська на озері Дорото були добре підготовлені та атакували вночі, щоб розгромити радянські війська. Наступного дня він відбив контратаку за участю понад 100 радянських танків. У цьому штаті було укладено угоду про припинення вогню, але Міядзакі зібрав солдатів з досвідом мулярства та закопав понад десяток кам'яних пам'ятників вздовж лінії фронту. На переговорах щодо розвитку кордонів після інциденту кордони, на які претендували Радянський Союз та Монголія, були узгоджені як кордони, але в південній частині, яка була окупована 16-м полком, дотепність Міядзакі встановила кордон, вигідний для Маньчжурії та Японії.

Битва під Імфалом Після роботи директором Шанхайського агентства спеціальних справ він очолив 26-ту бригаду 13-ї дивізії. 13-та дивізія вважалася основою запланованої операції вторгнення в Чунцін на той час. Міядзакі був відправлений до Бірми разом із 58-м піхотним полком, приданим до бригади, через погіршення воєнної ситуації на півдні, і його доповнила 31-ша дивізія під командуванням Котоку Сато.

Командувач П'ятнадцятої армії Реня Мутагучі розпочав безрозсудну операцію, відому як битва під Імфалом, яка спричинила великі втрати серед Імператорської японської армії, відверто ігноруючи лінії постачання. Міядзакі командував лише 58-м полком з трьох полків під його командуванням і очолив 3000 солдатів, включаючи один гірсько-гарматний батальйон, щоб захопити Кохіму, на північ від Імфалу.

Загін Міядзакі залишив Хомалін, почав рухатися до Кохіми за горами Мінтамі, але 50-та індійська парашутна бригада перехопила його, проте японці забрали спорядження та розгромили індійців у битві при Сангшаку. Після південного відпочинку тут Міядзакі вирушив на північ по Імфалському шосе в Тохемі між Кохімою та Імфалом. Британська армія зміцнювала позиції в Кохімі, але швидке просування Міядзакі перевершило очікування, і британська індійська армія була здивована, відступивши з центру Кохіми, і втекла на пагорби, де розташовувалася офіційна резиденція британського прокурора на південний захід від тристороннього перехрестя, де розпочалася битва при Кохімі. Окупація Кохіми 58-м полком заблокувала Імфалське шосе між Дімапуром та Імфалом, яке було лінією постачання до Імфалу. Міядзакі знаходився далі від офіційної резиденції британського комісара та отримав наказ захопити навколишню територію, який не було виконано через опір британців у битві біля Тенісного корту. Після цього загін Міядзакі вперто чинив опір операції з відвоювання Кохіми, проведеній британською армією двома дивізіями, але зазнав значної шкоди, не отримавши підтримки від інших частин 31-ї дивізії, а кількість військ становила три хвилини від початкової. Вона зменшилася до одного. Після відступу 31-ї дивізії через непокору командира дивізії Сато, Міядзакі отримав наказ з військового штабу, ігноруючи ситуацію: «Триматися на Імфалському шосе до окупації Імфалу». Міядзакі розділив підрозділ, який вже втратив усі гармати та скоротився до 600 піхотинців, і сказав: «Поки один чинить опір британським військам, інший неодноразово будує позицію на Імфалському шосе позаду нього, поступово просуваючись на південь по шосе. Я склав план, як це зробити. Якщо ви зможете протриматися місяць у дорозі, це буде світовий рекорд!»

Він підбадьорював солдатів і піднімав їхній моральний дух, але на 17-й день їхня оборона була нарешті прорвана британським танком у Кароні, і лінія постачання до Імфалу була відновлена.

Загін Міядзакі, оточений британськими військами в гірській місцевості на схід від шосе, нарешті отримав наказ відступити з військового штабу. Впевнений, що не залишить поранених на полі бою, Міядзакі також ніс ноші з пораненими та давав їм свою їжу, коли його просили. Коли він знаходив мертвих або поранених солдатів з іншої сторони, його тіло ховали, а поранених забирали.

У військах, девізом яких було «якість понад кількість, сума понад якість», Міядзакі завжди намагався «лідирувати в атаці, бути останнім при відступі», і підрозділ зберігав контроль до кінця, зазнаючи великих руйнувань.

Пізніше в Бірмі Міядзакі, який став командиром 54-ї дивізії після битви при Імфал, вів оборонний бій поблизу нижньої течії річки Іраваді у квітні 1945 року. Однак генерал Хейтаро Кімура, командувач Бірманського фронту, покинув штаб і втік, тому дивізія Міядзакі, яка втратила свою систему командування, опинилася повністю ізольованою серед ворогів. На межі знищення він покинув своє важке спорядження та втік до бамбукового гаю гір Баго, але 54-та дивізія втратила постачання та зв'язок, і цього разу вся армія опинилася на межі голоду. Там, наприкінці липня, вони були змушені розпорошитися та спробувати прорватися крізь ворога, але багато солдатів загинули, і менше половини досягли місця призначення на східному березі річки Сіттанг, що розпочало битву на Сіттанзькому вигині. Міядзакі також наполегливо розвивав оборонну боротьбу там, що завершило війну при Джуеджіні.

Після цього його утримували в таборі в Бірмі, а коли він був військовополоненим у британській армії, він ніколи не засинав, навіть якщо з його підлеглими поводилися неналежним чином, і кожного разу він протестував проти дій британської армії та захищав своїх підлеглих. Міядзакі ніколи не відмовлявся від свого обов'язку командира, навіть після того, як битва закінчилася, і він потрапив у полон. Він повернувся до Японії у травні 1947 року.

Післявоєнне життя Після повернення до Японії він до кінця життя керував роздрібним магазином кераміки Gifuya у торговому районі поблизу станції Сімо-кітадзава на лінії Одакю Одавара. У 1958 році він написав мемуари під назвою «Бій з 16-м піхотним полком» у журналі «Мару».

Мінору Мурата (підполковник, начальник штабу 54-ї дивізії), який відвідав це місце безпосередньо перед смертю, сказав, що Міядзакі неодноразово казав: «Ви точно взяли під контроль підрозділ, який був відокремлений, прорвавшись крізь ворога?»

Сім'я Його старшим сином був Сігекі Міядзакі, колишній президент Університету Мейдзі.

Нагороди Отримав численні нагороди, серед яких:

Орден Золотого шуліки 4-го класу (2 квітня 1934) Орден Вранішнього Сонця 4-го класу (22 грудня 1934) Орден Священного скарбу 2-го класу (10 березня 1942) 1-го класу (12 жовтня 1944) Знак командира

Примітки

Література

" Undefeated Shogun Shigezaburo Miyazaki, Life of Frontline Commander " ( Kojinsha, 1986) , ( Kojinsha, 2000 new edition) (Kojinsha NF Bunko, 1994)