Битва біля Антипаксосу (1537) — морська битва між флотом під командуванням Андреа Доріа, ґранд-адмірала короля Іспанії та імператора Священної Римської імперії Карла V, та османською флотилією на чолі з Алі Челебі. Битва відбулася в рамках Італійської війни 1536–1538 років, але події, що відбулися під час неї, також призвели до початку османсько-венеційської війни 1537–1540 років.

Передумови На початку липня 1537 року османська армада під командуванням Хайр ад-Діна Барбаросси та Лютфі-паші, що налічувала близько 320 кораблів, зібралася у Вльорі, де султан Сулейман Пишний зосередив 200-тисячну сухопутну армію. Після зустрічі з французьким послом Жаном де Ла Форе вони домовилися висадитися на півдні Італії, тоді як король Франциск I мав вторгнутися в Італію з півночі. Висадивши 10 000 чоловік в Апулії та виявивши, що Бріндізі та Отранто занадто добре захищені, вони розграбували їхні околиці, а згодом змогли захопити Кастро після фальшивої обіцянки миру, переданої через шпигуна Троїло Піньятеллі. Опір місцевих сил на чолі зі Сципіоном ді Сомма та віцекоролем Педро де Толедо завадив їхньому просуванню на північ.Saletta, Vincenzo (1974): “Saccheggio di Castro”, Studi meridionali, 7, pp. 67-72.

Попередження про вторгнення надійшло до імперського двору занадто пізно, оскільки існувала думка, що франко-османські сили можуть натомість атакувати Венецію. Однак ґранд-адмірал Андреа Доріа розгадав їхні справжні наміри, тому він швидко зібрав 28 галер у Ґенуї та облаштував свою базу в Мессіні. Доріа намагався схилити венеційців до союзу, але зіткнувся з тим самим нейтралітетом, який вони демонстрували роками раніше під час завоювання Корона. Єдиним доступним підкріпленням на той момент були шість папських галер під командуванням Вірджініо Орсіні, а також чотири галери, обіцяні орденом Святого Іоанна під командуванням Леоне Строцці. Хоча Доріа, очевидно, не міг прямо протистояти гігантському османському флоту, він уже мав достатньо кораблів, щоб турбувати Барбароссу, що він і робив, атакуючи османський ар'єргард на узбережжі Епіру та намагаючись перерізати їхні лінії постачання.

Попередні сутички 13 липня Доріа захопив чотирнадцять вантажних суден, які постачали османів від єврейських фінансистів з Александрії.G. Airaldi, Andrea Doria, p. 168. Інша сутичка сталася 18 липня, коли Доріа загнав у пастку і захопив біля османського узбережжя три кораблі, що перевозили турецького посла Януса-бея, який прямував до венеційської колонії Корфу на зустріч з адміралом Джироламо да Пезаро для врегулювання низки випадкових сутичок між венеційцями та турками. Янус помилково вирішив, що Пезаро заманив його в пастку за співучасті Доріа, і повідомив про це Сулейману в листі, що охолодило відносини між двома сторонами і змусило султана задуматися про війну проти Венеції в майбутньому.

П'ять днів потому, після зустрічі зі Строцці, Доріа помітив ще одну флотилію з дванадцяти великих турецьких галер між Діапонтійськими островами, які виявилися транспортами яничар під командуванням Алі Челебі, паші Галліполі.

Битва Атакуючи біля Антипаксосу перед світанком, Доріа розділив християнський флот на три частини: він сам у центрі з чотирнадцятьма галерами, дванадцять ліворуч під командуванням його двоюрідного брата Антоніо Доріа, і дванадцять праворуч під командуванням Строцці. Він наказав оточити ворожі галери, користуючись чисельною перевагою. Челебі не одразу відповів, оскільки не бачив, з ким має справу, але негайно вишикувався в бойовий порядок і вступив у бій. Битва тривала три години; яничари брали на абордаж християнські галери, використовуючи плутанину між кораблями, щоб компенсувати свою невигідну позицію. На ранок 23-го числа битва все ще тривала. 71-річний Доріа був поранений осколком у коліно, але продовжував керувати боєм стоячи.

Результат бою вирішила не чисельність, а технічна перевага. Християнські кораблі були оснащені інноваційними ступінчастими гарматними лафетами, що дозволяли легко монтувати та демонтувати їх по всьому кораблю. Завдяки переміщенню артилерії галер на борти та безперервному вогню, особливо з боку папських та мальтійських ескадр, щоб створити фланговий обстріл, битва схилилася на їхню користь. Вони завдали великої шкоди і потопили одну з османських галер. Яничари, що вижили, врешті-решт здалися, символічно кидаючи мечі в море, щоб вони не дісталися переможцям. Битва виявилася напрочуд кривавою: османи втратили 2500 чоловік убитими та 800 пораненими полоненими, тоді як християни втратили 250 чоловік і мали понад тисячу поранених, серед яких були Андреа та Антоніо Доріа.

Християни відремонтували всі свої кораблі на узбережжі Паксоса і повернулися до Мессіни, буксируючи захоплений флот. Пізніше прибув Барбаросса зі 135 галерами, але противника на той час уже не було.

Наслідки 11 серпня Сулейман вирішив, що Франциск або не може, або не хоче виконати свою частину угоди щодо одночасного вторгнення в Італію, тому він наказав армії, яка на той час перебувала в Удженто, повернутися на кораблі та залишити Італійський півострів. Доріа побачив у цьому можливість і дозволив османському флоту захопити невеликий корабель із фальшивим листом для венеційського адмірала Джироламо Пезаро, в якому він вдавав, ніби вони таємно є союзниками, і радив йому атакувати турецький флот на зворотному шляху до Вльори. Коли Сулейман дізнався про зміст листа, він негайно реалізував свої плани нападу на Корфу, який був обложений 26 серпня.Adolphus William Award, The Cambridge Modern History, 1905 p. 114

Примітки

Джерела