Хімічний завод у Нера-Монторо – колишній виробничий майданчик в центральній частині Італії.
В 1923 році компанія Società Italiana Ammoniaca Sintetica (SIAS) запустила у Терні дослідно-промислову установку синтезу аміаку на основі водню, отриманого шляхом електролізу води. Отримані позитивні результати призвели до рішення масштабувати виробництво, для чого у розташованому неподалік Нера-Монторо придбали майданчик компанії Società Idroelettrica di Villeneuve, що був створений в часи Першої світової війни під виробництво вибухових компонентів – хлоратів, а по її завершенні припинив роботу.
Завод SIAS у Нера-Монторо став до ладу в 1924 році з потужністю 2,7 тисяч тонн аміаку на рік. В 1925-му SIAS була поглинута компанією Società Terni, що продовжила інвестувати у розвиток майданчику, який станом на 1930-й вже міг продукувати 7,7 тисяч тонн аміаку на рік, а в 1933-му досягнув рівня у 23 тисячі тонн (втім, за іншими даними, у 1937-му потужність майданчику становила лише 15 тисяч тонн на рік). При цьому на додачу до електролізу водень отримували з коксового газу сусіднього коксохімічного заводу, який Società Terni ввела в дію у 1930 році. Станом на кінець 1930-х в Нера-Монторо могли випускати 27 тисяч тонн аміаку на рік, причому за рахунок косового газу забезпечувалось до 30% виробництва.
Аміак йшов на продукування азотного добрива – сульфату амонію, а необхідна для його отримання сульфатна кислота продукувалась на самому майданчику шляхом спалювання піритів. Отриманий від останнього процесу піритний огарок, що містить велику частку заліза, могли постачати на металургійні комбінати (така практика, зокрема, використовувалась в Італії в часи Першої та Другої світової війни).
Ще одним напрямом діяльності стало виробництво метанолу, технологія якого перед тим також була опробувана в Терні на установці, яку запустили в 1929 році. Запуск виробництва у Нера-Монторо припав на 1931 рік, а станом на кінець 1930-х у Нера-Монторо могли виробляти 20 тонн метанолу на добу. Технологічний процес передбачав як отримання синтез-газу з бурого вугілля, так і використання додаткових обсягів водню, отриманого з коксового газу та шляхом електролізу. Саме виробництво метанолу організували з використанням існуючої колони синтезу аміаку.
З плином часу асортимент майданчику Нера-Монторо розширили за рахунок нітратної кислоти (отримують на основі аміаку), нітрату кальцію (результат обробки нітратною кислотою вапняку), сечовини (продук реакції аміаку та діоксиду вуглецю), бікарбонату амонію.
В другій половині ХХ століття електроліз у продукуванні аміаку поступився більш ефективному способу виробництва на основі вуглеводнів, зокрема, запущена в 1970 році нова установка синтезу аміаку в Нера-Монторо використовувала природний газ (почав надіходити до регіону в першій половині 1960-х по відгалуженню від газопроводу Васто – Рієті – Рим, а на початку 1970-х до нього приєдналось відгалуження від більш потужного газопроводу Реканаті – Рим).
Станом на 1989 рік потужність заводу рахувалась як 130 тисяч тонн аміаку, 110 тисяч тонн сечовини, 80 тисяч тонн нітратної кислоти та 100 тисяч тонн нітрату кальцію.
Що стосується власників, то в 1964-му унаслідок реструктуризації Società Terni її хімічне виробництво передали компанії Terni Industrie Chimiche, яке спершу відносилоась до групи Società Finanziaria Siderurgica (Finsider), а вже у 1967-му перейшло до Eni. У 1980-х роках завод опинився під контролем Enichem – нового хімічного концерну, створеного у складі групи Eni, а в 1996-му був проданий (разом із заводами в Феррарі та Равенні) норвезькій групі Norsk Hydro. Після розділу останньої в 2004-му він перейшов до компанії Yara.
В 2008-му завод закрили.iulio Natta L’Industria dell’alcool metilico e della formaldeideStabilimento di NERA MONTORO NARNI (TR)
Примітки