Юкіо Секі (; 29 серпня 1921 — 25 жовтня 1944) — японський льотчик-камікадзе.

Біографія

Батьки Юкіо керували антикварним магазином, що спеціалізувався на посуді для чайних церемоній. У ранньому віці Секі пройшов курси військово-морської підготовки в середній школі та планував кар'єру у ВМС. Оскільки військовослужбовці ВМС були повністю готові загинути в бою, а Юкіо був єдиною дитиною, сім'я усиновила доньку майже віку Юкіо, щоб вона продовжила сімейні справи.

У 1938 році він подав заявку на вступ до Військової академії як Імперського флоту, так і сухопутних військ. Його прийняли до обох; він обрав Японську військово-морську академію в Етадзімі. У цей час його батько помер, а мати закрила антикварний магазин і жила сама. У 1941 році, за місяць до нападу на Перл-Гарбор, Секі закінчив навчання і був направлений на лінкор «Фусо». У червні того ж року його було підвищено до лейтенанта. Невдовзі його перевели на авіаносець «Тітосе»."The Sacred Warriors: Japan’s Suicide Legions", Early life details corroborated on pages 45–48.

Служба у Другій світовій війні Секі брав участь у кількох морських боях та брав незначну участь у битві за Мідвей, оскільки його корабель «Тітосе» належав до другої хвилі японських кораблів.

У 1942 році Секі повернувся до Японії та вступив до Військово-морської льотної академії в Касуміґаурі. Після базової підготовки його перевели до Уси в префектурі Оїта, щоб пройти навчання на пікіруючого бомбардувальника, який діятиме з авіаносців. У січні 1944 року він став інструктором у Касуміґаурі. Секі потоваришував з родиною Ватанабе, яка жила в Камакуре, і закохався в їхню дочку Маріко. Одного разу, коли він випивав зі своїми колегами, один із них запропонував усім їм одружитися в один день. Усі погодилися. Тих же вихідних Секі поїхав до Камакури та освідчився Маріко, поки була присутня її мати. Маріко погодилася, і вони одружилися 31 травня 1944 року. Мати Секі, Секає, була єдиною родичкою з його боку, яка взяла участь у весіллі. Після весілля вона прожила з молодою парою місяць, а потім пішла, сказавши: «Молодим парам потрібен час наодинці». Невдовзі після цього вони переїхали до будинку неподалік від льотної академії.

У вересні 1944 року Секі перевели до Тайнаня, міста на Тайвані. Йому довелося залишити дружину, оскільки Тайнань був недостатньо безпечним для їхньої спільної поїздки. Маріко поїхала за Секі до Йокогами, щоб попрощатися з ним. Через три тижні після прибуття до Тайнаня його знову перевели, цього разу до 201-ї флотилії на Філіппінах як командира 301-го винищувального підрозділу. Спочатку їхня база знаходилася на аеродромі Ніколс на південь від Маніли, але пізніше її перенесли на аеродром Кларк у Мабалакат, подалі від посилення атак американців.

У цей час віцеадмірал Такідзіро Онісі складав плани першої атаки камікадзе, і командир групи Асаїті Тамай надав лейтенанту Секі можливість очолити спеціальну атакуючу ескадрилью, яка закінчилася втратою його власного життя. Кажуть, що Секі заплющив очі, опустив голову та подумав десять секунд, перш ніж сказати Тамаю: «Будь ласка, призначте мене на цю посаду».The Japanese Navy in World War II (Chapter 13: The Kamikaze), by Rikihei Inoguchi and Tadashi Nakajima, p 424, ISBN 0-87021-316-4 Таким чином, Секі став лідером ескадрильї «Сікісіма», яка здійснила першу офіційну атаку камікадзе та першу, яка потопила ворожий корабель. Чотири рази його група поверталася на базу з невдалими вильотами.

Атака камікадзе на «Таффі 3» 25 жовтня 1944 року ескадрилья лейтенанта Секі з п'яти камікадзе A6M2 Model 21 Zero, кожен з яких ніс 250-кілограмову (550-фунтову) бомбу, злетіла в супроводі 4 A6M5, якими керували легендарний ас Хіройосі Нісідзава, Місао Сугава, Сінго Хонда та Рьодзі Баба. Їхньою ціллю була оперативна група віцеадмірала Кліфтона Спрейга «Таффі 3» під час їхньої відчайдушної оборони висадки у битві в затоці Лейте. Незадовго до цього вона пережила атаку Центральних сил Імперського флоту Японії під керівництвом адмірала Такео Куріти, до складу якої входив флагманський корабель «Ямато» в битві біля Самара. Після цього Куріта наказав Центральним силам повернутися додому, витративши значну частину боєприпасів, призначених для висадки на Лейте проти «Таффі 3», але їм вдалося потопити лише ескортний авіаносець USS Gambier Bay, есмінці USS Johnston і USS Hoel та ескортний есмінець USS Samuel B. Roberts перед відступом. О 10:50 ескадрилья Секі здійснила атаку на чотири ескортні авіаносці «Таффі 3»:

USS White Plains (CVE-66): два літаки атакували. Вогонь зенітної зброї вразив одного з атакуючих, який змінив курс на «Сент-Ло». Другий літак був знищений вогнем зенітної зброї лише за кілька метрів за кормою від «Вайт-Плейнс». Авіаносець не постраждав, але уламки були розкидані по кормовій палубі, що спричинило 11 легких пошкоджень. USS Kalinin Bay (CVE-68): Чотири пікірувальні літаки атакували з корми. Два літаки були збиті вогнем зенітної артилерії. Один врізався в лівий борт польотної палуби, сильно пошкодивши її. Інший влучив у кормову димову трубу лівого борту, знищивши її. USS Kitkun Bay (CVE-71): Лівий трап було зачеплено, і літак вибухнув біля лівого борту, внаслідок чого одна людина загинула, суттєвих пошкоджень не було. USS St. Lo (CVE-63): Літак, який відхилився від «Вайт-Плейнс», наблизився до «Сент-Ло». У її звіті про дії зазначено: «Наближаючись до рампи на дуже високій швидкості, "Зік 52" перетнув кормову частину корабля на відстані менше п'ятнадцяти футів. Здавалося, що він достатньо сильно проштовхнувся, щоб вдаритися об палубу приблизно на "дроті номер 5", за п'ятнадцять футів до лівого борту від центральної лінії. Невдовзі пролунав жахливий гуркіт, а потім вибух, коли вибухнула одна або обидві ворожі бомби. Літак продовжив рух по палубі, залишаючи розкидані фрагменти, а його залишки перелетіли через ніс». Спочатку пошкодження здавалися незначними. «У польотній палубі був отвір з тліючими краями, який спалахнув полум'ям. З обох боків польотної палуби негайно пустили шланги, і з вогню почала ллти вода... Невдовзі з обох боків корабля з'явився дим, очевидно, з ангара. Протягом однієї-півтори хвилини на палубі ангара стався вибух, в результаті якого крізь отвір у палубі вирвався дим і полум'я, а польотна палуба вибухнула біля та позаду отвору. За лічені секунди пролунав набагато сильніший вибух, який відкотив частину польотної палуби, прорвавшись позаду початкового отвору. Наступний сильний вибух вирвав більше польотної палуби, а також вибив передній ліфт з шахти». Боєзапас детонував, і «Сент-Ло» зник за півгодини.

За повідомленнями ВМС США, того дня інших влучань камікадзе по американських кораблях не було, хоча стався «самогубний» близький промах біля «Кіткун-Бей», який був знищений зенітним вогнем з авіаносця. Оскільки це було о 11:20 — майже через півгодини після атаки Секі — і всі п'ять камікадзе Секі, очевидно, були втрачені, а літак був пікіруючим бомбардувальником Yokosuka D4Y, малоймовірно, що він був частиною групи Секі.

Суперечки Тривають суперечки, чи літак Секі потопив «Сент-Ло». Нісідзава пережив атаку та у своєму звіті заявив, що літак Секі відскочив від палуби авіаносця, але бомба не вибухнула. Його опис цього пункту дуже схожий на атаку на «Сент-Л»о, про яку повідомив її капітан. Другий літак справді влучив у той самий авіаносець, який атакував Секі, і бомба цього літака вибухнула. Єдиним авіаносцем з двома влученнями був «Калінін-Бей». Однак цей опис різко відрізняється, оскільки після першого влучення в «Калінін-Бей» стався негайний помітний великий вибух, і жодної частини літака не було видно, щоб вона виходила за ніс. Тож опис Нісізави влучення Секі найбільше відповідає опису влучення в «Сент-Ло». На попередньому сайті, присвяченому влученню в «Сент-Ло», було опубліковано фотографію, нібито таблички з серійним номером двигуна літака, який потопив корабель, яку знайшов на палубі моряк, що збирався покинути корабель. Було заявлено, що серійний номер пізніше було простежено через японську владу до літака та пілота, який керував ним того дня, лейтенанта Секі.

Перед місією Секі, Масасі Онода, військовий кореспондент з Домей, взяв інтерв'ю у Юкіо Секі та цитує його слова про зневажливу критику атак смертників: «Майбутнє Японії похмуре, якщо її змушують убити одного зі своїх найкращих пілотів. Я не йду на цю місію заради Імператора чи Імперії... Я йду, бо мені наказали!»"Kamikaze – Japan's Suicide Gods", Page 16, written by Albert Axell, an American writer and Hideaki Kase, living in Tokyo. ISBN 951-0-30973-7

У цьому інтерв'ю він розповів про свої роздуми щодо того, як слід атакувати авіаносні сили: «Якби вони мені дозволили, я міг би скинути 500-кілограмову бомбу на палубу авіаносця, не зіткнувшись з корпусом, і все одно повернутися назад».The Sacred Warriors: Japan’s suicide Legions, page 89. Під час польоту командири чули, як він сказав: «Краще померти, ніж жити як боягуз».

Повна цитата Секі з інтерв'ю така: «Члене преси (військовий кореспондент, Онода), Японія закінчилася. Вбивство такого хорошого пілота, як я. Я впевнений, що можу збити 500-кілограмову бомбу на палубі ворожого авіаносця, не здійснюючи атаки смертника. Я не йду за Його Величність Імператора чи за Японську імперію. Я йду за свою кохану КА (жаргон Імператорського флоту Японії, дружина). Цього не уникнути, якщо є наказ. Якщо Японія програє, КА може бути зґвалтована Аме-ко (американським солдатом). Я вмираю, щоб захистити її. Померти за кохану людину. Як це? Було б чудово.»森本忠夫『特攻 外道の統率と人間の条件』p130. 文藝春秋、1992. ISBN 4-16-346500-6

Який би пілот насправді не потопив «Сент»-Ло, зробив це, випустивши свою бомбу на палубу польоту, саме так, як Секі описав репортеру, замість того, щоб розбити свій літак прямо на палубу. Повідомлення про атаку узгоджуються з повідомленнями пілота, який мав намір повернутися на базу після успішного потоплення «Сент-Ло».

Його останні листи були адресовані його матері, дружині та батькам його дружини перед відправленням на цю останню місію.

Нагороди

Хатімакі «Камікадзе» (1944) Орден Золотого шуліки 6-го класу (1944; посмертно) — родичі Секі отримали виплату в розмірі 403 єни.

Примітки

Література

Посилання

"Gyokusai" "Who became Kamikaze Pilots..." www.tokkotai.or.jp