Костянтин фон Монаков (4 листопада 1853 — 19 жовтня 1930) — російсько-швейцарський невропатолог, народився в селищі Бобрецова Вологодської губернії .
Навчався в Цюрихському університеті, одночасно працюючи асистентом в Інституті Бургьольцлі під керівництвом Едуарда Гітцига (1839-1907). Після закінчення навчання працював асистентом у Санкт-Пірмінсберзі, де проводив наукові дослідження з анатомії головного мозку. У 1885 році повернувся до Цюриха, де згодом став директором Інституту анатомії мозку. У 1917 році він заснував журнал Schweizer Archiv für Neurologie und Psychiatrie (Швейцарський архів неврології та психіатрії) і був його головним редактором до своєї смерті. Він помер у Цюриху в 1930 році.
Нейропатологічні дослідження Монаков зробив вагомий внесок в аналіз сенсорних та рухових шляхів мозку. Він цікавився функціональними взаємозв'язками між різними ділянками мозку та висловив концепцію, що для таких здібностей, як інтелект, необхідна координація між багатьма різноманітними частинами мозку. На основі своїх досліджень він запровадив терміни «хроногенна локалізація» та «діашизис ».
У 1910 році Монаков ввів термін «діашизис», щоб описати, як травма мозку може призвести до поведінкових порушень. Це слово походить від грецької мови та означає «повністю шокований». Він вважав, що мозок працює як тонкий баланс між його різними компонентами, і якщо один із компонентів порушується через травму, це може впливати на інші частини мозку, які, здавалося б, не пов'язані з місцем травми. Тому, якщо пошкодження не було надто серйозним, функціональна поведінка відновлювалася після завершення періоду діашизису.
Його ім'я носить «ядро Монакова» ( латеральне клиноподібне ядро )та «пучок Монакова» ( руброспінальний фасцикулус ). Крім того, його ім'я носить «синдром Монакова», який визначається як контралатеральна геміплегія, геміанестезія та гомономна геміанопсія внаслідок оклюзії передньої хоріоїдальної артерії . Примітки