Памела Маргарет Янг (до шлюбу Роулінсон) — новозеландська науковиця, перша новозеландська жінка, яка жила та працювала в Антарктиді. У 1969–70 роках працювала на мисі Берд (на північному кінці острова Росса) польовою асистенткою свого чоловіка Евана, біолога, і була серед перших шести жінок, які здійснили політ на Південний полюс. Написала книгу про свою подорож Літо пінгвінів або рідкісний птах в Антарктиді. На її честь названі гори Янг в Антарктиді (координати 81,2333333° пд.ш., 158,7° сх.д.).
Дитинство, юність та освіта Донька Карен Сесілії Роулінсон (до шлюбу Лайдерс) та Артура Філда Роулінсона. Навчалася в Університеті Отаго та здобула ступінь бакалавра в 1958 році. У 1959 році одружилася з Еваном Камероном Янгом, викладачем зоології Кентерберійського університету. Чоловік вперше відвідав Антарктиду в сезон 1959/60 років, щоб працювати на , тоді як Памела провела літо, працюючи на фабриці.
Янги кілька років прожили в Англії, перш ніж повернутися до Крайстчерча, а чоловік, знову працюючи в Кентерберійському університеті, здійснив ще чотири поїздки до Антарктиди.
Антарктида Лише невелика кількість новозеландців побувала в Антарктиді на той час. «Кількість СДА (Старих дослідників Антарктики) залишалася невеликою та таємничою. Антарктична програма Нової Зеландії тоді була прерогативою невеликих груп департаменту наукових та промислових досліджень DSIR, а університети лише починали усвідомлювати можливості для досліджень. Континент залишався невідвідуваним, окрім невеликої, привілейованої жменьки людей.
У 1965 році адмірал Джеймс Ріді висловив своє відоме визначення Антарктиди як білого мирного континенту без жінок (the womanless white continent of peace), але ставлення поступово змінювалося. Чоловік сказав Памелі, що «американці цього року прагнуть взяти дівчат… тому було б справедливо з нашого боку відправити одну новозеландку».
Памела Янг приєдналася до чоловіка як його польова асистентка на мисі Берд під час його шостої подорожі. Вона не була першою новозеландкою в Антарктиді (це була зоологиня Марі Дарбі, яка відвідала Антарктиду в січні 1968 року), але вона була першою, хто жила і працювала там як член дослідницької групи, хоча й не мала наукової освіти. Її називали Першою леді бази Скотт, коли її вибір було оголошено в червні 1969 року.
Присутність навіть однієї жінки вимагала додаткового планування обладнання, проживання та санвузлів. Lane Walker Rudkin, місцевий виробник одягу, подарував їй вовняні светри та лижні штани, а також «дві пари спеціальних кальсонів з найтоншої кремово-білої вовни», щоб їй не довелося носити чоловічі.
У листопаді 1969 року Памела та Еван Янг перелетіли на Starlifter з Крайстчерча до , а потім на Snotrack до бази Скотт. Вони провели десять тижнів, живучи та працюючи з невеликою командою на мисі Берд. 17 січня 1970 року вони зробили останній підрахунок пінгвінів і повернулися додому на базу Скотт.
Після Антарктиди У 1971 році Памела Янг із чоловіком та двома дітьми жили у Західному Самоа, де він проводив дослідження жука-носорога, шкідника кокосової пальми. В той самий час була опублікована її книга Літо пінгвінів. У 1972 році родина повернулася до Нової Зеландії, коли чоловіка було призначено на посаду завідувача кафедри зоології в Оклендському університеті. Памела Янг була вчителькою в Епсомській гімназії для дівчат.
У 2017 році Памела Янг була обрана до 150 жінок у 150 словах Королівського товариства Те Апарангі, що відзначає внесок жінок у знання Нової Зеландії.
Примітки