Облога Єрусалима (587 до н. е.)

Облога Єрусалима (589—587 рр. до н. е.) — військова операція, що ознаменувала завершальну стадію повстань Юдеї проти Вавилону. Навуходоносор II, цар Вавилонії, тримав столицю Юдеї в облозі приблизно 30 місяців. Місто остаточно впало влітку 587 р. до н. е. (за іншими датуваннями — 586 р. до н. е.), після чого вавилоняни зруйнували Єрусалим і Храм Соломона. Результатом цих подій стали ліквідація Юдейського царства, його анексія як вавилонської провінції та депортація значної частини населення до Вавилонії.

Передумови Наприкінці VII століття до н. е. Юдейське царство опинилося в епіцентрі геополітичного протистояння між двома наддержавами: Єгиптом часів XXVI династії та новоутвореною Нововавилонською імперією.

Після знищення Північного Ізраїльського царства Ассирією у 720-х роках до н. е., Юдея залишилася єдиною ізраїльською державою, ставши васалом Ассирії ще у 734 р. до н. е. за правління царя Ахаза. Із занепадом Ассирійської імперії у другій половині VII ст. до н. е., Юдея на короткий час потрапила під вплив Єгипту. Проте після поразки єгиптян від Навуходоносора II у битві при Каркемиші (605 р. до н. е.), вавилоняни встановили контроль над усім Левантом. Юдея, будучи до того васалом Ассирії та Єгипту, стала васалом Вавилонії.

Політична криза в Юдеї

У 601 р. до н. е. Навуходоносор II здійснив невдалу спробу вторгнення в Єгипет, зазнавши значних втрат. Це підштовхнуло численні держави Леванту, включно з Юдеєю, до повстань. Цар Юдеї Йоаким, ігноруючи застереження пророка Єремії, припинив сплачувати данину Вавилону і зайняв проєгипетську позицію.

У 597 р. до н. е. Навуходоносор II взяв Єрусалим в облогу. Йоаким помер під час облоги, і трон перейшов до його сина Йоахина. Місто капітулювало 2-го адара (16 березня) 597 р. до н. е. Навуходоносор пограбував Єрусалим та Храм, вивіз скарби до Вавилона і депортував Йоахина, його двір, ремісників та значну частину еліти (близько 10 000 осіб згідно з Книгою Царів).

Навуходоносор призначив новим царем дядька Йоахина — Седекію, якому на той час був 21 рік. Попри застереження пророка Єремії та інших, Седекія згодом повстав проти вавилонського панування, припинивши виплату данини та уклавши союз із фараоном Апрієм. Це спровокувало нову каральну кампанію Навуходоносора II.

Хронологія та датування Існує академічна дискусія щодо точного року падіння Єрусалима під час другої облоги. Згідно з Біблією, місто впало влітку, у місяці таммуз, на одинадцятому році правління Седекії.

586 р. до н. е.: Цю дату запропонував Едвін Р. Тіле. Його розрахунки базуються на системі датування правління царів Юдеї "від вступу на престол". За цією логікою, перший рік правління Седекіївважається нульовим, а його перший повний рік — 597/596 р. до н. е. Відповідно, одинадцятий рік припадає на 587/586 р. до н. е., а літнє падіння міста — на 586 р. до н. е.Edwin Thiele, The Mysterious Numbers of the Hebrew Kings, (1st ed.; New York: Macmillan, 1951; 2d ed.; Grand Rapids: Eerdmans, 1965; 3rd ed.; Grand Rapids: Zondervan/Kregel, 1983). , . 587 р. до н. е.: Вільям Ф. Олбрайт та Роджер Янг (дослідження 2004 року) відстоюють дату 587 р. до н. е. Їхні аргументи ґрунтуються на зіставленні біблійних текстів із Нововавилонськими хроніками. Хроніки фіксують перше взяття Єрусалима і полон Йоахина 2-го адара сьомого року правління Навуходоносора (597 р. до н. е.). Біблійні джерела (Єремія 52:28-29, 2 Царів 24:12, 25:8) вказують, що друга облога завершилася на 18-му році правління Навуходоносора (або 19-му, якщо рахувати рік вступу). Це узгоджується з літом 587 р. до н. е.

Перебіг облоги (589—587 рр. до н. е.) Облога розпочалася у січні 589 р. до н. е. (у дев'ятий рік правління Седекії). Вавилонська армія оточила місто, змусивши багатьох юдеїв тікати до сусідніх Моаву, Аммону та Едому.

Біблійні тексти (2 Царів 25:3, Єремії 4:4-5, 9) описують жахливі умови всередині обложеного міста, зокрема жорстокий голод. Облога тривала 18 або 30 місяців. Влітку 587 р. до н. е. (на 11-му році правління Седекії) вавилоняни прорвали міські мури.

Втеча і полон Седекії Після прориву оборони цар Седекія та його воїни спробували втекти з міста вночі, але були схоплені вавилонянами на рівнинах поблизу Єрихона. Седекію доставили до Рівли, де перебував Навуходоносор. Там відбувся суд: синів Седекії стратили на його очах, після чого самому цареві викололи очі. Сліпого Седекію закували в кайдани і відправили до Вавилона, де він залишався у в'язниці до самої смерті.

Руйнування міста Після захоплення міста вавилонський воєначальник Навузардан отримав наказ завершити знищення Єрусалима. На 9-й день місяця ав Храм Соломона, царський палац та житлові будинки були спалені. Міські мури були знесені. Більшість населення, що вижило, було депортовано до Вавилонії. Лише найбіднішим верствам населення дозволили залишитися, щоб обробляти землю.

Археологічні свідчення Археологічні дані повністю підтверджують факт тотального знищення Єрусалима вогнем у цей періодD. J. Wiseman, Chronicles of Chaldean Kings in the British Museum (London: Trustees of the British Museum, 1956) 73..

Місто Давида: Розкопки виявили шар попелу та руйнувань початку VI ст. до н. е. У трьох житлових спорудах знайдено обгорілі дерев'яні балки від пожежі, влаштованої вавилонянами. Парковка Гіваті: Знайдено залишки споруд зі слідами інтенсивної пожежі (температура досягала щонайменше 600°C), які датуються 586 р. до н. е. Серед знахідок — фрагменти гіпсової підлоги та зразки ґрунту. Зброя: Виявлено бронзові наконечники стріл, які були на озброєнні вавилонської та мідійської армій того часу. Сліди елітного споживання: У винних глеках, знайдених у шарах руйнування, виявлено сліди ванілі, що свідчить про використання цієї прянощі єрусалимською елітою напередодні катастрофи.

Дослідження також показують, що знищенню піддався не лише Єрусалим, а й більшість міст навколо нього та вздовж західного кордону Юдеї. Водночас регіон Веніамина (на північ від Єрусалима) постраждав менше і став новим адміністративним центром провінції Єхуд з центром у Міцпі.

Наслідки

Політичні та демографічні зміни Юдейське царство було ліквідоване і перетворене на вавилонську провінцію Єхуд. Годолія, представник юдейської знаті, був призначений намісником залишків населення, а його резиденцією стало місто Міцпа, де розмістився халдейський гарнізон.

Дізнавшись про призначення Годолії, євреї, що раніше втекли до Моаву, Аммону та Едому, почали повертатися. Однак через два місяці Годолія був убитий Ізмаїлом, сином Нетанії. Побоюючись помсти вавилонян, значна частина населення, що залишилася, втекла до Єгипту.

Вавилонський полон

Депортовані до Вавилонії юдеї були розселені в різних громадах, зокрема в районі Ніппура (сучасний Ірак). Вони не були рабами у кайданах, а жили як депортоване населення зі статусом вільних громадян під вавилонською владою. Документи з поселення Аль-Яхуду свідчать, що юдеї зберігали свою ідентичність, займалися сільським господарством, володіли майном та інтегрувалися в економічне життя імперії.

Аналогічні процеси відбувалися і в єгипетській діаспорі (наприклад, у колонії Елефантина), де євреї будували власні храми та дотримувалися релігійних традицій.

Повернення Період вавилонського панування тривав близько 48 років. У 539 р. до н. е. Кір Великий, засновник Перської імперії Ахеменідів, захопив Вавилон. Кір видав указ, що дозволяв вигнаним народам повернутися на батьківщину. Відповідно, групам єврейських вигнанців, які тепер були підданими Перської імперії, було дозволено повернутися до Єрусалиму та Юдеї, починаючи з 538 року до нашої ери.

Релігійний та культурний вплив Руйнування Храму та втрата державності спричинили глибоку духовну кризу, яка трансформувала юдаїзм. Катастрофа 587 р. до н. е. тлумачилася пророками як Боже покарання за гріхи народу та порушення Завіту. Водночас пророчі писання давали надію на те, що покаяння призведе до відновлення.

Цей період став ключовим для формування біблійної літератури. Травма вигнання та подальше повернення, після падіння Вавилона у 539 р. до н. е. під командуванням Кіра Великого, заклали фундамент для розвитку юдаїзму Другого Храму.

Пам'ять про вавилонське завоювання залишалася актуальною століттями. Йосип Флавій, описуючи руйнування Єрусалима римлянами у 70 р. н. е., проводив прямі паралелі з подіями 587 р. до н. е., зображуючи римлян як новий інструмент Божого гніву, подібний до вавилонян.

Примітки